79. Експресіонізм як "плакатне мистецтво" та культура бунту: філософські засади, естетичні принципи, своєрідність поетики.

Експресіоні́зм  (від франц. expression - вираження, виразність) — літературно-мистецький потік авангардизму, що сформувався в Німеччині на початку ХХ століття. Мав своїх прихильників в Франції, Австрії, Польщі, німецько мовній Швейцарії.

Зародження експресіонізму

Перші паростки експресіонізму можна виявити в художніх експериментах митців Росії і ЗахідноїЄвропи початку XX ст. Майбутні експресіоністи об'єднувалися навколо впливових художніх журналів у своєрідні товариства. Так з'явилися перші об'єднання «Міст» (Е. Хеккель, Е. Кірхнер, М. Пех-штейн), «Синій вершник» (В. Кандинський, Ф. Марк, А.

Макке), «Штурм» (О. Кокошка).

У перші роки свого розвитку експресіонізм існував як форма

індивідуального протесту проти капіталістичної дійсності, жорстокості,

зла. Початок першої світової війни привніс у творчість експресіоністів

теми протесту протии війни, приреченості людини, смерті. Не аналізуючи

соціально-політичної природи війни, вони засуджували її як вбивство

людини людиною. Ця властивість раннього експресіонізму приваблювала тоді німецьких письменників Г. Зегерс, К. Манна, Б. Брехта, С. Цвейга, які

саме у межах цього напряму починали свій творчий шлях. Однак пізніше

деякі з них відійшли від експресіонізму, який не міг задовольнити їх

насамперед тому, що такі митці, як, наприклад, Зегерс і Брехт, вже на

початку творчого шляху прагнули до глибокого аналізу соціальних суперечностей свого часу. Орієнтація ж експресіонізму на протест заради

протесту, на релігійно-містичнімотиви, на свідоме відокремленнялюдини

від зовнішньогосвіту не могла задовольнити соціальне зрілих митців.

Суперечливість світоглядних засад експресіонізму гостро виявилася

згодом. У фашистській Німеччині було заборонено чимало творів і було забороненочималот ворів експресіоністів. Деякі з представників цього напряму, не визнаючи форм активної політичної боротьби, покінчили життя самогубством. Водночас частина експресіоністів активно співробітничала з фашистами.

Філософське обгрунтування експресіонізму

Експресіонізм шукав собі філософське обгрунтування і в історії філософії

(А. Шопенгауер, Ф. Шеллінг), і в популярнихтечіях початку XX ст. (А.

Бергсон, 3. Фрейд). Зв'язок між експресіонізмом і психоаналізом найбільш

Повно виявився у розвитку експресіоністської групи «Буря». Вона видавала

журнал під тією самою назвою, на сторінках якого чільне місце займали

праці теоретиків суб'єктивного ідеалізму, прихильників ідей Фрейда. Так,

у журналі «Буря» друкувалася «сексуально-патологічна драма» О. Кокошки

«Вбивця – надія жінок», де явища дійсності перепліталися з маячною,

страшною фантастикою. Кокошка намагався доводити, що митець «повинен

забувати всі закони» і керуватися лише бажаннями власної душі.

Визначальні риси експресіонізму

• Зацікавленість глибинними психічними процесами;

• заперечення як позитивізму, так і раціоналізму;

• оновлення формально-стилістичних засобів, художньої образності та виразності, часом непоєднуваних між собою, як глибокий ліризм і всеохоплюючий пафос;

• суб'єктивізм і зацікавленість громадянською темою;

Основний творчий принцип експресіонізму — відображення загостреного суб'єктивного світобачення через гіпертрофоване авторське «Я», напругу його переживань та емоцій, бурхливу реакцію на дегуманізацію суспільства, знеособлення в ньомулюдини, на розпад духовності, засвідчений катаклізмами світового масштабу початку ХХ ст. З усіх напрямків нового мистецтва 20 ст. експресіонізм гостро відобразив конфлікт художньої особи, людини взагалі з трагічною й антигуманною дійсністю. В творах одних майстрів експресіонізм приводив до надзвичайного загострення трагічного світосприйняття , у інших — до художніх утопій, елітарності, замкненого середовища, котре сприймалося острівцем порятунку духовних та гуманістичних цінностей. Цей конфлікт призводив до радикальності художніх рішень, до бунтівного протиставлення і розриву з академічними традиціями.

Один із основоположників й представників літературної течії  експресіонізму був Георг Тракль.

Тракль був прийнятий на місце воєнного провізора при аптеці гарнізонного госпіталю. Там він отримує признання в поетичних кругах, і його вірші публікуються у відомому журналі DerBrenner. В 1913 році виходить збірка “Вірші”. Тракль веде богемний спосіб життя та впадає в залежність до кокаїну і алкоголю. Під час Першої світової війни був мобілізований до австро-угорської армії, де служив у польовому госпіталі. Тракль ледве управлявся з раненими, впав у депресію, та намагався покінчити життя самогубством. (3 листопада 1914 року Тракль покінчив життя самогубством у лікарняній палаті, прийняв смертельну дозу кокаїну.)

Побачивши усі ці не людські страждання, та щоб хоч якось розрадити свій душевний біль, донести людям усе побачене, увесь цей жах війни, шокувати народ так як був шокований він сам, Тракль вирішує викласти всі свої думки на папері.

Найвідомішим його твором був вірш «Гродек», в якому закарбувався особистий досвід сприйняття Першої світової війни:

Лес осенний звенит вечерами

Оружья смертельного звуком, золотые поля

И голубые озёра, над коими солнце

Катится мрачно; ночь обьемлет

Умирающих воинов, дикую жалобу

Их расколотых ртов.

Но сбирает под ивами тихо

Красный морок, где живёт бог гневливый,

Себе крови пролитой, лунной прохлады;

Все пути ведут в чёрный распад.

Под златыми ветвями и звёздами ночи

Молчаливою рощей колышется сестрина тень,

Поприветствовать души героев, кровавые главы;

И осени тёмные флейты всё тише звучат в тростнике.

О печаль горделивей! Её алтари из железа

Духа жгучее пламя питает сегодня огромная боль,

Нерождённые внуки.

Тракль належав до течії експресіонізму. Для нього характерно: + Трагічне світосприйняття; +Символічна ускладненість образів; +Емоціональна насиченість; +Звертання до теми смерті.

Сам поет описував свій стиль так: “Моя манера зображення, зливаюча в єдине враження чотири різних образи в чотирьох рядках”.