Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Одним із основних завдань тваринницьких галузей...docx
Скачиваний:
0
Добавлен:
01.07.2025
Размер:
467.71 Кб
Скачать

64), Які можна одержати з одного фунта (453,6 г) митої прочесаної

вовни за довжини нитки в мотку 512 м. Тому чим вищий показник

(цифра) якості, тим менша тонина волокон.

Під звивистістю розуміють відхилення від прямолінійного роз-

міщення волокон у натуральному стані. Звивини розрізняють за

величиною (дрібні, середні, великі) та формою (нормальні, високі,

плоскі).

Довжина вовни є однією з основних геометричних характеристик

якісних властивостей сировини. У поєднанні з тониною вона визна-

чає остаточну систему переробки й використання вовни. Коли овець

характеризують за довжиною вовни, то мають на увазі річний (12-

місячний) ріст волокон. Індивідуальна різноманітність тварин за

цією ознакою становить від 3 до 81 см. А групові показники у порів-Розділ 7

287

Технологія виробництва продукції вівчарства

Штапелі і косиці. У вовновому покриві овець елементарні во-

локна розміщені не відокремлено одне від одного, а об’єднані між

собою в пучки різної величини. Пучок, який складається з одного

типу елементарних волокон, вирівняних за довжиною, називають

штапелем. Косиця — це пучок вовни, який складається з різних

типів волокон. Хоча форму косиці може мати й пучок з одного типу

волокон, якщо вовна дуже довга й рідка. Вовновий покрив вівці й

знята з неї вовна (руно) за звичайних механічних (виробничих)

впливів ніколи не розпадаються на елементарні волокна. Завжди

зберігаються пучки — основні структурні одиниці вовнового покри-

ву та руна овець. Крім структурної основи, тут найголовніше, що

пучок волокон є елементарною одиницею виду вовни, тобто групової

специфіки сировини за комплексом якісних ознак вовнової продук-

тивності овець.

Види вовни розрізняють за наявністю елементарних волокон

(однорідна і неоднорідна), співвідношенням і тониною елементар-

них волокон (тонка, напівтонка, напівгруба та груба), породними

особливостями, або комплексом властивостей елементарних воло-

кон — залишкові види вовни (мериносова, немериносова, напівтон-

ка помісна, цигайська, кросбредна, кросбредного типу та групові

породні підрозділи напівгрубої й грубої вовни).

Тонка вовна складається тільки з пуху (однорідна), має штапель-

ну будову і тонину до 25 мкм (60 якість і вище). Овець із тонкою во-

вною називають тонкорунними. Якщо така вовна вирівняна за то-

ниною, біла, достатньо жиропітна, то й відносять до мериносової.

Немериносова — невирівняна за тониною і маложиропітна.

Напівтонка вовна складається тільки з перехідного волосу або

пуху і перехідного, вирівняних за тониною, має штапельну та шта-

пельно-косичну будову, тонину — 25,1 мкм і більше (58 якість і ниж-

че). Овець із напівтонкою вовною відносять до напівтонкорунних.

Напівтонка помісна вовна — невирівняна за тониною, маложиро-

пітна; цигайська — пружна, жорсткувата; кросбредна — довга, з

великою і середньою звивистістю вовнинок, люстровим блиском,

шовковиста на дотик; кросбредного типу — коротша, з гіршими по-

казниками за блиском, звивистістю та шовковистістю.

Напівгруба вовна має косичну будову і складається з різних ти-

пів волокон (неоднорідна), де значно переважають пух та перехід-

ний волос, ость тонка чи середньої тонини, мало або зовсім немає

мертвого й сухого волосу. Овець із напівгрубою вовною називають

напівгрубововними.

