25. Шлюбно-сімейні відносини, ускладнені іноземним елементом

Шлюбно-сімейні відносини являють собою комплексні відносини особистого немайнового і майновогохарактеру, засновані на родинних зв'язках та регульовані нормами цивільного (у широкому сенсі слова) права. У багатьох країнах відсутня сімейне право як самостійна галузь права, і сімейні правовідносини регулюються цивільним законодавством (ФРН, Швейцарія). У Франції перший Сімейний кодекс був прийнятий тільки в 1998 р. У більшості сучасних держав сімейне право відокремлено від цивільного, кодифіковані і являє собою самостійну галузь права (Російська Федерація, Алжир, країни Східної Європи і Латинської Америки) ^3.

Правове регулювання шлюбно-сімейних відносин має значну публічно-правову складову. У доктрині сімейне право визначають як конгломерат приватних і публічних норм. Зрозуміло, сімейне право входить в систему приватноправових від-раслей національного права, але державне регулювання проявляється тут набагато рельєфніше, ніж у цивільному праві.

Це пов'язано з тим, що будь-яка держава проводить певну демографічну політику, намагається контролювати відтворення населення та забезпечити належні умови для розвитку нового покоління.

У нормативних актах більшості держав відсутнє законодавче визначення шлюбу ^4, і його правові проблеми до кінця не врегульовані ні в законах, ні в доктрині. Практично загальновизнано, що шлюб - це юридично оформлений добровільний союз чоловіка і жінки, спрямований на створення сім'ї і презюмують спільне співжиття з веденням спільного господарства.

Іноземний елемент у шлюбно-сімейних відносинах може проявлятися в усіх його варіантах. У законодавстві деяких держав особливо виділяються «іноземні» (між іноземцями) і «змішані» (між іноземцями і власними громадянами) шлюби. Сімейні відносини в максимальній мірі пов'язані з національними традиціями, релігією, побутовими та етнічними звичаями, а тому сімейне право різних країн принципово відрізняється і практично не піддається уніфікації.

Все це викликає серйозні колізії законів у галузі шлюбно-сімейного права. Численні колізійні проблеми виникають перш за все тому, що відповідні матеріальні норми різних держав істотно різняться між собою.

Доктрина права за допомогою порівняльного аналізу визначила найбільш поширені колізійні прив'язки для встановлення застосовного права:

1) закон місця укладення шлюбу;

2) особистий закон подружжя;

3) закон країни постійного проживання дитини;

4) особистий закон усиновителя;

5) закон компетентності установи;

6) закон суду;

7) закон країни спільного проживання подружжя;

8) закон останнього спільного місця проживання;

9) закон місця знаходження спільної сімейної власності ^9.

На універсальному рівні розроблено цілий комплекс Гаазьких конвенцій з питань сімейного права: про врегулювання колізій законів і юрисдикції в області розлучень і судового розлучення подружжя 1902; про право, застосовне до аліментних зобов'язань, 1972 р.; про співробітництво в галузі інострагнюго усиновлення 1993 р .; про врегулювання колізій законів у галузі укладення шлюбу 1995 р. і ін (всього близько 50) ^10. Ці конвенції містять в основному уніфіковані колізійні норми. Основний недолік Гаазьких конвенцій - обмежене коло їх учасників. Багато з них так і не вступили в силу, оскільки не набрали необхідної кількості ратифікацій. На регіональному рівні слід відзначити конвенцією Європейського союзу 1970 р.; про правовий статус дітей, народжених поза шлюбом, 1975 р. та ін; Конвенцію СНД про правову допомогу у цивільних, сімейних і кримінальних справах 1993