Пит№30 Джерела фінансування соціальної сфери

У сучасних умовах в Україні здійснюється перехід на використання нових механізмів змішаної фінансової участі в реалізації соціальних програм, тобто механізмів залучення позабюджетних коштів для фінансування соціальної сфери. Крім цього, реформується система соціального страхування, що з другорядних методів фінансування переходить у розряд основних і найбільш адекватних ринковим умовам. Нині у соціальну сферу направляється кілька фінансових потоків

Бюджетні джерела:

• державний бюджет;

• бюджети регіонів;

• місцеві бюджети;

• ресурси міжбюджетного перерозподілу.

Позабюджетні джерела:

• державні соціально-страхові фонди, позабюджетні фонди регіонів;

• недержавні соціальні фонди;

• кредитні ресурси, залучення коштів фірм і домашніх господарств (територіальні позики);

• використання потенціалу некомерційних неурядових організацій.

Зовнішні джерела:

• кредити, позики міжнародних фінансових організацій;

• гуманітарна допомога з-за кордону.

До державної соціально-страхової системи відносяться

• Фонд зайнятості;

• Пенсійний фонд;

• Фонд соціального страхування;

• Фонди обов’язкового медичного страхування (проект). Вони формуються за рахунок страхових платежів підприємств усіх форм власності, обов’язкових страхових внесків працюючих громадян, асигнувань з державного бюджету.

Узагальнюючи все вищевикладене, можна зробити висновок, що соціальну сферу необхідно розглядати з погляду двох взаємозалежних сторін:

1. як підсистему суспільства;

2. як сукупність галузей суспільного господарства, програм і заходів, спрямованих на поліпшення якості життя населення.

Пит№31  Сутність категорій «соціальний захист», «соціальне забезпечення», «соціальна допомога», «соціальна підтримка». Соціальний захист слід розглядати як систему законодавчих, економічних, соціально-психологічних гарантій, яка надає працездатним громадянам рівні умови для покращання свого добробуту за рахунок особистого трудового вкладу в конкретних економічних умовах, а непрацездатним та соціально вразливим верстам населення — перевагу в користуванні суспільними фондами споживання, пряму матеріальну підтримку, зниження податків.Кінцевою метою соціального захисту є надання кожному членові суспільства, незалежно від соціального походження, національної або расової приналежності, можливості вільно розвиватися, реалізувати свої здібності.Іншою метою є також підтримання стабільності в суспільстві, тобто попередження соціальної напруженості, яка виникає у зв’язку з майновою, расовою, культурною, соціальною нерівністю, знаходить вияв у страйках, актах громадянської непокори, сутичках між окремими групами населення.Заходи соціальною захисту мають подвійну спрямованість:активну;пасивну. Активні заходи покликані запобігти ситуаціям, які загрожують добробуту людини, стимулюванню активності особи. Пасивні заходи спрямовані на підтримку тих членів суспільства, які з певних причин опинилися у скрутному становищі.  Соціальна допомога за своєю суттю є адресною, тому що надається лише тим, хто її потребує. Через соціальну допомогу соціальний захист виконує свою лікувально-реабілітаційну функцію, яка полягає в тому, щоб допомогти людям, котрі потрапили у скрутну життєву ситуацію, вберегтися від зубожіння та не опинитися на узбіччі суспільства.соціальна допомога — це система соціальних заходів у вигляді сприяння, підтримки і послуг, що надаються окремим особам чи групам населення соціальною службою для подолання або пом’якшення життєвих труднощів, підтримки їхнього соціального статусу і повноцінної життєдіяль ності, адаптації в суспільстві. «Соціальне забезпечення» як поняття у широкому розумінні означає поліпшення умов життя тих груп населення, котрі з різних причин перебувають у гіршому становищі, ніж переважна біль шість суспільства.У вузькому значенні слова «соціальне забезпечення» — це створення умов для захисту населення у класичних випадках небезпеки для його життя (хвороби, інвалідність, старість, смерть близьких).Державне соціальне забезпечення є складовою системи соціального захисту і виконує функцію нагромадження та розподілу коштів соціального захисту, призначених для соціальної допомоги, виплат по соціальному страхуванню тощо. Соці альне забезпечення включає пенсії і різного роду допомоги. Соціальне забезпечення включає також надання допомоги в натуральному вигляді — у формі обслуговування інвалідів, людей похилого віку в спеціалізованих установах та вдома.Тому соціальне забезпечення включає заходи матеріальної підтримки особи та сім’ї з боку держави і суспільства.Соціальна підтримка — це система заходів по наданню допомоги певним категоріям громадян, які тимчасово опинились у важкому економічному становищі (частково або повністю безробітні, молодь, що навчається, та ін.), шляхом надання їм необхідної інформації, фінансових коштів, кредитів, навчання, права захисту і запровадження інших пільг.

Пит№32  Історичні аспекти розвитку соціального захисту Початком законодавчого встановлення соціального захисту можна вважати 1601 р., коли в Англії королева Єлизавета видала закон про бідних. Згідно з цим законом полегшити долю бідних мали церковні парафії.Система соціального захисту у ХVIII — ХІХ ст. формувалась відповідно до панівної філософії того часу. Наприкінці XIX ст. буди зроблені перші спроби глибше зрозуміти причини соціального зла замість вивчати лише його зовнішні прояви. Початок цьому поклав Чарльз Буг, який керував дослідженням життя людей у Лондоні; публікація його доповіді під назвою «Життя і праця людей в Лондоні», яка зайняла 17 томів (1892—1903), мала далекосяжний ефект. За його висновками майже третина лондонського населення жила в бідності.Щодо історії соціального захисту в Україні, то слід зазначити, що вона тісно переплітається з релігійно-національними організаціями українського заможного міщанства, яке в період XV—XVI ст. відігравали важливу роль у житті нашого народу, в його боротьбі проти національного гноблення польськими панами, проти спроб окатоличення.У XVI, особливо в XVII ст. за часів козацької доби по всій зем лі козацькій, у кожному місті, в кожному селі для убогих, немічних та сиріт будувалися примітивні братські притулки, в яких, зрозуміло, ніякого медичного догляду не було. Ці заклади вже в XVI ст. дістають назву шпиталів . Монастирі охоче опікувалися запорозькими козаками, оскіль ки мали від цього матеріальний прибуток у вигляді коштовного оздоблення церков і великих грошових внесків. Лікували та доглядали хворих у шпиталях монахи. Нова історія соціального захисту розпочинається у XIX ст., коли розвинулося промислове виробництво і були створені великі підприємства найманої праці. Міграція з села до міста також призводила до розпаду сімей. Отже, старі люди мусили потребувати на старості підтримки суспільства.Працююче населення також стикалося із соціальними ризиками — через хворобу, інвалідність , у разі смерті працездатного, на утриманні якого була сім’я, втрати роботи. За цих умов на заміну старій доктрині соціального захисту, яка ґрунтувалася на принципах самодопомоги, сімейного забезпечення та доброчинності почала формуватися нова, яка декларувала відповідальність усього суспільства за добробут його членів. Наприкінці XIX ст. у багатьох європейських країнах вже існували добровільні системи колективного захисту безробітних, престарілих, вдів та сиріт. Пріоритет у створенні систем соціального захисту по праву належить Німеччині, де найбільше розвинулися ідеї соціал-демократії, а також завдяки політиці канцлера Бісмарка. До неї входили:допомога у зв’язку з хворобою (1883 р.);идопомога в разі нещасного випадку на виробництві (1884); допомога по інвалідності та по старості (1889). Протягом 1944—1948 рр. лейбористський уряд втілив ці ідеї в життя через низку законодавчих актів, які оформили цілісну систему соціального захисту, що охоплювала все населення. Подібні реформи після Другої світової війни реалізували у багатьох захід них країнах. Активну роль у цьому процесі продовжувала відігравати Міжнародна організація праці. У 1944 р. МОП прийняла два важливі міжнародні документи, які визначили нову доктрину соціаль ного захисту: «Про забезпечення доходу» і «Про медичне обслуговування».

Пит№33 Принципи, на яких будується система соціального захисту в умовах соціально орієнтованої ринкової економіки. Принципи : диференційований підхід до різних соціально-демографіч них прошарків і груп населення; комплексність гарантій (норм); принцип інтеграції;принцип суттєвої ролі особистих доходів у підвищенні рівня життя населення та його захищеності.  Перший принцип: диференційований підхід до різних соціаль но-демографічних прошарків і груп населення. Він означає що, з одного боку, економічні, правові й соціальні гарантії охоплюють усіх без винятку громадян, а з іншого, — необхідний диференційований підхід до різних прошарків і груп населення при виборі цілей, форм, методів і джерел фінансування механізмів соціального захисту залежно від ступеня економічної самостійності людини, рівня її працездатності та способів одержання доходів. Соціальний захист потрібен насамперед тим, хто нездатний сам захистити себе в ринковій економіці. Другий принцип — комплексність гарантій — означає, що система соціального захисту повинна формуватися, як сукупність гарантій , наданих суспільством кожному своєму членові, забезпечуючи при цьому дотримання його найважливіших соціальних прав.Соціальні нормативи повинні охоплювати різні сторони життєдіяльності людини, у тому числі умови праці, соціально-побу тові умови, рівень життя.  Третій принцип — інтегрованість системи — означає, що система соціального захисту повинна діяти на рівні держави, регіону, трудового колективу з чітким визначенням функцій, прав і відповідальності кожного з них.  Четвертий принцип — істотне зростання ролі особистих доходів у підвищенні рівня життя населення, у тому числі задоволенні соціально значущих потреб. Активність людини у сфері праці, заповзятливість та ініціатива не можуть бути задіяні ринковими факторами при збереженні зрівняльності в розподілі суспільних фондів споживання. Реалізуючи згадані принципи, необхідно з самого початку перебороти стереотипи, що склалися: погляд на наше суспільство як на загальнодержавний відділ соціального захисту.

