2.2. Травлення у сільськогосподарських тварин

Поживні речовини у травному каналі зазнають значних змін.

Завдяки механічному, хімічному і бактеріальному впливу в трав-

ному каналі вони розщеплюються на прості складові, які розчиня-

ються у воді й всмоктуються в кровоносну та лімфатичну системи.

Речовини, що всмокталися у кров і лімфу, називаються перетравле-

ними. Неперетравлені залишки корму виділяються з організму.

Отже, перетравність — це процес гідролітичного розщеплення в

травному каналі складних поживних речовин — білків, вуглеводів і

жирів за допомогою ферментів травних соків і мікроорганізмів до

простих — амінокислот, моноцукрів, гліцерину та жирних кислот.

Перетравлені поживні речовини, які всмокталися в кров і лімфу,

використовуються для утворення продукції, покриття енергетичних

витрат та інших потреб організму.

Система органів травлення складається з ротової порожнини,

глотки, стравоходу, шлунка, товстої і тонкої кишок. У процесах тра-Розділ 2

68

Основи живлення тварин і оцінювання поживності кормів

влення також беруть участь печінка, підшлункова й слинні залози,

які розміщені поза травним каналом.

У ротовій порожнині корм подрібнюється, змочується слиною

і проковтується через глотку й стравохід у шлунок.

Глотка — це лійкоподібний орган, який з’єднує ротову порож-

нину із стравоходом та гортанню, а через неї — із трахеєю. Крім то-

го, вона має два отвори у носову порожнину і два отвори, з’єднані

трубками із середнім вухом.

Стравохід — це перетинчастом’язова трубка. Через нього вна-

слідок скорочення м’язової оболонки корм просувається із глотки в

шлунок.

Шлунок у різних видів тварин неоднаковий і за його будовою

останніх поділяють на моногастричних і полігастричних. Моногаст-

ричні — це тварини з однокамерним шлунком: коні, свині, кролі,

собаки та ін. Полігастричні мають складний шлунок. До них нале-

жать жуйні: велика рогата худоба, вівці, кози, олені тощо. Однока-

мерний шлунок має вхідний (кардіальний) і вихідний (пілорусний)

отвори й середню частину. Багатокамерний переважно складається

з рубця, сітки, книжки і сичуга. Лише сичуг відповідає однокамер-

ному шлунку тварин. Перші три камери називаються передшлун-

ками. Шлунок через пілорус з’єднується з тонкою кишкою, яка

має значну довжину (у свиней —до 20 м, корів — 40, овець — 25 м) і

поділяється на дванадцятипалу, порожню й здухвинну (клубову)

кишки. У початкову частину дванадцятипалої кишки впадають

протоки печінки та підшлункової залози.

Печінка виділяє жовч, що надходить у дванадцятипалу кишку

й сприяє перетравленню жирів. Крім того, в ній відбуваються про-

цеси обміну речовин і вона відіграє захисну функцію в організмі.

Підшлункова залоза виробляє підшлунковий сік. Він надхо-

дить у дванадцятипалу кишку й містить низку ферментів, які бе-

руть участь у перетравленні білків, жирів та вуглеводнів, а також

виділяє гормон інсулін, що надходить у кров і регулює вуглеводний

обмін.

Тонка кишка переходить у товсту. Остання поділяється на слі-

пу кишку (з одного боку має сліпий мішок), яка переходить у ободо-

ву. Ця кишка досить довга (у великої рогатої худоби 6 – 9 м). Закін-

чується товста кишка прямою кишкою. Вона розміщена в тазовій

порожнині і закінчується анусом.

Стінка травного каналу має три оболонки — слизову, м’язову і

серозну. Поверхня слизової оболонки тонкої кишки вкрита вор-

синками, що відіграють важливу роль у всмоктуванні поживних

речовин у кров та лімфу. М’язова оболонка забезпечує скорочення

кишок, завдяки чому кормові маси із шлунка надходять у кишки і

переміщуються в них. Скорочуються м’язи кільцево і хвилеподібно.

