5. Робота з інформаційними джерелами. Правила оформлення.

Важливим елементом творчої роботи є цілеспрямоване вивчення наукової літератури. Наукові дослідження базуються на досягненнях науки, тому не випадково кожна стаття, брошура, книга включає в себе посилання на попередні дослідження.

Уміння працювати з літературою – складний творчий процес. Уміти працювати з книгою – це означає швидко розбиратися в її структурі, правильно оцінювати і фіксувати в зручній формі все, що здається цікавим і потрібним, для виконання наукового дослідження.

Вивчення наукової літератури дозволяє:

• виявити здобутки науки, її досягнення і недоліки;

• визначити основні тенденції у поглядах фахівців на проблему, з огляду на те. що вже досягнуто в науці;

• визначити актуальність і рівень вивченості проблеми; – допомагає вибрати напрям, аспекти дослідження;

• забезпечує достовірність висновків і результатів науковця, зв’язок його концепції із загальним розвитком науки.

Необхідно переглянути всі види джерел інформації, зміст яких пов’язаний з темою дослідження. До них належать матеріали, опубліковані в різних вітчизняних і іноземних виданнях, звіти науково-дослідної роботи, дисертації, офіційні документи.

Методика читання наукової літератури дещо інша ніж художньої. Є «швидке» і «повільне» читання: побіжний огляд змісту книги або ретельне опрацювання. Побіжний перегляд змісту дає можливість ознайомитись з книгою в загальних рисах, коли досліднику стає зрозуміло, що в цій книзі міститься потрібна інформація і її потрібно ретельно опрацювати, або отримати лише загальну уяву. Тобто побіжний перегляд - це по суті «пошукове читання».

Текст має бути не лише прочитаним, а й опрацьованим з олівцем в руках. Щоб уникнути повторень, записи треба проводити після ознайомлюючого «швидкого» читання.

Роботу з літературою рекомендовано проводити поетапно:

• загальне ознайомлення з матеріалом в цілому за його змістом;

• швидкий перегляд усього змісту;

• проробка в порядку послідовності розміщення матеріалу;

• вибіркове читання будь-якої частини монографії, посібника, дисертації, статті;

• виписка матеріалу, що належить до теми і є цікавою;

• критична оцінка записаного, його редагування, чистовий запис, як фрагмент тексту майбутньої роботи.

При вивченні літератури за обраною темою використовується не вся інформація, що міститься в ній, а лише та, яка має безпосереднє відношення до теми. Критерієм оцінки прочитаного є можливість його практичного використання в роботі. Прискорити цілеспрямований відбір і вивчення літератури допоможе чітка орієнтація дослідника на тему проблеми та основні її питання (розділи і підрозділи).

Існують і інші методики опрацювання літературних джерел. Часто використовують практичні прийоми, які спрямовані на те, щоб записи в процесі читання відбирали найменше часу і щоб потім ними можна було легко скористатися, тобто використовують систему умовних позначок.

Зазвичай застосовують три групи знаків:

• знаки схвалення окремих висловів в текст (підкреслення, знаки оклику);

• знаки нерозуміння, заперечення – хвилясте підкреслення, запитальні знаки, слова: для чого? як? звідки це? або посилання на іншу сторінку тексту?

• знаки доповнення – для фіксування додаткової інформації, пропозицій читача (пунктирна лінія, записи типу: «див. також»).

При швидкому читанні книги можна робити паперові заставки в тих місцях, які здаються на перший погляд особливо цікавими.

В роботі з джерелами, накопиченні фактів з метою економії часу, потрібно прагнути до лаконізму, використовуючи різного виду скорочення. Система скорочення записів може бути індивідуальною, продуманою завчасно, виходячи з загальноприйнятих правил. Це може бути лише початок слова (аудиторія - ауд.), викидання середньої частини (видавництво – в-во, менеджмент – мен-т), введення косої риски у скороченні словосполучень (с/ ариф – середнє арифметичне) та ін. Досвід свідчить, що при цьому темп записів може бути значно вищим – 40-70 слів за хвилину.

Велику економію часу дає також застосування умовних знаків – символів, <> більше, менше, = дорівнює, S – стандарт.

Особливою формою фактичного матеріалу є цитати – це дослівний уривок твору, чийсь вислів, що органічно вписуються в текст наукової роботи як підтвердження чи заперечення певної думки. Цитати використовуються і для підтвердження окремих суджень, які висловлює дослідник. При цитуванні джерел слід дотримуватись правил:

• цитати повинні бути точними;

• не можна перекручувати основний зміст поглядів автора;

• використання цитат має бути оптимальними, тобто визначатись потребою наукової теми;

• слід точно зазначити джерело цитування;

• цитати мають вписуватись у контекст теми дослідження.

Огляд джерел дає змогу визначити новий напрям наукового дослідження, його значення для розвитку науки і практики, актуальність теми.

Вивчення літератури здійснюється не для запозичення матеріалу, а для обдумування знайденої інформації і вироблення власної концепції, що може стати самостійною публікацією автора.

Джерела різноманітні як за структурою, так і за змістом, тому необхідно чітко їх розрізняти, вміти не лише користуватися, а й правильно і швидко знаходити необхідне. Для цього треба чітко уявляти, де і як їх можна знайти. Майбутній пошуковець повинен звернутися до наукової, спеціальної, профільної бібліотек, різних як за змістом літератури, що в них знаходиться, так і за призначенням її використання задля опрацювання каталогів.

У довідково-бібліографічному відділі с система каталогів та картотек, де зібрані всі джерела, що дозволяють відповісти на питання, пов’язані з відбором необхідної літератури.

Каталоги – це система накопичення для збереження даних про літературу, що наявна у бібліотеці.

Картотека – перелік усіх матеріалів, виявлених з певної тематики.

Існує три види каталогів:

• абетковий;

• систематичний;

• предметний.

Абетковий каталог дозволяє встановити, які твори того чи іншого автора, відомого дослідникові, наявні у бібліотеці.

У систематичному каталозі картки згруповані в логічному порядку відповідно до галузей знань, за допомогою яких можна з’ясувати, які саме твори наявні у бібліотеці, та підібрати необхідну літературу. Послідовність розташування карток систематичного каталогу завжди відповідає певній бібліографічній класифікації.

Відомі дві універсальні системи:

• універсальна десяткова класифікація (УДК);

• бібліотечно-бібліографічна класифікація (ББК).

Завданням предметного каталогу є групування літератури за змістом, але на відміну від систематичного, література у ньому об’єднана єдиними рубриками, незалежно від того, з яких позицій вона викладена.

У предметному каталозі в єдиному місці зосереджені матеріали, які у систематичному були б розкидані в різних місцях.

Про вибір літератури частіше говорять, що мова йде про багатоманітність, але однорідну. Щоби вибрати необхідну літературу, треба знати ієрархію складності навіть однорідної тематики.

СХЕМА