Пит№34 Соціальний захист як система. Організаційно-правові форми соціального захисту Якщо розглядати соціальний захист з позицій системного підходу як головний системоутворюючий фактор, можна визначити законодавчо-нормативну базу. На підставі законів та інших нормативних актів формуються державні органи управління соціаль¬ним захистом, регламентуються їх взаємовідносини з недержавними організаціями та населенням. У законодавчих та інших нор¬мативних актах обумовлюються формування фондів, які акумулюють кошти, призначені на соціальний захист, та порядок їх використання, а також підготовки кадрів соціальних працівників (як державних, так і недержавних установ). Система соціального захисту кожної країни характеризується сукупністю охоплюваних ним видів соціального захисту і використовуваних при цьому організаційно-правових форм Соціальний захист може здійснюватися в грошовій формі у вигляді пенсій і допомог, у натуральній формі, а також шляхом надання різного роду послуг особам, які є об’єктом соціального захисту. Він може мати як компенсаційний, так і попереджувальний профілактичний характер. Отже основні форми соціального захисту : державне забезпечення непрацездатних осіб; соціальне страхування; соціальна допомога( носить адресний характер і надається особам після перевірки їхньої нужденності) ;фонди у вигляді обов’язкових (примусових) нагромаджень коштів ( скористатися такими внесками можна у випадку тимчасової непрацездатності, у випадку безробіття; приватні форми соціального захисту (можуть застосовуватися в таких видах соціаль-ного захисту, як забезпечення тимчасової непрацездатності, медичної допомоги, у пенсійному забезпеченні ).Отже, соціальний захист — це комплексна система соціально-економічних відносин, призначена для надання різнобічної допомоги непрацездатним чи обмежено працездатним особам, а також родинам, доходи працездатних членів яких не забезпечують суспільно необхідного рівня життя.

Пит№35 Характеристика основних елементів системи соціального захисту населення Відповідно до статті 25 Декларації прав людини сучасна правова держава повинна гарантувати право на такий рівень життя, який ураховує забезпечення людей їжею, житлом, медичним обслуговуванням, необхідними для підтримання здоров’я, власного добробуту та добробуту сім’ї, і право на соціальне забезпечення у разі безробіття, хвороби, інвалідності, овдовіння і старості чи інших випадків втрати засобів до існування за незалежних від людини обставин.  Прийнятими в Україні законодавчими і нормативними актами передбачено, що елементами соціального захисту є: державні гарантії в оплаті праці найманих працівників; утримання непрацездатних і підтримка життєвого рівня малозабезпечених громадян і сімей з дітьми; державні гарантії у сфері зайнятості, підготовки і перепідготовки кадрів; компенсація населенню збитків у зв’язку з разовим підвищенням цін на товари і послуги при проведенні комплексної реформи цін; індексація грошових доходів населення при поточному підвищенні цін на товари і послуги, запровадження механізму перегляду мінімальної заробітної плати, пенсій, стипендій; індексація внесків населення ; захист інтересів споживачів за допомогою різноманітних соціально-економічних інновацій, пов’язаних з переходом від «ринку продавця» до «ринку покупця» (стимулювання розвитку споживчого сектора економіки, антимонопольне регулювання, сприяння діяльності споживчих асоціацій). Рівень життя людей, не спроможних брати участь у суспільному виробництві, цілком залежить від держави, до категорії таких людей відносяться: особи, що не досягли повнолітнього віку, серед яких більшість складають діти в сім’ях, а також діти, що перебувають у спеціалізованих дитячих установах; інваліди з дитинства; особи, що досягли непрацездатного віку (пенсіонери, а також особи, які з різних причин не мають права на пенсійне забезпечення); тимчасово непрацездатні внаслідок захворювання, вагітності й пологів, догляду за дитиною і хворими членами родини.

Пит№36 Характеристика категорії «економічно активне населення» та необхідність його соціального захисту.

Економічно активне населення — це населення певного віку, яке бере активну участь у трудовій діяльності або прагне реалізувати свою працездатність за винагороду. ЕАН визначається як сума зайнятого і незайнятого зареєстрованого у відповідних служ­бах населення, що активно займається пошуком роботи.  Як правило, ЕАН визначається достатньо тривалим періодом (наприклад, рік). Припускається, що протягом цього періоду особа визнається трудоактивною, якщо у визначений період вона мала статус працюючого або безробітного. Частка економічно активного населення залежить від кількості людей працездатного віку, а також від рівня зайнятості людей у допенсійному та післяпенсійному віці.

Захист ЕАН потрібно здійснювати, тому що:

1.реалізувати конституційне право на працю кожному працездатному громадянину сьогодні досить важко, а іноді і неможливо

2.рівень оплати праці великої кількості зайнятих осіб є нищою від прожиткового мінімуму 3.потребує вдосконалення нормативно-правова база щодо зайнятості населення

4.неефективною залишається підтримка власного бізнесу або самозайнятості. 5.не є соціально справедливою підтримка тих, хто втратив своє здоров’я на виробництві

6.потребує вдосконалення захист інтересів споживачів від ринку товаровиробників тощо.

Захист ЕАН здійснюється перед усім в державі і включає різні напрями.Найважливіша ланка соц..захисту населення система ефективної зайнятості(підготовка,перепідготовка,підвищення кваліфікації).Друга складова – макроекономічне регулювання процесу диференціації доходів. Важливим елементом захисту населення є захист прав споживачів. Ще одним елементом захисту населення є встановлення рівня прожиткового мінімуму. Важливим елементом захисту ЕАН є система соц..захисту від безробіття та соц..підтримка безробітних.

Пит№37 Схема соціального захисту економічно активного населення.

Захист ЕАН здійснюється передусім державою і включає різні напрями.

Найважливіша ланка соц. захисту населення — система ефективної зайнятості. Цей напрям реалізується через програми зайнятості, що включають працевлаштування, підготовку, перепідготовку та підвищення кваліфікації кадрів.

Друга складова — макроекономічне регулювання процесу диференціації доходів (наукове планування, професійна мобільність, соціальна мобільність). Завдяки цьому напряму здійснюється реалізація соціальної функції заробітної плати стосовно справедливості розміру винагороди залежно від характеру, змісту, важкості, привабливості, інтенсивності праці. Слід відмітити такий елемент соціального захисту населення, як захист прав споживачів. Згідно з ЗУ «Про захист прав споживачів» держава повинна гарантувати належну якість продукції, торговельного та іншого видів обслуговування, безпеку продукції, достовірну інформацію про кількість, якість і асортимент, відшкодування збитків, заподіяних продукцією неналежної якості, позов до суду та ін.

Одним із елементів захисту населення є встановлення рівня прожиткового мінімуму на основі споживчого кошику з подальшою індексацією, враховуючи інфляцію.

Важливим елементом захисту ЕАН є система соц. захисту від безробіття та соц.. підтримка безробітних. Розв’язання проблем соц.. захисту населення від безробіття здійснюється на основі законів України і постанов КМУ «Про загальнообов’язкове державне соц.. страхування на випадок безробіття» і «Про зайнятість населення».Соц.захист населення від безробіття в даний момент здійснюється на основі Законів України «Про зайнятість населення» і «Про загальнообов’язкове державне соц. страхування на випадок безробіття» через систему заходів, а саме:надання особливих гарантій працівникам, вивільненим з підприємств, установ, організацій;

виплату стипендій у період профпідготовки, перепідготовки і включення його до загального трудового стажу;

виплата у встановленому порядку допомоги по безробіттю з Фонду загальнообов’язкового державного соц.страхування на випадок безробіття;

надання додаткової матеріальної допомоги безробітному та членам його сім’ї з урахуванням їх кількості.

Пит№38 Захист населення від безробіття та захист безробітних.

Основою соціального захисту від безробіття та безробітних є обов’язкове соц. страхування в комплексі з державними допомогами.

Принцип соц. страхування — перерозподіл економічної відповідальності за реалізацією соц. гарантів між державою, роботодавцями та громадянами.

До головних принципів організації страхування у разі безробіття можна віднести:

особисту відповідальність — самі працівники беруть участь у фінансуванні страхування, розмір виплат залежить від попередніх внесків працівників і їхнього страхового полісу;

солідарність — роботодавці, працівники і держава беруть фінансову участь у формуванні страх. фондів;

загальність — страх. у разі безробіття поширюється на всі верстви населення, які потребують його,

обов’язковість (примусовість) страхування на випадок безробіття незалежно від волі й бажання роботодавців і застрахованих, що знаходить вираження в обов’язковому характері (за законом) виплати страхових внесків роботодавцями, працівниками і державою;

Характерними ознаками страхування у разі безробіття є такі:

розгляд безробіття як закономірного та об’єктивного явища;поширення соціального захисту від безробіття на найманих працівників, і на тих, хто починає свою трудову діяльність;

У системі соц. захисту в разі безробіття необхідно розрізняти допомогу безробітним у соц.. страхуванні й допоміжні виплати безробітним і членам їхніх сімей.