М’язова оболонка складається з гладеньких м’язів, на відміну відРозділ 2

69

Основи живлення тварин і оцінювання поживності кормів

скелетних, які поперечносмугасті. Серозна оболонка виділяє сероз-

ну рідину, яка ніби змащує кишки з боку черевної порожнини.

Травлення у тварин з однокамерним шлунком. У слині тва-

рин з однокамерним шлунком містяться ферменти — амілаза й

мальтоза, які розщеплюють крохмаль до декстринів і глюкози. У

шлунку проковтнутий корм розміщується пошарово, і доки він не

просочиться кислим шлунковим соком, у ньому під дією ферментів

слини відбувається розщеплення крохмалю. У міру підкислення

вмісту шлунка шлунковим соком під дією ферменту пепсину почи-

нають розщеплюватися білки до пептонів та альбумоз. Спочатку

цей процес здійснюється в пристінковому шарі, а потім у внутрішніх

шарах. За підкислення вмісту шлунка до рН 4,5 припиняється дія

амілази й настає фаза суто шлункового травлення.

Із шлунка кормова маса порційно надходить у дванадцятипалу

кишку. При цьому сфінктер пілоруса рефлекторно закривається, і

наступна порція надійде лише після нейтралізації попередньої до

лужної реакції.

Сік підшлункової залози містить ферменти, які розщеплюють

протеїни (трипсин, хімотринсин, карбоксипептидази), жири (ліпаза)

і вуглеводи (амілаза, мальтаза, сахараза, лактаза та ін.). Крім того,

в дванадцятипалу кишку надходить жовч. Залози стінки тонкої

кишки синтезують ферменти, які розщеплюють протеїни (ерепсин,

пептидази), жири (ліпаза)) і вуглеводи (сахараза, мальтаза, лактаза

та ін.).

Під дією ферментів соків підшлункової залози і кишок протеїни

розщеплюються до амінокислот, жири — до гліцерину й жирних

кислот, вуглеводи — до моносахаридів. Ці сполуки проходять через

кишковий епітелій і надходять у кров та лімфу. Слизова оболонка

тонких кишок вкрита ворсинками, які значно збільшують площу

всмоктування перетравлених поживних речовин. Цей процес відбу-

вається як в активній формі за допомогою несучих компонентів (біл-

ків) із витратою енергії, так і в пасивній — шляхом дифузії.

Важливу роль у перетравленні жирів відіграє жовч. Її солі акти-

вують ліпазу, змінюють поверхневий натяг жиру, сприяючи цим

його емульгуванню (розпаду на дрібні кульки), у зв’язку з чим під-

вищується перетравність останніх. Крім того, жовчні кислоти з мо-

лекулою жиру утворюють комплексні сполуки, які безпосередньо

всмоктуються в кров і лімфу.

Мінеральні речовини надходять із кишок у кров у вигляді вод-

них розчинів. Проте в організмі є системи, які блокують всмокту-

вання низки мінеральних речовин, якщо організм тварини їх не по-

требує. Тому всмоктування мінеральних речовин поряд із розчинні-

стю залежить і від потреби в них тварин. Мінеральні речовини зна-

чною мірою виділяються через кишки і меншою — через нирки. Розділ 2

70

Основи живлення тварин і оцінювання поживності кормів

Ось чому значна частина їх, яка всмокталася в кров, знову надхо-

дить у кишки і виділяється з калом. У зв’язку з цим прийнято ви-

значати не перетравність мінеральних речовин, а їх засвоюваність в

організмі.

У товстій кишці поживні речовини перетравлюються під дією

ферментів, які надійшли з хімусом (суміш корму і травних соків) із

тонкої кишки, та ферментів мікроорганізмів, що населяють цей від-

діл. Мікроорганізми синтезують ферменти, які розщеплюють кліт-

ковину до глюкози. Травні залози тварин таких ферментів не син-

тезують, і в тонкій кишці клітковина не перетравлюється. Продук-

тами перетравлення останньої у товстій кишці є леткі жирні кисло-

ти (оцтова, пропіонова та масляна), що всмоктуються у кров. Вони

також — додаткове джерело енергії. В товстій кишці синтезуються

вітаміни групи В, але не в такій кількості, щоб забезпечити в них

потребу моногастричних тварин.