Груба вовна теж має косичну будову і складається з різних типів

волокон (неоднорідна), де пуху й перехідного волосу небагато, бага-

то грубої ості, сухого та мертвого волосу, спостерігається значна не-

вирівняність волокон за тониною. Овець із грубою вовною відносять

до грубововних. Розділ 7

288

Технологія виробництва продукції вівчарства

Руно, класирування і сортування вовни. Руно — це вовновий

покрив річного або близько річного росту, знятий з вівці у вигляді

суцільного пласта. В разі осіннього (грубововні породи) або багато-

разового стриження (романовські вівці), стриження ягнят поточного

року народження (поярок) та в деяких інших випадках вовна не має

форми цілісного пласта й за нормативними вимогами оцінки сиро-

вини не вважається руном. Хоча в широкому розумінні з біологічно-

го і господарського погляду руном слід вважати будь-яку вовну (на

вівці або стрижену), яка має адаптивне значення для тварин і при-

датна для практичного використання. Руно — це елементарна оди-

ниця виробництва вовни. Тому її покладено в основу всіх практич-

них систем оцінювання й підготовки вовни до реалізації та промис-

лової переробки. Основні елементи руна — штапелі і косиці. Руна

за будовою бувають: штапельні, косичні та штапельно-косичні. Під

час оцінювання руна враховують ступінь однотипності властивостей

вовни в межах штапелів і косиць (локальна вирівняність) та на різ-

них частинах руна або тулубі вівці (топографічна вирівняність).

Чим вищий рівень селекційної роботи, тим вища вирівняність якіс-

них властивостей вовнового покриву овець.

Ознаки класифікації вовни. Якісні компоненти руна за своїм

переліком досить постійні. Протягом століть залишається сталим і

загальний перелік можливих систем переробки вовни (тканини,

трикотаж, килими, повсть), тому сталими є й загальні ознаки оцін-

ки руна (вид вовни, тонина, довжина, стан і колір). Їх покладено в

основу науково-технічної класифікації вовни, яка ґрунтується на

розробці й використанні більш досконалих методів лабораторного та

органолептичного оцінювання вовни, раціонального поєднання

ознак і прийомів оцінювання руна, різноманітній нормативній рег-

ламентації. На матеріалах науково-технічної класифікації розроб-

ляють державні стандарти на вовну.

Класирування й сортування вовни. В нашій країні існують

заготівельні та промислові стандарти. Заготівельні стандарти рег-

ламентують класирування, а промислові — сортування вовни. В

основу класирування й сортування покладено ті самі ознаки: вид

вовни, тонину, довжину, стан і колір. Відмінність тільки в тому, що

під час класирування руно залишають цілим, а сортування — роз-

ривають на окремі сорти. Нині розроблено і впроваджено систему

класирування з частковим розривом рун. П’ять комплексних ознак

оцінки вовни покладено в основу системи розриву рун та подальшо-

го поділу вовни в межах утворених груп сировини. Після стрижки

вовну поділяють на рунну й нижчі сорти. До останніх відносять об-

ніжку і клюнкер. Рунну розривають на рунну основну, пожовтілу,

58 – 56 якості в тонкій, неоднорідну в напівтонкій, базову, звалок,

тавро (змивне), кольорову в тонкій немериносовій. Рунну основну йРозділ 7

291

Технологія виробництва продукції вівчарства

втрачають пружність. Із збільшенням товщини волосу зменшується

густота вовни й виникає рихлість завитків, а також зростає еліптич-

ність ості (завитки утворює практично тільки ость), що зменшує шо-

вковистість волосу (він стає сухим, жорстким, небажаним). Дуже

тонке, як і дуже товсте волокно, не створює глибокого («благородно-

го») блиску волосу. Комплексна цінність смушка становить основу

селекційного компромісу.

Колір волосяного покриву смушка може бути: однотонним (чор-

ний — арабі, коричневий — комбар, димчастий, бурий, білий),

сур — однотонно пігментований волос із світлою верхівкою, плямис-

тим (підпалий, зворотнопідпалий, сідлоподібний), складеним (рів-

номірно змішані пігментовані й непігментовані волокна). До остан-

нього типу належать сірий колір — ширазі (змішування білих і чо-

рних волокон) та рожевий — гулігаз (змішування білого й коричне-

вого волосу). Це під-

розділи шкурок за меха-

нізмом утворення кольо-

ру волосяного покриву

смушка. У виробничій і

торговельній практиці

смушки та ягнят смуш-

кових порід овець по-

діляють на такі групи:

чорні, сірі, сур, кольо-

рові.

Типи завитків. За-

виток — це група волосу,

зігнутого у певній формі,

або розміщеного в пев-

ному порядку. Існують

такі типи завитків: ва-

льок (рис. 7.1), біб (цін-

ні), гривки (менш цінні),

кільце, напівкільце (ма-

лоцінні), горошок, што-

пороподібний, завитка,

ласи, деформовані (по-

рочні). Цінність завитків

визначається їх загаль-

ною будовою та структурними особливостями.

Вальок — це однодуговий лінійний (трубчастий) завиток закри-

того типу. Вісь завитості у нього спрямована паралельно до поверх-

ні шкіри. Ступінь завитості покривного волосу не перевищує форми

замкненого кола. Це найцінніший завиток.