Пит№39 Додаткові гарантії щодо працевлаштування.

Пунктом 1 ст. 5 Закону України «Про зайнятість населення» визначено, що держава забезпечує надання додаткових гарантій щодо працевлаштування працездатним громадянам у працездатному віці, які потребують соціального захисту і не здатні на рівних конкурувати на ринку праці, у тому числі: а) жінкам, які мають дітей віком до 6 років; б) одиноким матерям, які мають дітей віком до 14 років або дітей-інвалідів; в) молоді, яка закінчила або припинила навчання у середніх загальноосвітніх школах, професійно-технічних закладах освіти, звільнилася зі строкової військової або альтернативної (невійськової) служби і якій надається перше робоче місце, дітям (сиротам), які залишилися без піклування батьків; г) особам передпенсійного віку; д) особам, звільненим після відбуття покарання або примусового лікування. Для працевлаштування зазначених категорій громадян місцеві державні адміністрації, виконавчі органи відповідних рад за поданням центрів зайнятості бронюють на підприємствах, в установах і організаціях, незалежно від форм власності, з чисельністю понад 20 осіб до 5 % загальної кількості робочих місць за робітничими професіями, у тому числі з гнучкими формами зайнятості. Прийняте рішення органом місцевої виконавчої влади щодо бронювання робочих місць є обов’язковим для виконання як підприємством, так і місцевим центром зайнятості. Підприємства зобов’язані працевлаштувати громадян, які потребують соціального захисту, на заброньовані робочі місця за направленням Державної служби зайнятості і в тижневий термін повідомити центр зайнятості.

Пит№40 Мінімальна заробітна плата та її гарантії в системі соціального захисту.

Мінімальна заробітна плата — це законодавчо встановлений розмір заробітної плати за просту, некваліфіковану працю, нижче якого не може провадитися оплата за виконану працівником місячну, годинну норму праці.До МЗП не включається:доплати,надбавки,заохочувальні,компенсаційні виплати. Розмір мінімальної заробітної плати згідно із Законом України «Про оплату праці» визначається з урахуванням: вартісної величини мінімального споживчого бюджету з поступовим зближенням рівнів цих показників у міру стабілізації та розвитку економіки країни;  загального рівня середньої заробітної плати;  продуктивності праці, рівня зайнятості та інших економічних умов. Мінімальна заробітна плата встановлюється у розмірі, не нижчому за вартісну величину межі малозабезпеченості в розрахунку на працездатну особу. До державних норм і гарантій відносять також норми оплати праці за роботу в надурочний час; у святкові, неробочі та вихідні дні; у нічний час; за час простою не з вини працівника; за продукцію, що виявилася браком не з вини працівника. Держава регулює і гарантує доплати працівникам, які молодші 18 років, за скороченої тривалості робочого дня, оплату щорічних відпусток, за час виконання державних обов’язків та підвищення кваліфікації, обстеження в медичному закладі, при переведенні за станом здоров’я на легшу нижчеоплачувану роботу, при різних формах виробничого навчання, перекваліфікації або навчання інших спеціальностей; для донорів; при переїзді на роботу до іншої місцевості, при службових відрядженнях тощо.

Пит№41 Індексація заробітної плати працюючих як елемент захисту в умовах інфляції.

Ще одна складова системи соціального захисту населення — це індексація грошових доходів відповідно до рівня цін. Вона практикується в усіх розвинутих країнах.  Відповідно до ст. 5 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» і Постанови Кабінету Міністрів України від 7 травня 1998 р. затверджено Порядок проведення індексації грошових доходів громадян. Згідно з цим документом підвищення грошових доходів громадян у зв’язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін, Індексації підлягають грошові доходи, громадян: 1. пенсії (з урахуванням надбавок, доплат, підвищень до пенсій, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги на прожиття, щомісячної державної грошової допомоги та компенсаційних виплат); 2. соціальна допомога (сім’ям з дітьми, по безробіттю, тимчасовій непрацездатності тощо); 3. стипендії; 4. оплата праці (грошове забезпечення); 5. суми відшкодування шкоди, заподіяної працівникові ка¬ліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я, а також суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди у разі втрати годувальника; 6. грошова компенсація при поновленні на роботі; 7. інші виплати, якщо відповідно до законодавства вони провадяться виходячи із середньої заробітної плати. Індексації підлягають грошові доходи громадян у межах трикратної величини вартості межі малозабезпеченості. При цьому частина доходу, що не перевищує вартісну величину межі малозабезпеченості, індексується повністю

Пит№42 Компенсація працюючому населенню.

Зниження життєвого рівня населення відбувається також через несвоєчасну виплату заробітної плати.Компенсація здійснюється відповідно до ЗУ «Про оплату праці» та постанови КБМУ Положення про порядок компенсації працівникам втрати частини заробітної плати у зв’язку з порушенням термінів її виплати.Компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв’язку з порушенням термінів її виплати провадиться у разі затримки на один/більше календарних місяців виплати заробітної плати, нарахованої працівникові за період роботи,. У разі затримки виплати заробітної плати за кілька місяців сума компенсації визначається за кожний місяць окремо і підсумовується. Компенсація ушкодження здоров’я від нещасного випадку та профзахворювання Компенсація здійснюється відповідно до ЗУ«Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності».Страхування від нещасного випадку є самостійним видом загальнообов’язкового державного соціального страхування, за допомогою якого здійснюється соціальний захист, охорона життя та здоров’я громадян у процесі їх трудової діяльності. Основними завданнями страхування від нещасного випадку є: • проведення профілактичних заходів, спрямованих на усунення шкідливих і небезпечних виробничих факторів, запобігання нещасним випадкам на виробництві, професійним захворюванням та іншим випадкам загрози здоров’ю застрахованих, викликаним умовами праці; • відновлення здоров’я та працездатності потерпілих на виробництві від нещасних випадків або професійних захворювань; • відшкодування матеріальної та моральної шкоди застрахованим і членам їх сімей.

Гарантом забезпечення прав застрахованим у страхуванні від нещасного випадку виступає держава.Відшкодування шкоди, заподіяної застрахованому ушкодженням його здоров’я, здійснюється шляхом страхових виплат, які прив’язані до середнього заробітку постраждалого. Страхові виплати складаються із: • страхової виплати втраченого заробіткузалежно від ступеня втрати потерпілим професійної працездатності; • страхової виплати в установлених випадках одноразової допомоги потерпілому (членам його сім’ї та особам, які перебували на утриманні померлого); • страхової виплати пенсії по інвалідності потерпілому; • страхової виплати пенсії у зв’язку зі втратою годувальника; • страхової виплати дитині, яка народилася інвалідом унаслідок травмування на виробництві або професійного захворювання її матері під час вагітності; • страхових витрат на медичну та соціальну допомогу. 

Пит№43 Соціально вразливі категорії населення як пріоритетний напрям соціальної політики і соціального захисту.

соціально-економічна криза в Україні призвела до суттєвого зниження життєвого рівня переважної біль¬шості населення, зростання безробіття і неповної зайнятості, перерозподілу трудових ресурсів з легального сектору економіки в «тіньовий», поглиблення поляризації суспільства за життєвим рівнем. Об’єктивні процеси соціально-економічних перетворень позначаються передовсім на окремих категоріях соціально вразливих груп населення, що потребує постійного врахування змін умов життєдіяльності і своєчасного формування адекватної програми соціального захисту. Соціально вразливими верствами населення, в широкому розумінні, є представники вразливих/пригнічених верств населення, а саме: індивіди або соціальні групи, що мають більшу, ніж інші, ймовірність зазнати негативних впливів соціальних, екологічних факторів або дістати хвороби. Вони є потенційними клієнтами відділів соціальної роботи за місцем їх проживання. Тому такими клієнтами працівників соціальних служб є різні за віком люди) і представники різних рас, етнічних груп, соціоекономічних рівнів, релігій. Серед них можна виділити такі категорії: • бездомні;• родини, в яких є проблеми дитячої занедбаності, сексуальних фізичних зловживань стосовно дитини або одного з партнерів;• подружні пари, які мають серйозні подружні конфлікти;• родини, в яких дитину виховує лише один із батьків та в яких мають місце серйозні конфлікти;• ВІЛ-інфіковані люди та їхні родини;• особи, які мають низькі доходи через безробіття, відсутність годувальника, фізичні вади, низький рівень професійної підготов¬ки тощо;• особи, які порушили закон і були за це покарані;• вагітні дівчата-підлітки;• особи, які мають соматичні чи психічні захворювання або інвалідність; • залежні від алкоголю, наркотиків та їхні родини;• іммігранти та меншини;• особи із затримками розвитку та їхні родини; • особи похилого віку,

Пит№44 Диференційований підхід щодо вибору форм і заходів підтримки і захисту соціально вразливих категорій населення.