У товстій кишці всмоктується вода і формуються калові маси, які

й виділяються через пряму кишку.

Особливості травлення у жуйних. У жуйних важлива роль у

перетравленні поживних речовин корму належить передшлункам

(рубець, сітка, книжка), місткість яких, наприклад, у дорослої худо-

би може становити до 200 л. У передшлунках не виділяються травні

соки, а процеси травлення відбуваються лише за участю мікроорга-

нізмів — бактерій та інфузорій, які населяють ці відділи травного

каналу. В 1 мл вмісту рубця міститься 109 – 1010 бактерій і до 106

інфузорій. Для забезпечення своєї життєдіяльності вони синтезують

низку ферментів, а ті, в свою чергу, розщеплюють білки, жири й ву-

глеводи до простих мономерів, використовують їх, а продукти жит-

тєдіяльності мікроорганізмів отримує тварина-хазяїн. Таким чином,

здійснюється симбіоз між макроорганізмом і мікроорганізмами пе-

редшлунків.

У передшлунках функціонують різні види бактерій, що зброджу-

ють клітковину, крохмаль, цукри та інші безазотисті екстрактивні

речовини до летких жирних кислот (ЛЖК) — оцтової, пропіонової й

масляної; розщеплюють протеїни до амінокислот та аміаку і жи-

ри — до жирних кислот та гліцерину. Інфузорії живляться бактері-

ями, а також захоплюють і перетравлюють частинки корму. Крім

того, мікроорганізми синтезують вітаміни групи В, С і К. Під дією

мікроорганізмів у передшлунках жуйних перетравлюється до поло-

вини і більше органічної речовини корму, тобто вона переходить у

розчинний стан і гази — вуглекислоту та метан, які виділяються з

передшлунків під час відригування.

Співвідношення в рубці кислот бродіння (оцтова, пропіонова й

масляна) залежить від складу раціону — кількості в ньому клітко-

вини, крохмалю та цукрів. За високого вмісту клітковини у складі

ЛЖК збільшується кількість оцтової кислоти й зменшується пропіо-Розділ 2

71

Основи живлення тварин і оцінювання поживності кормів

нової і, навпаки, з підвищенням рівня крохмалю (зернові корми,

картопля) зростає вміст пропіонової кислоти (табл. 2.1).

2.1. Співвідношення ЛЖК у рубці корови за різних раціонів, %

(за Мак-Дональдом)

Кислота Раціон

оцтова пропіонова масляна

Трава пасовищна 66 18 12

Сіно (7,2 кг) + концкорми (9 кг) 58 24 13

Сіно (0,9 кг) + концкорми (11 кг) 41 38 9

Залежно від кількості спожитого корму загальна кількість лет-

ких жирних кислот, що утворюються в передшлунках корів упро-

довж доби, досягає 4 л і більше. Із передшлунків ЛЖК частково

безпосередньо всмоктується в кров або надходить у сичуг і тонку

кишку, а звідти всмоктується й використовується в організмі жуй-

них в обмінних процесах як джерело енергії та матеріал для синте-

зу деяких речовин.

Так, оцтова кислота є основним попередником синтезу молочного

жиру. Тому за низького вмісту клітковини у раціоні знижується жи-

рність молока, що особливо помітно в умовах переходу зі стійлового

утримання корів на пасовищне, коли тварини споживають молоду

траву без підгодівлі грубими кормами (сіно, солома). Пропіонова

кислота бере участь переважно в синтезі жиру тіла і глюкози крові,

сприяючи тим самим одержанню від жуйних більших приростів на

відгодівлі й поліпшуючи використання кормів. У разі згодовування

коровам великої кількості цукрових кормів (10 – 15 кг цукрових бу-

ряків за одну даванку) бурхливо зростає рівень кислот бродіння,

утворюється значна кількість не тільки оцтової, а й молочної кисло-

ти, які, всмоктуючись у кров, змінюють реакцію в тканинах на кис-

лу (ацидоз), що спричинює навіть загибель тварин.

