1. Господарсько-біологічні особливості свиней. 2. Гібридизація у свинарстві

та її використання у виробництві свинини. 3. Універсальні, м’ясні, беконні, по-

роди сального напряму продуктивності та характеристика їх. 4. Основи селек-

ційно-племінної роботи у свинарстві. 5. Виробничий та племінний облік у галу-

зі. 6. Технологія відтворення стада свиней та використання маточного пого-

лів’я. 7. Основні і перевірювані свиноматки та використання їх. 8. Технологія

вирощування поросят у підсисний період та строки відлучення їх. 9. Дорощу-

вання молодняку свиней. 10. Формування груп і вирощування ремонтного мо-

лодняку. 11. Системи утримання свиней та характеристика їх. 12. Годівля різ-

них статево-вікових груп свиней та характеристика їх. 13. Технологія м’ясної і

беконної відгодівлі свиней. 14. Яких свиней відгодовують до жирних кондицій

та яка технологія відгодівлі їх? 15. Технологія виробництва свинини на промис-

ловій основі. 16. Вимоги державного стандарту до свиней, призначених для за-

бою. 17. Технологія забою свиней та первинна обробка їх. 18. Особливості виро-

бництва свинини в особистих підсобних і фермерських господарствах. Розділ 7

280

Технологія виробництва продукції вівчарства

вони поїдають 520, тоді як велика рогата худоба — 460, коні — 416.

У овець гостро поставлені передні зуби (різці), звужена лицьова час-

тина голови і тонкі та рухливі губи, що дає можливість скушувати

навіть низькорослі трави та підбирати дрібні кормові рештки (лист-

ки, колоски) на післяжнивних площах. Спільне утримання великої

рогатої худоби і овець у співвідношенні 1 : 7 підвищує ефективність

використання пасовищ на 15 – 20 %.

У результаті добре розвиненого травного каналу вівці витрача-

ють менше корму на продукцію. На 1 кг приросту живої маси їм не-

обхідно на 20 % менше поживних речовин, ніж великій рогатій ху-

добі. У овець співвідношення довжини тіла й кишок коливається в

межах 1 : 27 – 29, тоді як у великої рогатої худоби 1 : 20 – 22. Най-

більш цінними у пасовищний період для овець є зелені корми, пе-

ретравність органічної речовини яких досягає 75 – 85 %, а це, в свою

чергуй, здешевлює виробництво продукції. На 1 кг приросту живої

маси вівці витрачають 6 – 10 к. од.

Вівці стійкі проти холоду і не потребують теплих приміщень,

оскільки у них добре розвинений волосяний покрив, проте вони чут-

ливі до надмірної вологи і протягів, їх відносять до плодючих тва-

рин після свиней і кролів — від 100 вівцематок одержують 150 – 160,

а романовської породи — 200 – 250 ягнят. Поліестричність (здат-

ність розмножуватися в усі сезони року) дає можливість одержувати

від них три приплоди за два роки.

Тварини характеризуються високою скороспілістю. Утримання

молодняку окупається вовною вже протягом першого року життя,

оскільки його стрижуть у річному, а з неоднорідною вовною — на-

віть у 4 – 6-місячному віці. Каракульські смушки одержують у 1 – 2-

денному, романовські овчини — у 5 – 7-місячному віці.

Вівчарство як галузь тваринництва і система знань про вироб-

ництво продукції має три структурних компоненти: продукцію, се-

лекцію і технологію.

7.2. Продукція вівчарства

7.2.1. Вовна

Вовна — це волосяний покрив тварин, який використовують для

виготовлення тканин, трикотажу, килимів та валяльних виробів.

Під час визначення вартості та вивчення вовни розрізняють якісні і

кількісні ознаки та механізм формування її властивостей. До якіс-

них ознак належать: хімічні особливості вовни, гістологічна будова,

фізичні, механічні, технологічні властивості, типи елементарних во-

локон, штапелі, косиці, жиропіт, домішки вовнового покриву, руно.

Вони визначають її остаточне призначення, систему переробки та

реалізаційну вартість. Кількісні ознаки вовнової продуктивностіРозділ 7

281

Технологія виробництва продукції вівчарства

овець — це настриг немитої й митої вовни та їхні компоненти. Вов-

на належить до похідних шкіри, тому формування кількісних і які-

сних показників залежить від її вовноутворювальної функції.

Остання ґрунтується на спадкових задатках та природно-господар-

ських умовах використання овець.