Диференційований підхід до різних соц-демографічних груп населення у виборі форм і заходів соц.захисту означає,що з одного боку економічні, правові і соц..гарантії охоплюють всіх без винятку громадян,а з іншого – необхідних диференційований підхід до різних прошарків і груп населення при виборі цілей,форм,методів,джерел фінансування.Соц.захист потрібний тим,хто нездатний сам захистити себе у ринковій економіці для непрацездатних і соц..незахищених членів суспільства гарантується матеріа. Забезпечення і соц..обслуговуваня за рахунок соц..страхування ,виплат державних і місцевих бюджетів.Держава має забезпечувати за рахунок бюджетних коштів лише мінім.гарантований рівень медичного,культурного, побутового і соц..обслуговування населеня.Диференційований підхід включає:1.Соц.допомогу непрацездатним;2.Підтримку рівня життя в умовах зростаня споживчих цін;3.Компенсації,пільги громадянам,що потерпіли під час катастроф;4.Надання допомоги малозабезпеченим громадянам, обслуговування пенсіонерів і одиноких громадян у будинках-інтернатах або вдома;5.Виплата соц..пенсій для осіб,які не мають права на трудову пенсію; 6.Бронюваня робочих місць,для осіб,які підпадають під 5-% квоту і їх працевлаштування.Таким чином,диференційований підхід в організації соц..захисту полягає в гарантуванні всім громадянам забезпеченя певного соц..мінімуму.

Пит№45 Державна молодіжна політика та гарантії соціального захисту молодих громадян. Види соціальних послуг для молоді в ЦСССДМ (Центри соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді).

Молодь - це велика суспільна,соц..демографічна група,яка має специфічні соц..і псих.риси,їх соц..стан перебуває в процесі розвитку.До молоді відносяться особи від 14 до 35 р.ЗУ «Про сприяння соц..становленю і розвитку молоді в Укр.визначено загальні засади створеня організаційних, соц.-економічних,політико-правових умов соц..становлення і розвитку молоді і державні осн.напрямки реалізації держав.молод.політики.Молодіжна політика – це невідємна складова соц..політики держави,ін..субєктів суспільно-політичного житя і відносин,яка спрямована на створеня реальних умов,конкретних механізмів реалізації інтересів і самореалізації молодих громадян,здійсненя їхніх життєвих цілей і планів.Осн.напрямками молод.політики є:-соц.адаптація молоді до умов ринкової економіки;-надання гарантій в отримані освіти; -наданя гарантій в отримані проф..підготовки і працевлаштування;-розвиток студентського і молодіжного бізнесу.Постановою КМУ від 27.07.04р. прийнято загальне положеня «Про центр соц..служб для сімї,діт.і молоді».Центр-це соц..заклад що забезпечує організацію і проведеня у відповідній територіальній громаді соц..роботи із соц..незахищеними категоріями сімей,діт.і мол,які перебувають у складних життєвих обставинах і потребують сторонньої допом.Осн.завданями районного, міського, районного в містах,селищного і сільського центру є:-Проведеня соц..роботи із сім,діт і мол.,зокрема забезпеченя соц.. обслуговуваня,соц..супроводу, і патронажу,соц..профілактики і реабілітації, соц..і псих.адаптації.-Створеня спеціалізованих формувань і забезпечення їх функціонування;-Залученя громадськості до проведеня роботи із сімями,діт і мол,підтримка і розвиток волонтерського руху.Районий,міський,районий у містах,селищний і сільський центр:-Проводять соц..роботу з сімями,діт.і молодю які перебувають у складних життєвих обставинах,шляхом їх виявленя,обліку,і вивченя потреб,наданя соц..послуг;-Сприяє розвитку і підтримці сімейних форм влаштуваня діт-сиріт і діт.позб.бат.пікл;-Проводить інформаційну-просвітницьку роб;-Забезпечує проведеня на належному рівні соц..роботи.

Пит№46 Державна допомога сім’ям з дітьми та її види.

В нашій країні призначають такі 5 видів держ.допомоги сімям з дітьми:1.Допомога у зв’язку з вагітністю і пологами;2.Одноразова допомога при народжені дитини;3.Допомога по догляду за дитиною до досягненя нею 3-річного віку:4.Допом.на дітей які перебувають під опікою і пікнув.5.Допом.малозабезпечиним сімям з дітьми. Більшість положень ЗУ «Про держ.соц.допом.сімям з дітьми»,а також нових документів ВРУ і КМУ стосуються усіх незастрахованих у системі загальнообов’язкового держ.соц.страх.(тих з чиєї зарплати не перераховуються гроші на загальнооб.держ.страхуваня:безробітні,студенти) Згідно з цим законом і постановами перші 3 види допопоми признач. тільки незастрахованим особам.Ці кошти виплачуються з Бюджетних коштів органами соц..захисту населеня.-Допомога по вагітності і пологах-одержують усі незастраховані жінки в тому числі неповнолітні,незалежно від того чи одержує жінка допомогу по догляду за старшою дитиною до досягненя нею 3-річ.віку.Цей вид допом.нараховують на підставі довідки з лікув.установи і заявою матері і документ що підтверджує що вона не застрахована в системі держ.соц.страхуваня.Ця допомога оплачується навіть при народжені мертвої дитини,але при викидню-ні.-допомога по догляду за дитиною до досягненя нею 3-річного віку. Може одержувати будь-який непрацюючий родич,що доглядає за дитиною.Крім того родині виплачується додат.допомога при народж.дитини(одному з батьків на кожну народж.чи всиновл.дитину.на підставі свідоцтва про народж.)Після одержаня перших 2 видів допомоги,родина може розраховувати на цю допом.виплачується працезданому але непрацюючому родичу.- Допом.на дітей які перебувають під опікою і пікнув.її розмір дорівнює різниці між рівнем забезпеченя прож.мінімуму і середньомісячним розміром одержуваним на дитину.

Пит№47 Поняття інвалідності, її причини та види.

Інвалід-особа зі стійким розладом функцій організму,зумовлене захворюванням,наслідком травми або з уродж.дефектом,що призводить до обмеженя життєдіяльності,необхідність в соц..допом і захисті.Обмеж. життєдіяльності –це повна чи часткова втрата особою здатності чи можливості здійснювати самообслуговування, самостійно пересуватись, спілкуватись,навчатись займатись трудовою діяльністю.Інваділність визначається шляхом експертного обстеженя у органах медико соц..експертизи.Залежно від ступеня порушеня функцій організму обмеж.житєдіяльністі встановлюється І,ІІ,або ІІІ гр..інвалідності,а особам віком до 18 р.,категорія діт-інвалідів.Осн.причини інвалідності:1.Хвороби системи кровообігу,2.Злоякісні новоутвореня, 3.Травми і отруєня,4.Хвороби нервової системи,5.Хвороби органів чуття, Є такі види інвалідності:-Загальне захворюваня,-Трудове каліцтво-Професійне захворюваня-Інвалідність з дитинства-Інвалід.з дитинства, внаслідок пораненя,-Інвалід.повязана з бойовими діями,з аварією на ЧАЕС,наслідки радіац.впливів.Усіх інвалідів за різн.підставами за різними підставами поділ.на декілька груп:1.за віком(діти-інваліди,інваліди дорослі); 2.за виникненням інвалідності ( інв..з дитинс,інв..праці, інв..війни, інв..загального затвор);3.за ступенем працездатності(працездатний,частково працезд,непрацездатний); 4.за характером захворюваня(мобільні,мало мобільні,нерухомі).Інвалідам допомагають спеціальні соц..працівники,які за догляд за ними одержують зарплату.

Пит№48 Сутність соціальної політики стосовно інвалідів.

Соц. політика стосовно інвалідів здійсн. 2 напрямами: 1) з точки зору суспільних, глобальних проблем – зміни суспільної думки до проблеми інвалідності і створення системи соц. і раціонального працевлаштування . 2) з точки зору окремого індивіда – створення умов для адаптації до нових життєвих умов з урахуванням індивідуальних особливостей. Значні зусилля щодо зміни в суспільних відносинах стосовно інвалідності відіграє ООН, її спеціалізовані установи, інші організації міжнародного співтовариства. з 1983 р. 3 грудня вважається Міжнар. днем інвалідів. Загальні права інвалідів сформульовані в Декларації ООН «Про права інвалідів» (1975 р•«Інваліди мають право на повагу до їх людського достоїнства»; •«Інваліди мають ті ж громадянські і політичні права, що й інші особи»;• «Інваліди мають право на заходи, призначені для того, щоб дати можливість придбати якомога більшу самостійність»; •«Інваліди мають право на медичне, технічне чи функціональне лікування, включаючи протезні й ортопедичні апарати, на освіту, ремісничу професійну підготовку і відновлення працездатності, на допомогу, консультації, на послуги по працевлаштуванню й інші види обслуговування»; •«Інваліди повинні бути захищені від будь-якої експлуатації». В Україні за роки незалежності також відбулися зміни стосовно проблем інвалідності. У 1991 р. був прийнятий, а згодом доповнений З. У. «Про основи соц. захищеності інвалідів в Укр.». Закон передбачає ряд спеціальних прав для інвалідів:•право на медичну допомогу , право на медичну реабілітацію •право на забезпечення безперешкодного доступу до інформації з допомогою засобів комунікації • право на забезпечення безперешкодного доступу до об’єктів соціальної інфраструктури. •право на забезпечення житлом •право на освіту інвалідів •право на працевлаштування •право на матеріальне забезпечення •право на соціально-побутове обслуговування;•право на медичне і санаторно-курортне лікування •право на транспортне обслуговування •право на створення громадських об’єднань Протягом останніх років прийнято низку законодавчих і нормативних актів, що гарантують соц. захищеність державою тих категорій громадян, які в силу вроджених або набутих фізичних чи психічних вад потребують особливої уваги і захисту.