У жуйних багато поживних речовин витрачається за рахунок га-

зів, які утворюються в процесі бродіння. З газами витрати станов-

лять до 14 %, із них 8 – 10 % припадає на метан.

У передшлунках жуйних суттєво змінюються протеїни кормів.

Більшість бактерій для синтезу власного білка клітин використо-

вують лише мінеральний азот. Тому в передшлунках білки про-

теолітичними ферментами гідролізуються не лише до пептидів і

амінокислот, а й значна частина амінокислот дезамінується з утво-

ренням кетокислот та аміаку. Отже, кінцевим продуктом розщеп-

лення протеїну корму в передшлунках жуйних є аміак. Вважають,

що таким чином використовується від 40 до 80 % азотистих речовин

корму. Розділ 2

72

Основи живлення тварин і оцінювання поживності кормів

Аміачний азот мікроорганізми використовують для синтезу біл-

ків свого тіла. Після надходження в сичуг і кишки мікробний білок

перетравлюється до амінокислот. У складі мікробного білка містять-

ся всі незамінні амінокислоти і в такий спосіб жуйні певною мірою

задовольняють потребу організму в незамінних амінокислотах.

Проте не весь аміак, який утворюється в процесі дезамінування

амінокислот, використовується для синтезу мікробного білка. Час-

тина його всмоктується в кров. До нього приєднується також аміак,

що утворюється у процесі обміну білків в організмі. У печінці з аміаку

синтезується сечовина, яка у жуйних виділяється через нирки, част-

ково із слиною потрапляє в рубець і за допомогою ферменту уреази

розщеплюється до аміаку, який знову використовується мікроорга-

нізмами. На цьому ґрунтується використання сечовини та інших

амонійних солей як замінників кормового протеїну для жуйних.

Жир у передшлунках ліполітичними ферментами мікроорганіз-

мів розщеплюється до гліцерину і жирних кислот. Гліцерин збро-

джується до пропіонової кислоти, а ненасичені жирні кислоти гідро-

генізуються (приєднують водень) й у вигляді насичених використо-

вуються організмом тварин, всмоктуючись у тонких кишках. Тому

жир жуйних твердіший, має вищу температуру плавлення і його

якість не залежить від складу жиру раціону.

Для жуйних характерними є періодичні процеси жуйки. Спо-

чатку вони пережовують корм поверхово, а потім, після відри-

гування певної порції, ретельніше. У них постійно виділяється зна-

чна кількість слини, яка має лужну реакцію і, потрапляючи в пе-

редшлунки, підтримує кислотність рубцевої рідини в межах нейт-

ральної, незважаючи на постійне утворення кислот бродіння. Це

створює оптимальні умови для діяльності мікроорганізмів.

Ретельно пережований корм разом із рідиною внаслідок скоро-

чення сітки надходить у книжку. В цьому відділі передшлунка він

додатково перетирається пелюстками книжки і надходить у сичуг.

Починаючи із сичуга, процеси травлення у жуйних відбуваються

аналогічно, як і у тварин з однокамерним шлунком.

2.3. Перетравність кормів

Ферментативні процеси, що відбуваються у травному каналі, ха-

рактеризують якісний бік травлення. Для організації годівлі тва-

рин найважливішим є кількісний бік, який показує, наскільки по-

живні речовини використовуються в організмі. Для цього проводять

спеціальні досліди на тваринах, аналізують кінцеві результати пе-

ретравлення за кількістю речовин, що затрималися в організмі. Пе-

ретравність поживних речовин корму (ППР) визначають за різни-Розділ 2

73

Основи живлення тварин і оцінювання поживності кормів

цею між кількістю спожитих однойменних речовин у кормі (ПР ко-

рму) і виділених у калі (ПР калу):

ППР = ПР корму – ПР калу .

