68.Розкрийте суть соціологічного дослідження політичної культури

Сучасна українська соціологія політики активно використовує надбання вітової соціологічної думки, стосовно конкретних соціологічних дослідженьполітичного життя і політичної сфери суспільства.

Важлива роль у становленні правової держави поряд із соціально-економічними умовами належить формуванню політичної культури населення.Вона базується на інформованості людей, знанні теорії і практичних проблем,сформованих у процесі соціалізації, цінностях і переконаннях. У сучасномуукраїнському суспільстві існують різноманітні політичні переконання – відтоталітарних до анархічних, від релігійних до фашистсько-атеїстичних, відліберальних до комуністичних.

Політи́чна культу́ра — сукупність соціально-психологічних настанов, цінностей і зразків поведінки соціальних верств, окремих громадян, які стосуються їх взаємодії зполітичною владою. Політична культура охоплює рівень знань та уявлень про політику, емоційне ставлення до неї, що мотивує політичну поведінку громадян.

Політична культура – сукупність цінностей, знань, ставлень, орієнтації того чи іншого соціального суб’єкту, що фіксує рівень розвитку їх політичної свідомості, політичної діяльності і поведінки.

(Сюди ж можна сказати про електоральні дослідження (поведінка виборців).

69.Проаналізуйте поняття маргінальності в соціології

Це термін, який походить від лат. — край, межа — був введений у науковий обіг наприкінці 20-х рр. XX ст. американським соціологом Робертом Парком. Він досліджував переселенців із міста в село — “мешканців околиць” (звідси й термін — “маргінал”). Роберт Парк виявив, що ці переселенці становлять особливу соціальну групу, яка відрізняється як від міщан, так і від селян. Вони були вже не сільськими мешканцями, але ще не городянами. Втративши вже традиційну селянську мораль і ще не засвоївши етику поліса, вони ніби “випали” з однієї культури і не вписалися в іншу. Роберт Парк розглядав їх як жертви урбанізації, які не розуміли і не любили міста і мстилися йому за своє приниження і самотність. Сьогодні у соціології цей термін застосовується не тільки щодо переселенців, а трактується ширше.

Маргінальність — це пограничний стан індивіда або соціальної групи щодо суспільства чи певної суспільної верстви. Маргіналії — це люди, які не зуміли пристосуватися до домінуючої культури чи субкультури і виявилися витісненими на узбіччя соціального життя.

Маргінал — це індивід, який втратив свій попередній соціальний статус і виявився нездатним адаптуватися до того соціокультурного середовища, в межах якого він змушений функціонувати. Наприклад, інженер, який втратив роботу за спеціальністю і змушений торгувати на базарі, але не адаптувався на новому місті, відчуває приниження в своєму новому соціальному стані. Від старих культурних цінностей і звичок він відмовлятися не може і не хоче, а нові сприймати не бажає. Так само у маргінальній ситуації опинилися і представники нижчого класу, які поповнили ряди “нових українців”: у них є проблеми з тим, як пристойно себе поводити, розмовляти, одягатися відповідно до вимог нового соціального статусу.

Численні маргінальні групи виникають тоді, коли відбувається масова міграція чи “виштовхування” зі звичних соціальних умов певної частини населення (втрата роботи, позбавлення громадянських чи політичних прав та ін.). Маргіналізація охоплює широкі верстви суспільства в умовах його пере структуризації, політичної та економічної нестабільності. Деякі вчені (Володимир Добреньков, Альберт Кравченко) вважають, що маргінальність це тимчасовий феномен. Так, селяни, які переселилися до міста — маргінальні, але їхні діти уже лише частково успадковують деякі елементи цієї субкультури, а вже через два-три покоління маргінальність зникає.

Якщо маргінальні групи починають становити у суспільстві помітну частину, то вони можуть стати для суспільства джерелом небезпеки, оскільки дуже часто маргінали не просто не сприймають основних цінностей спільноти, у якій проживають, але й вважають їх ворожими.

Огляд історії та розвитку терміна «маргінальність» у західній соціології дозволяє зробити наступні висновки. Виникнувши в 30-і роки в США як теоретичний інструмент для дослідження особливостей протікання культурного конфлікту двох або більше вступають у взаємодію етнічних груп, концепція маргінальності утвердилася в соціологічній літературі і в наступні десятиліття в ній позначилися різні підходи. Маргінальність стала розумітися не лише як результат міжкультурних етнічних контактів, але і як наслідок соціально-політичних процесів. У результаті досить чітко виділилися абсолютно різні ракурси розуміння маргінальності і пов'язаних з цим комплексів причинно-наслідкових процесів. Їх можна позначити ключовими словами: "проміжність", "окраїнність", "прикордонні", по-різному визначають основні акценти у вивченні маргінальності.  В цілому у вивченні маргінальності можна виділити два основних підходи:  вивчення маргінальності як процесу переміщення групи або індивіда з одного стану в інший;  вивчення маргінальності як стану соціальних груп, що знаходяться в особливому маргінальному (околичному, проміжному, ізольованому) положенні в соціальній структурі як наслідку цього процесу.