Пит№49 Соціально-побутові заходи та медико-соціальні аспекти захисту інвалідів.

За офіційними даними, в Україні інваліди становлять 5 % населення, але з огляду на екологічні й інші причини, у тому числі стан медицини, вважають інвалідів в Україні не менше 15 %, тобто близько 8 млн. Згідно зі ст. 36, 37, 38 Закону «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» матеріальне, соціально-побутове і медичне забезпечення інвалідів здійснюється у вигляді грошових виплат (пенсій, допомог, одноразових виплат), забезпечення медикаментами, технічними й інш. засобами, автомобілі, крісла-коляски, протезно-ортопедичні вироби, звукопідсилюючу апаратуру та аналізатори. Види матеріальної, соціально-побутової, медичної допомоги визнач. медико-соц. експертизою. Допомога подається за рахунок коштів Фонду соц. захисту інвалідів в Укр. Соціальні послуги надаються за згодою інваліда. У ст. 39 сказано, що інвалід має право вибору конкретного виду соціальної допомоги. Інвалід може відмовитися від соц. допомоги, якщо вона не відповідає його потребам. Форми соц. обслуговування інвалідів: •соц. обслуговування вдома.• напівстаціонарне соц. обслуговування у відділеннях денного перебування. •стаціонарне соц.обслуговування в будинках-інтернатах, пансіонатах і інш. стаціонарних установах соц. обслуговування; •термінове соціальне обслуговування. •соціально-консультаційна допомога. Безкоштовно соціальні послуги надаються: 1)самотнім гром. і інвалідам, що одержують пенсію в розмірі нижче прожит.мінім.; 2)гром. літнього віку й інвалідам, що мають родичів, але одержують пенсії нижче прожит. Мінім.; 3)людям похилого віку й інвалідам, що проживають у сім’ях, в яких середньоміс. дохід нижче прожит. Мінім.. Система соці. обслуговування поділена на 2 сектори – державний(представляють регіональні і місцеві органи соці. обслуговування.) і недержавний(поєднує установи, діяльність яких заснована на формах власності, що не відносять до державної чи комунальної власності)Управління соці. захистом інвалідів опирається на З.У. «Про основи соц.захищеності інвалідів в Україні». Закон установлює умови оплати медичних послуг, що надаються інвалідам, ставить за обов’язок усім органам влади, підприємств створювати умови, що дозволяють інвалідам вільно і самостійно користуватися всіма громадськими місцями, установами. Законом передбачаються пільги на позачергове одержання житла. Діти-інваліди, які не мають батьків і проживають у державних установах, після досягнення 18р.мають право на позачергове одержання житла і матеріальну допомогу на його благоустрій.

Пит№50 Пенсійне забезпечення інвалідів.

Згідно зі ст. 40 Зак. «Про основи соц. захищеності інвалідів в Україні» умови і порядок пенсійного забезпеч. інвалідів визначаються законодавством про пенсійне забезпечення в Україні і рішеннями Уряду України з відповідних питань, З. У. «Про пенсійне забезпечення». Пенсія з інвалідності – це така пенсія, яку призначають особі на тривалий час чи постійно у зв’язку з виявленням у неї певної хвороби і визнанням інвалідності І, II чи III гр. Причини і групи інвалідності, встановлюють органи медико-соц.експертизи Пенсії з інвалідності внаслідок трудового каліцтва чи професійного захворювання призначають незалежно від стажу роботи. Пенсії з інвалідності внаслідок загального захворювання призначають за наявності такого стажу роботи на час настання інвалідності . Пенсії з інвалідності призначають у таких розмірах: інвалідам І групи – 70 %, II – 60 %; інвалідам III групи – 40 % заробітку. Мінімальний розмір пенсії встановлюють на рівні соціальної інвалідності: •інвалідам Ігр. – 200 % мінім. розміру пенсії за віком; •інвалідам II групи – 100 % мінім. пенсії за віком; •інвалідам ІІІ групи – 50 % мінім. пенсії за віком. Мінімальний розмір пенсії особам, які стали інвалідами внаслідок поранення чи каліцтва, одержаних при захисті Батьківщини або при виконанні інших обов’язків військової служби, встановлюється: •інвалідам І групи – у розмірі 4 мінім. пенсій за віком; •інвалідам II групи – у розмірі 3,5 мінім. пенсій за віком; •інвалідам III групи – у розмірі 2 мінім. пенсій за віком. До пенсії за інвалідністю встановлюють такі надбавки: •непрацюючим інвалідам, які мають на своєму утриманні непрацездатних членів сім’ї, – на кожного непрацездатного члена сім’ї в розмірі соціальної пенсії, передбаченої для відповідної категорії непрацездатних; •інвалідам І групи, самотнім інвалідам II групи, які потребують постійного стороннього догляду або досягли пенсійного віку, одиноким інвалідам III групи, які досягли пенсійного віку, – на догляд за ними в розмірі соціальної пенсії.

Пит№51 Доходи населення та їх соціально-політичні виміри.

Способом реалізації соціальної політики держави є система соц. захисту і соц. гарантій. Соц. захист визначає систему заходів, здійснюваних сусп.у цілому і його ланках по забезпеченню суспільно нормального матеріального і соціального стану громадян. Соц. гарантії представлені системою зобов’язань суспільства перед своїми членами по певному визначеному рівню задоволення ряду їхніх необхідних потреб.Реалізація соціальної політики держави може мати різні підходи, при цьому прийнято виділяти насамперед соц. і рин¬ковий. Соц. підхід припускає, що суспільство повинно гарантувати кожному члену доходи, що не дозволяють йому опуститися нижче межі бідності. Ринковий підхід означає, що сусп. бере на себе зобов’язання тільки щодо створення умов для прояву економічної активності й одержання доходу.Реалізація соціальної політики держави відбувається за рахунок коштів бюджетів різного рівня і позабюджетних державних фондів, джерелом утворення яких є насамперед податки з доходів населення.Дохід характеризує суму грошових надходжень з усіх можливих джерел протягом визначеного періоду. Основними формами доходу є заробітна плата, доходи від власності, підприємницький дохід, соціальні доходи.Основними джерелами цих доходів може бути і господарська діяльність у рамках правових. Осн. види доходів населення: номінальний дохід(грошові доходи, не очищені від впливу інфляції), розрахунковий дохід(за вийнятком податків), реальний дохід(грошові доходи з урахуванням інфляції).Одержання доходів населенням супроводжується нерівністю. Основними причинами нерівності доходів населення виступають розходження в здібностях, освіті і навчанні, у професійних перевагах і готовності ризикувати, нерівність володінням власністю і монополія на ринку, а також удача, зв’язки, нещастя і дискримінація.

Пит№52 Критерії і масштаби бідності.

Базовим державним соціальним стандартом (БДСС) є прожитковий мінімум, установ лений законом, на основі якого визначаються державні соціальні гарантії та стандарти у сферах доходів населення, житлово-комунального, побутового, соціально-культурного обслуговування, охорони здоров’я та освіти. Для оцінки бідності застосовуються такі критерії: · межа бідності, визначена за відносним критерієм 75 відсотків медіанного рівня середньодушових еквівалентних сукупних витрат; · межа крайньої бідності, визначена за відносним критерієм 60 відсотків медіанного рівня середньодушових еквівалентних сукупних витрат та адаптована до критерію Європейського Союзу; · межа абсолютної бідності, визначена за критерієм прожиткового мінімуму; межа абсолютної бідності, визначена за критерієм вартості добового споживання на рівні 5 доларів США відповідно до паритету купівельної спроможності з метою порівняння її з міжнародними показниками. За визначеними оцінками до категорії бідних в Україні належало 27,8 % населення, крайнє бідних — 14,7 %.  Найвищі рівні бідності характерні для південно-східних і північно-західних областей, де населення недостатньо адаптувалося до нових соціально-економічних умов.  Залишається високим рівень бідності в сільській місцевості (32,3 відсотка), який значно перевищує рівень бідності у містах (20,2 відсотка). Не розв'язана проблема охоплення бідного населення соціальною підтримкою. Тільки 57 відсотків осіб, що належать до категорії бідних за критерієм прожиткового мінімуму, отримують один з видів соціальної допомоги. Для розв'язання проблеми бідності необхідна цілеспрямована політика.

Пит№53 Причини появи та прогресування бідності в Україні.

Україна належить до країн не лише з високим, а й зростаючим рівнем бідності. Причини: значний спад виробництва за умов економічної кризи, інфляція, зниження продуктивності праці, штучне утримування на виробництві зайвої робочої сили, змен шення рівня зайнятості і зростання рівня безробіття, низький рівень оплати праці і пенсійного забезпечення, заборгованість із заробітної плати і соціальних виплат. Нині бідність перетворилася на один із найважливіших чинників формування соціальної напруженості і соціальної нестабіль ності в суспільстві, стрімкого зниження народжуваності, зростання обсягів еміграції, включаючи нелегальну, погіршення стану здоров’я та зростання смертності, посилення процесів депопуляції. В Україні формуються передумови так званої хронічної, спадкоємної бідності — діти з бідних сімей приречені на таке саме бідування у дорослому житті; вони не мають можливості належним чином забезпечити необхідне своїм нащадкам, і ті також будуть бідними.  Саме спадкова бідність знижує трудову активність, ініціативу та бажання шукати додаткові заробітки, розпочинати самозайнятість або підприємницьку діяльність.  Отже, сьогоднішня бідність загрожує перетворитися і на проблему майбутнього. Тому вперше за 10 років незалежності в Україні на державному рівні по завданню Президента України розроблено Стратегію подолання бідності як явища, що є однією з найголовніших проблем соціально-економічного розвитку країни на наступний період.