Перетравність виражають відносним числом у відсотках, яке на-

зивається коефіцієнтом перетравності (КП), й обчислюють за фор-

мулою

100 . корму

ППР КП ПР

⋅ =

Коефіцієнт перетравності показує ступінь засвоєння у травному

каналі певної речовини. Визначають його за кількістю спожитої

поживної речовини в раціоні й виділеної у калі.

‰ Наприклад, корова з’їла в раціоні 10 кг конюшинового сіна (12,6 % протеїну в

сіні), 20 кг кукурудзяного силосу (2,5 %), 2 кг соняшникової макухи (43,1 %) і

виділила 25 кг калу (3,2 % протеїну в калі).

Усього спожито протеїну: 10 кг × 126 г + 20 кг × 25 г +2 кг × 431 г = 2622 г.

Виділено в калі: 25 кг × 32 г = 800 г. Перетравилося: 2622 г – 800 г = 1822 г.

КП = 1822 г : 2622 г × 100 = 69 %.

На перетравність поживних речовин корму впливає низка чин-

ників: вид тварин, їхній вік, індивідуальні особливості, величина

кормової даванки, склад раціону, співвідношення в раціоні протеїну

і безазотистих речовин, способи заготівлі, підготовки кормів до зго-

довування тощо.

Вид тварин. Через відмінність у будові травного каналу корми,

особливо багаті на клітковину, різними видами тварин перетрав-

люються неоднаково. Так, органічну речовину трави, в сухій речо-

вині якої на клітковину припадає 25 – 30 %, велика рогата худоба

перетравлює на 66 %, коні — на 62, а свині — на 44 %. Перетрав-

ність клітковини в сіні у великої рогатої худоби становить 60 – 66 %,

свиней 30 – 40 і у птиці — 8 – 10 %.

Вік тварин. Перетравність поживних речовин залежить від

функціонального розвитку травного каналу. Якщо телята, ягнята,

поросята та інші тварини в молочний період перетравлюють орга-

нічну речовину молока на 96 – 98 %, то з переходом на рослинні ко-

рми — лише на 40 – 50 %. Із розвитком травного каналу перетрав-

ність поживних речовин рослинних кормів зростає і досягає рівня

дорослих тварин у 4 – 6-місячному віці, коли закінчується форму-

вання травної системи.

Індивідуальні особливості. Спостерігається різниця перетра-

вності того самого корму у різних тварин однієї породи й одного ві-

ку. Так, індивідуальна різниця в перетравності органічної речовиниРозділ 2

74

Основи живлення тварин і оцінювання поживності кормів

грубих кормів становить 14 %, змішаних раціонів — 6 і концентро-

ваних кормів — 3 %.

Величина кормової даванки. Великі даванки корму пере-

травлюються гірше через перевантаження травного каналу. Кор-

мові маси просуваються швидше, перетравність їх знижується і

тварини відмовляються від корму. Щоб забезпечити нормальне

травлення, корм необхідно згодовувати часто й невеликими пор-

ціями. При цьому збуджуються травні залози, посилюється виді-

лення травних соків, що прискорює перетравлення поживних ре-

човин.

Склад раціону. На перетравність поживних речовин впливають

уміст протеїну, клітковини, співвідношення між протеїном і безазо-

тистими речовинами раціону. Чим більше клітковими в кормі, тим

гірша їхня перетравність. Кількість клітковими зростає у міру ста-

ріння трав’яних рослин. Клітковину молодої трави, в якій мало ліг-

ніну, жуйні перетравлюють на 70 – 80 %. З підвищенням рівня ліг-

ніну (мікроорганізми не виділяють ферментів, які гідролізують ліг-

нін) перетравність клітковини й інших поживних речовин знижу-

ється. Так, у дослідах, проведених на вівцях, внаслідок збільшення

кількості клітковини в раціоні перетравність поживних речовин

знизилася: за вмісту клітковини 25,1; 28,4; 30 % перетравність ор-

ганічної речовини становила 75 ; 67; 54 %.

