4.2.2. Ефективність психологічного впливу в психологічній операції

Ефективність психологічного впливу— це ступінь реалізації мети психологічної війни. Вона залежить від цілого ряду факторів, які поділяються на передумови сприйняття психологічного впливу й передумови засвоєння змісту психологічного впливу.

Сприйняття психологічного впливу

Сприйняття [perception] — це процес відображення у свідомості людини предметів та явищ об'єктивного світу, що діють у даний момент на органи чуття, ставлення до чого-небудь, реагування на щось певним чином.

Під сприйняттям психологічного впливу розуміють сприйняття інформації об'єктом психологічного впливу. Ефективність сприйняття впливу в першу чергу залежить від одного з ключових психічних процесів: сприйняття навколишнього світу, а також від соціального сприйняття.

Сприйняття навколишнього світу (перцепція) являє собою цілісне відображення предметів, ситуацій і подій, що виникає внаслідок безпосереднього впливу подразників на органи чуття людини.

Органи чуття [senses, organs of sense] — це органи зору, слуху, гравітації, нюху, смаку, дотику, що складаються з чутливих нервових клітин і допоміжних структур. Вони сприймають і попередньо аналізують різноманітні подразнення, що отримуються організмом із зовнішнього і внутрішнього середовища; передають інформацію в центральну нервову систему. Органи чуття сприяють найбільш досконалому пристосуванню організму до навколишнього світу.

Сприйняття являє собою комплексний процес, який включає:

• відображення стимулу й ситуації;

• їхню реєстрацію;

• інтерпретацію сприйнятого;

• відповідну реакцію на сприйняте.

Будь-який акт здійснюється у формі конкретних образів, які в більшій або меншій мірі пов'язані з іншими психічними пізнавальними процесами: мисленням, пам'яттю, увагою — і спрямовуються мотивацією, мають певне емоційне забарвлення. При організації подання інформації необхідно завжди враховувати емоційний настрій об'єкта й здатність інформації, що повідомляється, викликати саме ті переживання, які загострюють її сприйняття (інтерес, цікавість, здивування).

Інформація повинна організовуватися й подаватися таким чином, щоб сприяти розрядці емоційної напруги, що виникає в об'єкта в процесі психологічного впливу. Це формує його довіру до суб'єкта, яка проявляється в подальшому у формі готовності до одержання і засвоєння нових подібних повідомлень. Розрізняють сприйняття, адекватне реальності, та ілюзорне сприйняття.

Під соціальним сприйняттям розуміють сукупність процесів міжособистісного й міжгрупового сприйняття. Інша назва — соціальна перцепція.

Міжособистісне сприйняття — це сприйняття, розуміння й оцінка людини людиною (одними людьми інших людей). Специфіка такого сприйняття у великому ступені упередженості, що знаходить свій прояв у суцільності пізнавальних і емоційних компонентів. У процесі міжособистісного сприйняття виникає ряд психологічних ефектів, серед яких ефекти новизни, первинності, стереотипності, ореолу.

Ефект новизни виникає при сприйнятті людьми один одного і полягає в тому, що по відношенню до знайомої людини найбільше значення має остання (тобто, більш нова) інформація про неї, а по відношенню до незнайомої людини більше значення має перша інформація.

Ефект первинності являє собою психологічний ефект, суть якого полягає в тому, що ймовірність пригадування декількох перших елементів однорідного матеріалу більш висока, ніж середніх (при цьому, чим більший обсяг пред'явленого матеріалу та чим вищий темп його подання, тим менша кількість перших елементів запам'ятовується).

Ефект стереотипності виражається у спрощеному й схематичному, але стійкому уявленні про будь-що (або будь-кого). Стереотипи стихійно формуються в умовах дефіциту інформації або нездатності індивіда інтерпретувати її адекватно. Стереотип ніколи не буває істинним, він завжди містить тенденційні, наперед задані характеристики явища, тому завжди неадекватний цьому явищу. Стереотип узагальнює явища за принципом зовнішньої подібності або випадкового збігу, проте не аналізує його глибинну сутність.

Ефект ореолу (франц. aureole — "сяяння", від лат. aureolus — "золотий") полягає в розповсюдженні первинної загальної оцінки людини (людей) на сприйняття її (їх) учинків і особистих якостей. Так, якщо перше враження про людину (людей) в цілому прихильне, то в подальшому вся її (їхня) поведінка, риси і вчинки починають переоцінюватись в позитивну сторону. У них виділяють і перебільшують тільки позитивні моменти, а негативні як би недооцінюють або взагалі не помічають. Якщо ж загальне перше враження про будь-яку людину (людях) виявилося негативним, то навіть позитивні її (їхні) якості та поступки в подальшому не помічають, або недооцінюють на фоні гіпертрофованої уваги до недоліків.

Міжгрупове сприйняття представляють такі процеси соціального сприйняття, в яких як суб'єктом, так і об'єктом сприйняття виступають соціальні групи або спільності. Специфіка міжгрупового сприйняття полягає:

• в об'єднанні індивідуальних уявлень в деяке ціле, яке якісно відмінне від елементів, що його складають;

• в тому, що якщо міжгрупове сприйняття один раз склалося, то воно слабо змінюється під зовнішнім впливом;

• в обмеженому, спрощеному і схематичному діапазоні варіантів сприйняття й оцінки іншої групи.