Пит№54 Стратегічні напрями подолання бідності.

Державна цільова соціальна програма подолання та запобігання бідності на період до 2015 року. Метою Державної цільової соціальної програми подолання та запобігання бідності на період є зменшення кількості бідного населення серед працюючих, сімей з дітьми, особливо багатодітних, дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування, безпритульних дітей, безробітних, інвалідів, пенсіонерів, бездомних осіб, в сільській місцевості та запобігання хронічній бідності. Розв'язання проблеми передбачається за такими напрямами: 1.відновлення виробництва та стимулювання економічного зростання;( запровадження нових механізмів відновлення виробництва; виробництва високотехнологічної продукції; сприяння розвитку підприємницької діяльності) 2.сприяння зайнятості населення та розвитку ринку праці;( сприяння розвитку підприємництва та самостійній зайнятості населення; зменшення безробіття серед сільського населення;с сприяння зайнятості осіб з інваліднісю) 3.удосконалення механізму оплати праці та соціального діалогу як основних чинників створення умов для гідної праці;( підвищення мінімальної заробітної плати; забезпечення своєчасної виплати заробітної плати; ) 4.розвиток системи соціального страхування; 5.удосконалення пенсійної системи;

6.реформування системи соціального захисту;( перехід до принципу адресності під час надання соціальних допомог і пільг;удосконалення системи соціального обслуговування осіб, які перебувають у складних життєвих обставинах та потребують сторонньої допомоги; забезпечення соціального захисту інвалідів) 7.соціальна підтримка сімей, дітей та молоді; поліпшення медичного обслуговування населення;( формування цілісної системи оздоровлення та відпочинку дітей,; надання кредитів молоді для здобуття вищої освіти; реалізацію та захист прав дітей-сиріт) 8.удосконалення методологічних підходів до оцінки бідності та проведення моніторингу ефективності виконання програми.

Пит№55 Пенсія як соціально-політична категорія. Види пенсій та критерії їх призначення.

Пенсія — це державна виплата, яку надають із пенсійного фонду для матеріального забезпечення непрацездатних громадян у зв’язку із їхньою минулою трудовою чи іншою суспільно корисною діяльністю в розмірах, як правило, зіставних з минулим заробітком пенсіонера. Пенсії — найбільш значущий як за кількістю забезпечуваних, так і за обсягом витрачених на це коштів вид соціального забезпечення. Пенсія це - платіж. Такий платіж здійснює держава через спеціально призначені для цього органи, його провадять із визначеної частини фондів для непрацездатних — так званих пенсійних фондів. Суб’єктом цього виду забезпечення є особа, визнана непрацездатною, а саме: • за віком; • за медичними показниками (інвалідність); • у зв’язку з виконанням інших, крім роботи, соціальних функ цій (догляд за інвалідом І групи, дитиною-інвалідом, престарілими). У цілому пенсійне забезпечення України регулюють понад два десятки законодавчих актів. Проте більшу частину пенсій призначають відповідно до Закону України від «Про пенсійне забезпечення». Види:*трудові - за віком,-за вислугу років або професійні,-по інвалідності,-в разі втрати годуваль ника або страхові і* с0ціалні.

Пит№56 Пенсія за віком та критерії її призначення.

Призначається довічно, незалежно від стану здоров’я за 2 умов:досягнення конкретного віку;наявності на цей час необхідного стажу. Пенсійний вік для чоловіків – 60 р,для жінок був – 55 р. Право на пенсію мають: чоловіки — за умов досягнення ними віку пенсійного віку та наявності виробничого стажу не менше 25 років:жінки —не менше 20 років; Розмір пенсії за віком становить 55 % середньомісячного заробітку. Законодавством встановлено надбавки до пенсій за віком, зокрема особам, які отримують мін та макс. пенсії:самотнім пенсіонерам, які потребують постійного стороннього догляду; непрацюючим пенсіонерам, які мають на своєму утриманні непрацездатних членів сім’ї, Після досягнення пенс. віку працівники можуть продовжувати труд. діяльність і при цьому отримувати пенсію. У випадку збільшення заробітку працюючого пенсіонера розмір пенсії можна перерахо¬вувати кожні 2 роки, виходячи з нового, вищого заробітку. На цих же умовах здійснюють перерахунок пенсії з урахуванням трудового стажу Пенсійне законодавство дозволяє деяким категоріям працівників виходити на пенсію раніше загальновстановленого пенсійного віку. Пільгові пенсії призначають: працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, — за списком № 2;трактористам-машиністам,чоловікам після досягнення 55 років і при загальному стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 20 років на зазначеній роботі. Крім зазначених категорій осіб пільгове пенсійне забезпечення передбачено жінкам, зайнятим упродовж повного сезону вирощуванням, збиранням та післязбиральною обробкою тютюну, робітницям текстильного виробництва, водіям міського пасажирського транспорту, багатодітним матерям, матерям інвалідів з дитинства…

Пит№57 Пенсія в разі втрати годувальника та критерії її призначення.

Пенсії в разі втрати годувальника -встановлюють непрацездатнім членам сім’ї в разі смерті їхнього годувальника.Головна особливість в тому, що можливість пенсійного забезпечення непрацездатних членів сім’ї здебільшого залежить від того, чи мав сам годувальник право на пенсію з інвалідності, остання є похідною від права на пенсію в разі втрати годувальника.Під терміном «втрата годувальника» розуміють смерть годувальника, його безвісну відсутність чи пропажу безвісти. Кожен, хто претендує на пенсію повинен:бути членом сім’ї годувальника; непрацездатним; утриманцем годувальника за його життя.4 підстави для визнання членів сім’ї непрацездатними:інвалідність; вік до 18 чи від 18 до 23 років; вік старше 60 чи 55 років;догляд за дитиною, якій не виповнилося 8 років.Закон визначає коло членів сім’ї, які мають право на пенсію в разі втрати годувальника:а) особи, які перебувають у шлюбі (чоловік або жінка);б) близькі родичі (батьки, діти, онуки, дід, бабуся, брати й сестри);в) особи, прирівняні до близьких родичів (усиновителі, усинов¬лені);г) дехто зі свояків (пасинки, падчерки, вітчим і мачуха).Сім’ї годувальника, який помер унаслідок трудового каліцтва чи професійного захворювання, а також сім’ї померлого пенсіонера пенсію призначають незалежно від стажу роботи годувальника.Пенсію в разі втрати годувальника, який помер унаслідок загального захворювання чи каліцтва, не пов’язаного з роботою, призначають, якщо годувальник на день смерті мав стаж, який був би необхідний йому для призначення пенсії з інвалідності.Пенсії в разі втрати годувальника призначають на кожного непрацездатного члена сім’ї в розмірі 30 % заробітку годувальника, але не менше соціальної пенсії, встановленої для відповідної категорії непрацездатних.Сім’ям, до складу яких входять діти, які втратили обох батьків, пенсію обчислюють із загальної суми заробітку обох батьків. Пенсія в разі втрати годувальника, призначена в результаті смерті одного з подружжя, зберігається і при новому одруженні пенсіонера

Пит№58 Пенсія за вислугу років та критерії її призначення.

Призначають довічно за наявності певного спец. стажу (вислуги років), незалежно від віку і фактичного стану здоров’я. Підставою пенс. забезпечення за вислугу років є зайнятість окремих категорій громадян на роботах, виконання яких призводить до втрати проф.працездатності або придатності до праці раніше настання відповідного віку, що дає право на пенсію за віком . Призначають обмеженій кількості громадян і виплачують тільки після припинення діяльності, яка дає право на таку пенсію у розмірах, установлених ст. 19 і 21 З. У. «Про пенсійне забезпечення (окрім пенсій працівникам льотно-випробного складу авіації ,їм пенсії обчислюють з середньомісячного заробітку за роботу, що дає право на пенсію за вислугу років -) Пенсії обчислюють із середньомісячного заробітку, одержуваного перед припиненням роботи, яка дає право на пенсію за вислугу років, крім пенсій працівникам льотно-випробного складу.

Пит№59 Пенсія за особливі заслуги перед Україною та критерії її призначення.