На перетравність поживних речовин впливає співвідношення в

раціоні між перетравним протеїном і безазотистими речовинами.

Його називають протеїновим співвідношенням. Воно показує, скіль-

ки перетравних безазотистих речовин у раціоні припадає на одини-

цю протеїну:

Перетравні (жир 2,25 клітковина БЕР)

. Перетравний протеїн ПВ ⋅+ + =

Протеїнове співвідношення буде вузьким, якщо на одну частину

перетравного протеїну в раціоні чи кормі припадає до шести частин

безазотистих речовин, середнім — шість — вісім і широким — понад

вісім.

Дорослі тварини найкраще перетравлюють поживні речовини за

середнього протеїнового співвідношенння, а молодняк — за вузь-

кого.

Підготовка кормів до згодовування. Розмелене зерно велика

рогата худоба і свині перетравлюють на 30 – 50 % краще, ніж ціле.

Проте грубі корми, розмелені на борошно, жуйні перетравлюють

гірше внаслідок швидкого проходження через травний канал (не

затримуються у передшлунках). Теплова обробка поліпшує пере-Розділ 2

75

Основи живлення тварин і оцінювання поживності кормів

травність поживних речовин, особливо зерна бобових. Останні міс-

тять антипоживні речовини (антитрипсин). Крім того, під час теп-

лової обробки частина крохмалю полімеризується, що прискорює

його перетравлення.

2.4. Оцінювання енергетичної поживності кормів

Енергетична поживність — це здатність корму забезпечувати

потребу тварин в енергії, вона є одним із найважливіших показни-

ків його поживної цінності. Продуктивність, роботоздатність тварин,

інтенсивність росту молодняку значною мірою залежать від рівня

споживання енергії в раціоні.

Енергія, яка вивільняється за повного окиснення корму, назива-

ється валовою, її визначають спалюванням невеликої маси корму у

калориметрі в атмосфері кисню. Практично кількість валової енер-

гії найчастіше розраховують за наявністю в одиниці корму окремих

органічних поживних речовин (протеїни, жири, вуглеводи) та їхнім

калориметричним (тепловим) коефіцієнтом.

Вміст перетравної енергії визначають у прямих дослідах на тва-

ринах за різницею між валовою енергією корму та енергією калу, а

непрямим методом — за кількістю перетравлених поживних речо-

вин та їхнім тепловим коефіцієнтом.

Енергія перетравлених поживних речовин в організмі втрачаєть-

ся із сечею, а у жуйних — із кишковими газами. Сеча тварин міс-

тить недоокиснені продукти обміну речовин — сечовину, сечову й

гіпурову кислоти, креатинін та інші речовини, які виносять з орга-

нізму частину енергії. У жуйних під час бродіння утворюється ме-

тан, з яким втрачається також значна кількість енергії корму.

Встановлено, що втрати енергії з кишковими газами і сечею у жуй-

них становлять 18 %, свиней і птиці — 4 %.

У тварин відбуваються втрати тепла, пов’язані з процесами жит-

тєдіяльності організму, роботою серцево-судинної, дихальної, сечо-

видільної та інших систем. Крім того, під час перетравлення й за-

своєння поживних речовин корму в організмі посилюються теплові

витрати енергії і, отже, приростає теплопродукція.

Обмінну енергію визначають за різницею між валовою енергі-

єю й втратами енергії з калом, сечею та кишковими газами:

ОБМІННА Енергія Енергія Енергія Енергія = – – –. ЕНЕРГІЯ корму калу сечі метану

Вона є тією частиною корму, яка використовується для забезпе-

чення життєдіяльності організму і виробництва продукції. Якщо від

кількості обмінної енергії відняти енергію прирощення теплопроду-Розділ 2

76

Основи живлення тварин і оцінювання поживності кормів

кції, пов’язану із засвоєнням поживних речовин корму, то залиша-

ється чиста енергія, яка використовується організмом на підтри-

мання його життєдіяльності (підтримувальна енергія) та на утво-

рення продукції (продуктивна енергія).