Рис. 7.1. Смушок із завитками типу вальокРозділ 7

292

Технологія виробництва продукції вівчарства

Біб має орієнтовно таку саму структуру, як і вальок, але він ко-

ротший (до 12 мм).

Гривки — це збіжні у формі гребеня або розбіжні у формі ялинки

лінійні потоки майже не завитого, але паралельно розміщеного во-

лосу.

Кільце — дводуговий завиток: одна дуга розміщується пара-

лельно до поверхні шкіри, а друга — вертикально.

Напівкільце — однодуговий завиток, незамкнене кільце розмі-

щується вертикально до поверхні шкіри.

Горошок — багатодуговий завиток (дві-чотири дуги), вісь завито-

сті спрямована вертикально до поверхні шкіри, кінчики пучка воло-

су утворюють закритий вузол (горошину).

Штопороподібний — багатодуговий (понад чотири дуги), більш

рихлий і кінці волосу виходять на поверхню завитка.

Завитка — для неї характерні дві-три дуги, дуже розширена ос-

нова пучка волосу і звужена верхівка, нагадує завитки черепашки.

Ласи — ділянки смушка з паралельним розміщенням волосу.

Деформовані — сухий («палений») волос, повстяність («кошма»),

вихрястість і ласоподібність (переростання й втрата паралельного

розміщення волосу).

Формування смушка. Смушкова продуктивність овець фор-

мується в період внутрішньоутробного розвитку плода й досягає

апогею до моменту народження ягняти. Причини утворення завит-

ків каракулю повністю ще не з’ясовані. Одна з найперспективніших

теорій ґрунтується на явищі групової переорієнтації волосяних фо-

лікулів у шкірі, зумовленому об’єктивними закономірностями нері-

вномірного росту органів та тканин овець в онтогенезі. Загалом ві-

дома лише загальна специфіка формування смушка в зв’язку з пе-

ріодом внутрішньоутробного розвитку плода.

Шкурку плода овець у ранньому віці (110 – 125 днів) називають

голяк (короткий паралельно розміщений волос), у пізньому (125 –

145 днів) — каракульча (муаровий малюнок), за кілька днів до на-

родження (у 145 – 150-денному віці) — каракуль-каракульча (муа-

ровий малюнок і окремі сформовані завитки), новонароджених яг-

нят — каракуль чи смушок (усі завитки сформовані).

Високо цінують каракульчу, яку можна одержувати з передчасно

народжених ягнят або від попередньо спарованих і забитих вівце-

маток, яких щороку вибраковують (20 %) для реалізації на м’ясо.

Хоча каракулівники світу прагнуть за допомогою селекції так змі-

нити спадковість овець, щоб каракульчу отримувати з ново-

народжених ягнят і створити новий смушковий тип — «муаровий

шовк». Розділ 7

293

Технологія виробництва продукції вівчарства

7.2.3. Овчини

Овчини — це шкури дорослих овець і молодняку після 4 – 6-мі-

сячного віку. У них є два головних компоненти: шкура та волосяний

покрив. З цими характеристиками, особливо специфікою волосяного

(вовнового) покриву шкур, пов’язані всі позитивні якості та недоліки

овчин, система їхньої оцінки, консервування, переробки й оста-

точного призначення і використання. За комплексом ознак найдо-

цільнішого використання овечих шкур у системі переробки і для

потреб населення овчини поділяють на три категорії: шубні, хутрові

та шкіряні.

До шубних овчин відносять шкури овець з неоднорідною вов-

ною. Використовують для виготовлення шубних виробів — дубля-

нок, кожухів, бекеш, кожушків, жилетів, які шиють в основному во-

лосяним покривом усередину (за винятком комірів до шубних виро-

бів). За породними особливостями шубні овчини поділяють на три

групи: романовські, степові й російські. Романовська є найкращою

шубною овчиною в світі: пух довший за ость (м’яка на дотик, гарна

поверхня овчини завдяки наявності завитків пуху над остю), сіро-

блакитний колір (поєднання білого пуху й чорної ості), товста і пруж-

на ость (стійкість проти зминання і звалювання вовнового покриву

овчин), добра густота вовни, тонка, міцна, щільна й легка міздря.