З. У. «Про пенсії за особливі заслуги перед Україною» передбачає встановлення 50—80% надбавок до пенсій, таким категоріям осіб, як:особи, відзначені почесними званнями «народний», «заслуже¬ний,лауреати державних премій України; народні депутати України, депутати колишніх республік Союзу РСР, депутати обласних,районних, рад, Герої України, Герої Радянського Союзу, ветерани Великої Вітчизняної війни, видатні спортсмени — переможці Олімпійських ігор, чемпіони і рекордсмени світу та Європи;космонавти матері, які народили 7+ дітей та виховали їхдо 8 років. При цьому враховують дітей, усиновлених в установленому законом порядку. Надбавку виплачують у разі, коли пенсіонер не працює. На встановлення цієї пенсії можуть розраховувати непрацездатні члени сім’ї померлого годувальника, які були на його утриманні. Соціальна пенсія — це пенсія, яку призначають громадянам у разі відсут¬ності трудового стажу. Тобто вона не пов'язана з трудовою діяльністю людини.У 2004 р. прийнято З.У.“Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та інвалідам”, який замінив соціальні пенсії соціальними допомогами.Державна соц.допомога особам, які не мають права на пенсію, та інвалідам — це щомісячна держ. допомога, що надається до норм цього Закону у грошовій формі особам, які не мають права на пенсію, та інвалідам;

Пит№60 Мета, напрями і завдання пенсійної реформи.

Мета ре-ня пенсійної системи: забезпечення належного рівня життя людей похилого віку на засадах соціальної справедливості, гармонізації відносин між поколіннями та сприяння економічному зростанню. В Україні трирівнева пенсійна система:  1) реформування солідарної системи; (враховуватиме інтереси малозабезпечених верств населення, має запобігати бідності серед осіб похилого віку через перерозподіл частини коштів Пенсійного фонду в інтересах громадян, які одержували низькі доходи. 2)створення обов’язкової накопичувальної системи; (стимулюватиме до пенсійних заощаджень усіх громадян, особливо з більш високими доходами; метою запровадження - підвищення розміру пенсій за рахунок доходу, отриманого від інвестування частини пенсійних внесків громадян  .3)розвиток добровільної накопичувальної систем передбачає: .(формування законодавчої бази для створення і функціонування недержавних пенсійних фондів; залучення до створення пенсійних фондів банків та небанківських фінансових установ; сприяння накопиченню добровільних пенсійних заощаджень громадян ; створення професійних та корпоративних пенсійних фондів запровадження обов’язкової сплати додаткових пенсійних внесків за рахунок коштів роботодавців на підприємствах зі шкід¬ливими умовами праці; забезпечення інформаційної відкритості.)

Пит№61 Етапи впровадження пенсійної реформи.

Упровадження нової пенсійної системи — це багатоаспектна робота, розрахована на тривалу перспективу. Впровадження пенсійної реформи розпочалося прийняттям законів “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” і “Про недержавне пенсійне забезпечення”.  У Програмі економічних реформ передбачено такі основні етапи впровадження пенсійної реформи: I етап - запровадження фіксованого розміру пенсійного внеску для суб’єктів підприємницької діяльності, які працюють за спрощеною системою оподаткування; обмеження максимальних пенсій. II етап - створення стимулів для пізнішого виходу на пенсію й збільшення мінімальної  тривалості страхового стажу для отримання пенсії за віком; початок вирівнювання пенсійного віку жінок і чоловіків; запровадження єдиного соціального внеску; поступовий перерозподіл ставки внеску на пенсійне страхування від роботодавця до працівника; запровадження накопичувальної системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування; запровадження обов’язкових корпоративних пенсійних схем для фінансування дострокових і спеціальних пенсій для особливих категорій професій, пов’язаних з ризиком для життя. III етап - завершення переходу до сплати внесків на пенсійне страхування у повному обсязі всіма категоріями платників; створення механізмів розвитку недержавного пенсійного страхування.

Пит№62 Соціально-класова структура сучасного українського суспільства.

Основу соціальної структури суспільства становлять соціально-класові відносини. Тому серед основних пріоритетів, напрямків со¬ціальної політики, спрямований на розвиток та оптимальне функціонування со¬ціально-класових відносин.  Страта — це соціальна верства людей, які мають схожі об'єктивні показники : дохід, влада, освіта і престиж.  Соціальна стратифіка¬ція - це сукупність розміщених у верхньому порядку соціальних верств, зокрема багатих, заможних та бідних, і водночас це процес, структур- основу якої становить природна та соціальна нерівність серед людей.

Н. Римашевська запропонувала стратифікаційну модель соціально-класової структури українського суспільства: 1. "Загальноукраїнські елітні групи", які мають власність у таких розмірах, що їх можна порівняти з найбільшими західними статками й засобами владного впливу на загальнонаціональному рівні. 2. "Регіональні і корпоративні еліти", які мають великі за укра¬їнськими масштабами статки і вплив на рівні регіонів і секторів еко¬номіки. 3. Український "верхній середній клас", який має власність і до¬ходи, що забезпечують західні стандарти споживання, домагається підвищення свого соціального статусу, орієнтується на практику і етичні норми господарських відносин, що склалися. 4. Український "динамічній середній клас", який має доходи, що забезпечують задоволення середньоукраїнських і вищих стандартів споживання 5. "Аутсайдери", для яких характерні низька адаптація і соціаль¬на активність, вони мають невеликі доходи і орієнтуються на ле¬гальні способи їх отримання. 6. "Маргінали", для яких характерні низька адаптація і асоці¬альні та антисоціальні установки соціально-економічної діяльності. 7. "Криміналітет", для представників якого характерні висока со¬ціальна активність і адаптація, але при цьому вони діють цілком ра¬ціонально всупереч легальним нормам господарської діяльності. Сучасне постіндустріальне, постекономічне суспільство, основни¬ми ресурсами якого є знання та інформація, посилюють динамізм, рухливість, багатовимірність класових змін, а феномен класу, що не пов'язаний з постійним членством людини, весь час видозмінюється під впливом багатьох чинників..

Пит№63 Соціальна стратифікація суспільства. Соціально-класові відносини в сучасному суспільстві.

В соціально-класовій структурі Ук-раїни продовжуються процеси соціальної диференціації та поляри¬зації суспільства. Поступово складаються 3основних рівні верств соціальної ієрархії: вищого, середнього і нижчого класів.  Основу вищого класу - що базується на позитивній, конструктивній логіці со¬ціального розвитку, становлять( підприємці, комерсанти, банкіри, певна категорія управлінців, представники творчої інтелігенції та ін.) Проте особливість соціального розвитку українського суспільства, як уже зазначалося, полягає в тому, що вагоме місце серед вищого класу займають (кримінальні, мафіозні структури, ко-румповані управлінці, чиновництво, керівники державних госпо¬дарських підприємств, які зловживають своїм службовим станови¬щем Представники цієї соціальної групи стабільно під¬тримують і зміцнюють власне матеріальне становище, багатіють значною мірою за рахунок більшості знедоленого населення,. Середній клас—це соціальний стабіліза-тор, упорядковуючий фактор розвитку багатовимірних процесів соціальної нерівності, регулятор її припустимих меж, функціонування соціальної ієрархії загалом. Потужний середній клас у соціальній ієрархії — чинник економічної, політичної стабільності громадянсь¬кого суспільства, його позитивної соціодинаміки, що забезпечує сво¬боду і незалежність особистості. Такий середній клас в Україні лише формується. А тому створення умов для формування та динамічно¬го розвитку середнього класу, який у перспективі охоплюватиме 55-60 % населення, є особливо важливим завданням соціальної політи¬ки, регулювання соціально-класових відносин. Особливо важливим пріоритетом соціальної політики є створен¬ня умов для прискорення процесів соціально-класової структуро¬ваності та стратифікованості суспільства, усвідомлення суб'єктами соціально-класових відносин соціально-групової спорідненості, со¬ціальної самоідентифікації на основі формування соціальних ін¬тересів. Одним із чинників, який сприятиме утвердженню соціально-кла¬сової структурованості, соціально-групової спорідненості суспіль¬ства, є формування нової системи соціальних цінностей. Сучасне українське суспільство характеризується невизначеністю і несформованістю соціальних цінностей

Пит№64 Чинники соціальної політики, спрямовані на розвиток етнонаціональних відносин.

До факторів, що зумовлюють особливості реалізації соціальної політики, спрямованої на розвиток етнонаціональних відносин в Україні, належать: відсутність чіткої науково обгрунтованої системи здійснення етнонаціональної політики; невизначеність концептуальних засад, методологічних принципів етнонаціональної політики; Серед складових процесу регулювання етнонаціональних відносин його пріоритетом є формування матеріальних, економічних основ для динамічного та стабільного етнонаціонального розвитку суспільства. Економічні, насамперед виробничі, відносини, що грунтуються на економічній свободі людей — представників різних етнонаціональних спільностей, об'єктивно надають широкі можливості для зміцнення матеріальної основи суспільства.Важливим чинником посилення динамізму процесів етнонаціонального розвитку, подолання взаємного відчуження народів є послідовне поглиблення радикальних економічних перетворень на ринкових засадах.. Важлива матеріальна основа розвитку багатогранних, якісно нових форм етнонаціональних відносин і адекватних форм культури міжетнічного спілкування, економічної культури — формування єдиного економічного простору як неодмінної умови утвердження стабільних ринкових відносин, багатогранних економічних зв'язків на базі взаємовигідних етнонаціональних інтересів. Основою таких взаємозв'язків є зміцнення й розширення всебічних інтеграційних процесів на рівні первинної ланки виробництва — підприємств..Суттєвим чинником соціальної політики, спрямованої на розвиток етнонаціональних відносин, є вдосконалення законодавче нормативно-правових засад розвитку економіки всіх регіонів України, що є неоднорідними щодо етнонаціональної структури. Важливо запровадити механізми стимулювання соціально-економічного розвитку депресивних регіонів. Важливо запровадити єдині мінімальні соціальні стандарти соціального захисту населення незалежно від економічних, фінансових можливостей регіону, його етносоціальної структури.Суттєвою складовою процесу регулювання етнонаціональних відносин є створення умов для формування й реалізації національних інтересів, поєднання національних інтересів людини, етнічної індивідуальності та суспільства, держави, національних і вселюдських інтересів, етнічного й соціального в національному.Етнонаціональна стабільність суспільства, динамізм його розвитку значною мірою зумовлені діяльністю суб'єктів соціальної політики, спрямованою на врахування та поєднання різноманітних видів і груп інтересів, що формуються й реалізуються у процесі освоєння етносоціального буття.