Для визначення продуктивної енергії корму застосовують методи

прямої калориметрії, вивчення газообміну, балансів азоту та вуглецю.

Метод прямої калориметрії передбачає облік тепла, яке виділяє

тварина за певний проміжок часу. Для цього її вміщують у біологіч-

ний калориметр — герметичну камеру з подвійними стінами, між

якими знаходиться вода. Камера ізольована від проникнення повіт-

ря і тепла, але забезпечує годівлю, напування тварин, збирання

калу, сечі та облік кишкових газів. За температурою нагрівання во-

ди в калориметрі визначають загальну теплопродукцію, а за вміс-

том енергії в калі, сечі й метані — втрати енергії корму.

Метод прямої калориметрії дорогий і потребує складного облад-

нання. Тому при визначенні теплопродукції визначають газообмін,

враховуючи кількість спожитого твариною кисню і виділеного вугле-

кислого газу. На основі їх установлюють дихальний коефіцієнт через

співвідношення виділеного СО2 до спожитого О2. За допомогою спеці-

альних таблиць визначають кількість тепла, яке утворилося в проце-

сі окиснення вуглеводів і жирів. Про кількість тепла, що утворилося

під час окиснення білків, дізнаються за вмістом азоту в сечі.

Для визначення чистої енергії продукції найчастіше застосову-

ють метод балансів азоту і вуглецю.

Баланс азоту вважають показником (індикатором) обміну про-

теїну в організмі тварин. Відомо, що азот надходить в організм

тільки у складі протеїну корму, а виділяється з калом, сечею та

продукцією (молоко, яйця) й відкладається в прирості маси тіла. У

незначній кількості він втрачається з потом, волосом, епітелієм

шкіри, але цих втрат у балансі не враховують. Звідси баланс азоту

становить:

N N N N про- N при- = ++ + . корму калу сечі дукції росту

Баланс вуглецю (С) — показник обміну органічних речовин в ор-

ганізмі тварин. Надходить цей елемент із кормом у складі білків,

жирів та вуглеводів, а виділяється з організму, крім тих шляхів, що

й азот, ще і в процесі дихання та з кишковими газами.

Баланс вуглецю у тварин визначають у спеціальних герметич-

них камерах (респіраційних апаратах) для обліку виділення газів:

C CCC С про- С при- = + ++ + . корму калу сечі газів дукції ростуРозділ 2

77

Основи живлення тварин і оцінювання поживності кормів

Залежно від надходження в організм і виділення з нього баланс

азоту і вуглецю буває позитивним, негативним та нульовим. Пози-

тивним його вважають тоді, коли азоту надходить із кормом біль-

ше, ніж виділяється з організму з калом, сечею та продукцією, не-

гативним — навпаки, а нульовим (азотна рівновага), коли його

надходження дорівнює виділенню. Це саме стосується й балансу

вуглецю. За позитивного балансу вказаних елементів тварини да-

ють приріст, у разі негативного зменшують живу масу, а нульово-

го — не змінюють її.

За балансом азоту і вуглецю визначають кількість синтезованого

в організмі білка й жиру (у білку м’яса 16,67 % азоту і 52,5 — вугле-

цю, а в жирі 76,5 % вуглецю), а на їхній основі — кількість чистої

енергії приросту. В 1 г білка у середньому міститься 23,86 кДж ене-

ргії, в 1 г жиру — 39,77 кДж. Синтез білка і жиру в організмі визна-

чають так: за кількістю відкладеного азоту розраховують кількість

білка, а потім визначають уміст у ньому вуглецю, а за залишком

вуглецю між відкладеним у тілі й умістом його в синтезованому біл-

ку — кількість жиру.