Розрізняють пояркову овчину (молодняку 5 – 6-місячного віку, основ-

на товарна продукція) і овчину дорослих тварин, які залежно від

якості волосяного покриву поділяють на три групи. Для степових

характерна значна кількість пуху та багато грубої ості й мертвого

волосу. Вони великого розміру, важкі (одержують від курдючних та

дорослих каракульських овець) До російських овчин відносять шку-

ри від решти грубововних порід овець. Вони відрізняються значною

кількістю пуху й відносно тонкою остю, значно кращі за степові ов-

чини. Шубні овчини за довжиною вовни поділяють на вовнові (по-

над 6 см), напіввовнові (від 2,5 до 6 см) і низькововнові (від 1,5 до

2,5 см).

Хутрові овчини (цигейки) — шкури овець з однорідною вов-

ною, використовують для виготовлення хутрових виробів (шуб, ман-

то, дублянок, комірів, головних уборів, пальт), шиють переважно

хутром назовні. За породними особливостями їх поділяють на тон-

корунні, напівтонкорунні і напівгрубі, а за довжиною вовни — на

вовнові (більше ніж см), напіввовнові (від 1 до 3 см) і низькововнові

(від 0,5 до 1 см). Залежно від наявних вад на різних ділянках шку-

ри хутрові овчини поділяють на чотири сорти.

Шкіряні овчини — це непридатні для виготовлення шубних і

хутрових виробів шкури, з яких знімають волос і використовують їх

для виготовлення рукавичної лайки, взуттєвої замші, хромової,

шевро, галантерейної та підкладкової шкіри. Розділ 7

294

Технологія виробництва продукції вівчарства

7.2.4. М’ясна продуктивність овець

Існує економічна необхідність і біологічна можливість розвитку в

овець не тільки специфічних (вовнової, смушкової, овчинної), а й

загальних видів продуктивності сільськогосподарських тварин

(м’ясної та молочної). Численні ознаки м’ясної продуктивності овець

поділяють на дві групи: зажиттєві й післязабійні.

Зажиттєві ознаки: будова тіла (широкотілий, вузькотілий і про-

міжний тип), жива маса (30 – 170 кг), середньодобові прирости (від

100 – 150 до 400 – 500 г), скороспілість (висока, середня, низька),

витрати корму на 1 кг приросту (від 4 – 6 до 15 – 17 к. од.), вго-

дованість (вища, середня, нижчесередня).

Післязабійні ознаки: забійна маса (10 – 80 кг), забійний вихід

(35 – 55 %), частини туші (частка шиї, лопаток, грудей, пахвини,

спини, попереку, крижів, стегон), тканину туші (частка кісток,

м’язів, жиру), коефіцієнт м’ясності (3 – 7), співвідношення м’язи :

жир (від 1 : 0,3 до 1 : 2 – 2,5), якість м’яса (смак, колір, вологість, ніж-

ність, мармуровість), якість жиру (смак, колір, консистенція), хіміч-

ний склад баранини (вода — 60 – 70 %, білок — 15 – 20, жир — 17 –

24, мінеральні речовини — близько 1 %), енергетична цінність 1 кг

баранини (10 – 12 МДж, або 2500 – 3000 ккал).

Особливості баранини: специфічний приємний смак дичини

й неперевершеного делікатесу (ягнятина і м’ясо молодняку до

1,5-річного віку); містить у 2 – 3 рази менше холестерину, ніж сви-

нина та яловичина; багате джерело незамінних амінокислот,

кальцію, фосфору, заліза, мікроелементів, вітамінів групи В, ба-

жаних ароматичних та стимулюючих речовин. Проте в жодного

виду сільськогосподарських тварин, крім овець, немає такої ве-

ликої відмінності між особливостями м’яса дорослих тварин і мо-

лодняку.

М’ясо дорослих овець часто набуває неприємного запаху (гірси-

нова кислота), який посилюється в разі повторного підігрівання

страв. Жир має високу точку топлення і застигання (40 – 47 °С), що

також негативно впливає на якість м’ясних страв у міру зниження

їх температури. Тому баранину споживають гарячою з додаванням

значної кількості ароматичних та гострих спецій.

У виробничих умовах бажано підвищувати скороспілість овець і

тварин на м’ясо реалізовувати в молодому віці. За таких умов ви-

трати кормів на 1 кг приросту зменшуються (4 – 6 к. од.), а якість

м’ясної продукції значно поліпшується (приємний запах і смак, тем-

пература топлення жиру становить 32 – 37 °С, як у птиці). Ягнятина

й молода баранина є цінним продуктом харчування і користуються

попитом на внутрішньому та світовому ринках