Хімічний склад вовни. За хімічною природою вовна майже на

97 – 98 % складається з білка кератину, який належить до групи

фібрилярних білків. Він має високу хімічну стабільність — не роз-

чиняється у воді, спирті, розбавлених розчинах солей, лугів і кис-

лот, стійкий проти травних ферментів (не перетравлюється). Тому

ягнята у разі поїдання вовни гинуть від утворення в шлунку безоа-

рів — щільних кульок зваляної вовни.

До складу вовни входять майже всі найпоширеніші амінокисло-

ти (18 із 20). Найбільшу частку (по 9 – 15 %) у кератині становлять

цистин, аргінін та глутамінова кислота. Високий уміст цистину й

сірки в цілому значною мірою визначає основні властивості керати-

нів вовни.

У кератині виявлено п’ять хімічних елементів: вуглець, водень,

кисень, азот та сірку, які входять до складу кожного простого білка.

У складі кератину міститься, %: вуглецю — 50 – 52, кисню — 21 – 23,

азоту — 15 – 17, водню — 6 – 8 і сірки — 3 – 4. Хімічні елементи

(кальцій, натрій, магній, фосфор, цинк, залізо, калій, кремній, мар-

ганець, мідь) інших органічних сполук вовни становлять 2 – 3 %.

Кератин — це білок з високим умістом сірки, яка знаходиться у

цистині — одній з найхарактерніших сірковмісних амінокислот

вовни. У процесі згоряння з цистину утворюються леткі меркапта-

ни, що зумовлюють специфічний запах горілої вовни (рогу). Цю

особливість використовують навіть у системі розпізнавання текс-

тильних волокон.

Вовна незвичайна речовина, яка складається з дуже різноманіт-

них фрагментів за хімічною природою, агрегатним станом, гістоло-

гічною будовою. Тому вона повністю відповідає статусу композицій-

них матеріалів. Специфіка композитів полягає у тому, що їхні влас-

тивості не визначаються сумою якостей складових частин взятих

матеріалів. На поверхні розподілу частин композиційного матеріа-

лу виникає новий стан речовини — тонкий поверхневий шар. Він

визначає незвичайні властивості композиційних матеріалів. Вовна

щодо цього є ідеальним природним матеріалом

Гістологічна будова вовни. Волокно вовни має два (пух і час-

тина перехідного волосу) або три (ость і перехідний волос) шари.

Лускатий складається з одного ряду ороговілих плоских клітин і

становить 2 – 3 % маси волокна. Він характеризується високою стій-

кістю проти дії зовнішніх реагентів і надає вовні здатності звалюва-

тися Корковий — це середній шар, що становить близько 90 %

маси вовнового волокна (коливання від 7 до 98 %). Він скла-

дається із веретеноподібних клітин, розміщених уздовж осі во-

локна. Корковий шар визначає практично всі якісні властивості

вовни.

Серцевинний є центральним рихлим шаром клітин, заповнених

повітрям. Його спостерігають не в усіх волокнах. За наявності сер-

цевини об’єм останньої може досягати від 10 до 90 %. Із збільшен-

ням частки серцевини зменшується міцність, пружність і розтяж-

ність вовни.

Багато хімічних і гістологічних властивостей вовни мають не

лише практичну цінність для людини, а й пристосувальне (адапти-

вне) значення для овець. Наявність серцевини, наприклад, поліп-

шує теплозахисні властивості вовнового покриву. Такий самий

ефект має гістологічна структура вовнового волокна загалом. Крім

того, багатошаровість гістологічних компонентів забезпечує високу

стійкість вовнинок у жорстких природних умовах вирощування

овець. Неоднорідність (гетерогенність) кератинів та гістологічну бу-

дову вовнових волокон практично неможливо змінити під впливом

зовнішніх чинників технологічного характеру. Цього досягають ли-

ше завдяки селекції, а також зміни спадкових задатків формування

вовнових волокон.

Фізико-механічні властивості вовни. До них належать: то-

нина, звивистість, довжина, еліптичність, міцність, розтяжність,

пружність, еластичність, пластичність, щільність, блиск, гігроско-

пічність, вологість і теплопровідність.

Тонина — це діаметр волокна. Його величина коливається у

свійських овець від 7 до 240, а в диких — до 350 мкм. У виробничих

умовах тонину вовни часто визначають в якостях, які позначають

цифрами: 80, 70, 64 та інші (13 якостей). Брадфордська якість —

умовна величина, що означає кількість мотків пряжі (наприклад