5. Вибір місця під будівництво тваринницьких, птахівницьких і побутових приміщень.

Територію для розміщення ферм і окремих буді­вель вибирає комісія з обов'язковою участю зоовете­ринарних спеціалістів відповідно до діючого проекту районного планування з урахуванням перспективи розвитку населених пунктів і промислових об'єктів. При виборі території слід також враховувати надхо­дження і відведення або утилізацію стічних вод, рід­кого і твердого гною та інших відходів, а також клі­матичні особливості даної місцевості. Розмір ділянки визначають залежно від поголів'я худоби, а щільність забудови майданчиків сільськогосподарських підприємств визначається в процентах як відношенні, площі забудови підприємства до загального розміру його майданчика. Показники мінімальної щільності забудови майданчиків сільськогосподарських підприємств беруться відповідно до СНиП 11—97—76.

При виборі ділянки враховують відстань між тваринницькими фермами, виробничими комплексами й окремими об'єктами, а також відстань від населених пунктів, залізничних, шосейних шляхів і скотопрогонних шляхів, забійних пунктів і підприємств по переробці тваринницької сировини, щоб запобігти занесенню збудників інфекційних хвороб ззовні.

Санітарні норми (СН 245-71) передбачають санітарно-захисну зону для невеликих і середніх ферм розміром 300 м. Проте досвід великих ферм, особливо свинарських показує, що санітарно-захисна зона повинна становити при утри­манні - тварин у приміщеннях з відкритими гноєсховищами не менш як 3 км, а при утриманні тварин на відкритих майданчиках — не менш як 5 км. Комплекс бажано оточити лісозахисною смугою, а будівлі роз­ташувати так, щоб напрям домінуючих вітрів був від населеного пункту.

Таблиця 1. Санітарно-захисні зони для великих тваринницьких і птахівницьких підприємств (комплексів)

Підприємства (комплекси)	Розмір санітарно-захисної зони
По вирощуванню і відгодівлі свиней від 12 до 24 тис. голів на 54 тис. голів і більше	1500 2000
По вирощуванню і відгодівлі молодняка великої рогатої худоби і нетелей: на 5 тис. голів і більше від 1 до 5 тис. голів	1000 500
По виробництву молока – від 800 до 1200 голів великої рогатої худоби і яловичини – від 600 до 1200 голів	300
По виробництву молока – від 1200 і до 2000 голів великої рогатої худоби і яловичини – від 1200 і до 2000 голів	500
Птахівницькі – до 100 000 курок-несучок і до 1 млн. бройлерів на рік	300
Птахівницькі підприємства – понад 100 і до 400 тис. курок-несучок, від 1 до 3 млн. бройлерів на рік; племінні господарства і репродуктори	1000
Птахівницькі підприємства – понад 400 тис. курок-несучок і більш як 3 млн. бройлерів на рік	1200

Ветеринарні розриви між фермами, комплексами, птахофабриками та іншими сільськогосподарськими об'єктами, виробничими будівлями і спорудами, ш,о не мають прямого відношення до даного об'єкту, за рекомендаціями ветеринарної служби країн — учас­ниць РЕВ передбачені такі:

до тваринницьких ферм великої рогатої худоби, свиноферм, птахофабрик та ін.— не менш як 1,5 км;

до автомагістралей і залізничних трас — не менш як 0,5 км;

до промислових підприємств, що викидають шкід­ливі гази, дим, пил — не менш як 5 км;

до підприємств по переробці продуктів тваринни­цтва і племінних ферм — не менш як 3 км.

Ветеринарні відстані між окремими будівлями для утримання тварин і птахів встановлюють відповідно до протипожежних вимог. Створення сприятливих са­нітарних умов праці і підвищення культури виробни­цтва значною мірою залежать від правильного вибору будівельного майданчика і розміщення на ньому бу­дівель і споруд тієї чи іншої виробничої дільниці. Майданчик будь-якої виробничої дільниці повинен відповідати таким вимогам:

мати відносно рівну поверхню та уклон для сті­кання води;

рівень ґрунтових вод повинен бути нижчий від гли­бини підвалів, траншей, оглядових ям та ін.;

розміщуватися з підвітряного боку нижче від на­селеного пункту по рельєфу місцевості і не ближче до нього ніж на величину санітарно-захисної зони;

площа має бути достатньо вільною, щоб на ній розміщувалися всі виробничі будівлі, підсобні примі­щення і споруди відповідно до технологічного проце­су, щоб між ними були належні розриви і залишався резерв для дальшого розширення виробничої дільниці.