Міжгрупове сприйняття характеризується стереотипністю, суцільністю пізнавальних і емоційних компонентів, афективною забарвленістю (див. афект), різко вираженою оцінною спрямованістю. Саме тому воно визначається упередженістю, а у міжгруповому сприйнятті завжди мають місце помилки (спотворення) відносно їхньої істинності, що є психологічним підґрунтям ефекту міжгрупової дискримінації.

Ефект міжгрупової дискримінації (лат. discriminatio від di-scrimino — "розрізняю, розділяю") передбачає встановлення відмінностей між власною і іншою групою. В певних умовах міжгрупові відмінності можуть штучно підкреслюватися або перебільшуватися.

Міжгрупова дискримінація — явище не тільки психологічне, в основі якого лежать пізнавальні механізми встановлення тотожності й відмінності, але також і соціальне.

Результати міжгрупової дискримінації проявляються у вигляді двох тенденцій:

• встановлення відмінностей, що оцінюються позитивно на користь власної групи;

• встановлення відмінностей, що оцінюються позитивно на користь іншої групи.

В першому випадку спостерігається пріоритет свого групового членства над співпаданням поглядів з представниками чужої групи, тобто, індивід в ситуації вибору швидше віддасть перевагу навіть таким членам "своєї" групи, з якими він не згідний, ніж тим членам "чужої" групи, з якими його об'єднує подібність точок зору.

Друга тенденція веде до послаблення внутрішньогрупових зв'язків, девальвації внутрішньогрупових цінностей і дезінтеграції групи як такої. Як правило, на це й орієнтовані психологічні впливи.

Розроблено ряд рекомендацій, які дозволяють підвищити ефективність сприйняття психологічного впливу:

• психологічний вплив повинен організовуватися відповідно до закономірностей сприйняття і бути логічно продуманим, тоді він як би веде думку об'єкта впливу за собою, сприяє формуванню у нього необхідних установок і стереотипів;

• психологічний вплив доцільно будувати у вигляді ланцюжка: стимули й асоціації, тезиси й аргументи, причини й наслідки, — в його змісті слід іти від старого до нового, від відомого до невідомого;

• необхідно враховувати, які конкретні елементи психологічного впливу в більшій мірі привертають увагу; абстрактні міркування слід чергувати з конкретними фактами, прикладами, ілюстраціями;

• яскраві, різноманітні, переконливі психологічні впливи дозволяють краще утримувати увагу об'єкта й ефективно впливати на нього;

• слід приймати заходи усунення всіх можливих джерел відволікання уваги об'єкта психологічного впливу.

Засвоєння психологічного впливу

Засвоєння є основним шляхом набування суспільного досвіду. Засвоєння психологічного впливу — це засвоєння інформації об'єктом психологічного впливу. Ефективність засвоєння психологічного впливу в першу чергу залежить від особливостей пізнавальних процесів людини: пам'яті, мислення й уяви.

Пам'ять людини являє собою сукупність процесів організації й зберігання минулого досвіду, що робить можливим його повторне використання в діяльності, у тому числі й в інтересах психологічної війни. Розрізняють наступні види пам'яті: моторну, емоційну, словесно-логічну. Усі вони пов'язані з процесами запам'ятовування, які, крім того, містять процеси мислення (у складній і суперечній єдності з мовою), прояву інтересів і потреб, емоцій і чуття.

Запам'ятовування — це узагальнена назва процесів, які забезпечують збереження матеріалу в пам'яті людини. Успішність запам'ятовування визначається в першу чергу можливістю введення нового матеріалу в систему осмислених зв'язків. Важливу роль серед його механізмів має повторення. Разом із тим можна обійтися й без повторення, якщо людині необхідно запам'ятати життєво важливий матеріал або відомості, які несуть велике смислове навантаження.

Мислення [thought, thinking] — вища ступінь пізнання, процесу відображення об'єктивної дійсності. Дозволяє одержати знання про такі об'єкти, властивості реального світу, які не можуть бути безпосередньо сприйняті на чуттєвому рівні пізнання.

Результат дії мислення фіксується в мові. Мисленню властиві такі процеси як абстрагування, аналіз і синтез, постановка певних завдань та знаходження шляхів їхнього вирішення, висування гіпотез, ідей і т. ін. Результатом процесу мислення завжди є та чи інша думка. Здатність мислення до узагальненого відображення дійсності виражається в здатності людини створювати загальні поняття. Утворення наукових понять пов'язане з формулюванням відповідних законів. Здатність мислення до опосередкованого відображення дійсності виражається в здатності людини до акту умовиводу, логічного висновку, доказу. Ця здатність розширює межі пізнання. Вона дозволяє, відштовхуючись від аналізу фактів, доступних безпосередньому сприйняттю, пізнавати те, що недоступно сприйняттю за допомогою органів чуття. Поняття і системи понять (наукові теорії) фіксують (узагальнюють) досвід людства, та являють концентрацію знань людей і є відправним пунктом для подальшого пізнання дійсності.

Уява являє собою психічний процес. Вона виражається в побудові образу засобів і кінцевого результату діяльності суб'єкта, у створенні програми поведінки в невизначеній ситуації, у створенні образів, що відповідають опису об'єкта.

Образ [image] — це результат та ідеальна форма відображення предметів і явищ матеріального світу у свідомості людини. Образ на чуттєвому ступені пізнання — це відчуття, сприйняття, уявлення; на рівні мислення — поняття, судження, умовиводи.

Матеріальною основою втілення образу виступають практичні дії, мова, різноманітні знакові моделі. За змістом образ об'єктивний у тій мірі, в якій він адекватно відображає об'єкт.