Пит№65 Етнонаціональна політика як чинник утвердження консолідуючих цінностей національної ідеї.

Важливим напрямком здійснення етнонаціональної політики є створення умов для розвитку і збагачення духовних засад етнонаціо нального життя. Процес розвитку і збагачення етнонаціональних відносин потребує формування таких ідейно-гуманістичних засад, які уможливили б об'єднання лю дей різних національностей, що дотримуються різних соціальних, політичних, духовних та релігійних орієнтацій. Здійснити це немож ливо без формування нової ідеологічної парадигми державотворен ня, духовної, моральної квінтесенції національної самосвідомості, яка б виключала етнонаціональну, класову конфронтацію, забезпе чувала широкі взаємозв'язки народів в осягненні глибинних мента літетів техногенної цивілізації, її культурної матриці, виходила з пріоритетів гуманізму, демократизму, плюралізму й толерантності, свободи й багатогранності самореалізації кожної особистості.Духовною першоосновою, ідеологічною домінантою, основою стратегії етнонаціональної політики є національна ідея.На ціональна ідея — це внутрішня основа нації, її іманентна сила, розвиток і збагачення якої становить сенс її життєдіяльності. Тому створення умов для втілення в життя національної ідеї є важливим завданням і метою здійснення регулятивної діяльності, спрямованої на розвиток етнонаціональних відносин.Здійснюючи етнонаціональну політику, слід виходити з того, що національна ідея не є етнічною. Вона не означає зміщення акцентів на національну винятковість, суперечить абсолютизації етнічних ас пектів життєдіяльності українського народу, не є ідеєю українсько го месіанства. Національна ідея передбачає органічну єдність влас не національного й загальнолюдського. Нині в українському суспільстві чітко не визначено і не сформо вано етнодуховні цінності, що гальмує процес його етнонаціональ ної та соціальної консолідації. Тому у здійсненні етнонаціональної політики надзвичайно важливо акцен тувати увагу на зазначених аспектах національної ідеї. Саме стабільний, висо кий рівень добробуту, що підвищується, здатний наповнити націо нальну ідею життєздатним змістом, перетворити на діяльнісну, іма нентну природі людини сутність. Однак це не означає приниження значення в національній ідеї її духовної, ідейної, гуманістичної сут ності.

Пит№66 Етносоціальна політика, спрямована на розвиток національної культури, задоволення духовних потреб людини

Одним з основних напрямків етнонаціональної політики є створення умов для вільного розвитку культури і традицій усіх етносів України та національної культури. Така політика має бути спрямована на формування цілісної, універсальної структури культури, яка б передбачала виховання бережливого ставлення до національної культурної спадщини, сприяла як відтворенню й збереженню історичних етнонаціональних культурних надбань,так і розвитку та збагаченню сучасних культурних цінностей.  Етнонаціональна політика у сфері розвитку національної культури має бути спрямована на гуманізацію соціокультурного простору розвитку національного культурного буття, повернення на культурну авансцену людини з її багатогранними духовними запитами, культурною неповторністю, національною самобутністю. Важлива мета такої політики — розв'язати суперечності у сфері розвитку національної культури, національного соціокультурного буття, що сформувались як у попередні десятиріччя, так і виникли останніми роками. Оптимізація етнонаціональної політики держави передбачає створення передумов для посилення процесу етносоціодинаміки духовного життя країни, реформування тих сфер діяльності суспільства, що безпосередньо чи опосередковано впливають на збагачення духовно-морального потенціалу людини, етнічної індивідуальності Етносоціодинаміка духовного життя, культури передбачає автономію особистості, перехід від тотальної регламентації до свободи всіх сфер життєдіяльності індивідуальності, духовного плюралізму Етнонаціональна політика має здійснюватися на наукових засадах у контексті цивілізованого, світового науково-гуманітарного досвіду людства, на основі надбань національного й загальнолюдського, насамперед у сфері духовного життя, культури. Етнонаціональна політика має бути спрямована на створення умов для того, щоб людина, етнічна індивідуальність, її різноманітні духовні потреби та інтереси постійно перебували в центрі уваги держави й суспільства.

Пит№67 67. Предмет, мета, функції та принципи соціальної політики підприємства Соціальна політика підприємства — це управління процесом надання послуг соціального характеру співробітникам організації та членам їхніх родин. Під соціальними послугами організації розуміють набір усіх послуг, що організація надає своїм співробітникам і членам їхніх родин крім заробітної плати. Ці послуги надаються організацією на основі закону, тарифних угод , колективного договору чи добровільно через певні соціальні плани або зобов’язання.  Предмет соціальної політики на підприємстві: надання грошових і рівноцінних їм послуг працюючим членам колективу підприємства; надання грошових і рівноцінних їм послуг тим співробітникам, які вийшли на пенсію або перебувають у відпустці; надання грошових і рівноцінних їм послуг членам родин працюючих на підприємстві і членам родин співробітників, які вийшли на пенсію або перебувають у відпустці; надання добровільних соціальних послуг на благодійній основі (грошових і рівноцінних їм) іншим громадянам. Мета соціальної політики підприємства: створення нормальних умов праці і відпочинку для працівників; забезпечення безпеки працівникам на виробництві, у побуті, місці відпочинку; задоволення і розвиток потреб працівників; зміцнення здоров’я і збільшення тривалості життя працівників і співробітників; збереження екосистеми (повітряного басейну, ґрунту, водних ресурсів, флори і фауни). Соціальна політика на підприємстві повинна будуватись на таких принципах: урахування матеріальних і нематеріальних потреб та інтересів співробітників; доступність і гласність видатків підприємства; економічна здійсненність стосовно видатків і результатів; недубльованість соціальних потреб, що вже достатньою мірою задоволені державними або іншими суспільними інститутами1; урахування зростаючих життєвих стандартів і системи цінностей суспільства. Соціальна політика організації, будучи частиною політики управління персоналом, виконує наступні функції: скорочення конфліктів; поліпшення відносин між роботодавцями і найманими працівниками; залучення нових працівників; створення сприятливого іміджу підприємства в очах громадськості: «прив’язка» персоналу до даної організації.

Пит№68  Напрямки соціальної політики підприємства Напрямки соціальної політики підприємства: Розробка і проведення соціальної політики в організації здійснюються по багатьох напрямах, найважливішими з яких є: політика доходів; політика співробітництва з профспілками; політика соціального забезпечення працівників; політика поліпшення якості трудового життя. Ці напрями тісно переплітаються, взаємозалежні і доповнюються соціально-економічними показниками розвитку підприємства. Адже, як відомо, все економічне є одночасно соціальним.Реалізовуватися соціальна політика організації може як через обов’язковий (колективний договір)2, так і через механізм соціаль ного планування (добровільного чи обов’язкового як певного розділу колективного договору).

Пит№69 Роль профспілкової організації у здійсненні підприємством соціальної політики Професійні спілки в Україні як сказано в Законі України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності»1 є організаціями вираження і забезпечення захисту економічних, соціальних, трудових, правових, духовних, а при необхідності — і політичних інтересів членів профспілок, людей найманої пра ці взагалі. Згідно зі ст. 38 Закону виборний орган профспілкової організації на підприємстві має такі повноваження: 1) укладає та контролює виконання колективного договору,  2) разом з роботодавцем вирішує питання запровадження, перегляду та змін норм праці; 3) разом з роботодавцем розробляє напрями розподілу коштів фонду споживання 4) разом з роботодавцем вирішує питання робочого часу і часу відпочинку. 5) разом з роботодавцем вирішує питання соціального розвитку підприємства, поліпшення умов праці. 6) бере участь у вирішенні соціально-економічних питань, визначенні та затвердженні переліку і порядку надання працівникам соціальних пільг; 7) бере участь у розробці правил внутрішнього трудового розпорядку підприємства, установи або організації; Як видно з переліку прав профспілок на підприємстві вони (профспілки) повинні відігравати роль активного партнера в розробці і реалізації соціальних програм. Проте, зміна змісту роботи профспілок і орієнтація їх на конструктивне співробітництво з роботодавцями стосовно розробки і реалізації соціальних програм можливі за умови перебудови їх роботи за наступними напрямами: розробка угод про розподіл прибутку і про визначення рівня самостійності місцевих профспілкових організацій у веденні переговорів з цих питань; участь у розробці стратегії підприємства щодо розвитку його виробництва; участь у плануванні і підвищенні кваліфікації працівників; участь у розробці нових систем оплати праці, таких як част ка в прибутку; створення нових систем контролю якості продукції у рамках підприємства; розробка єдиних програм навчання майстрів, керівників низової ланки і заводських профспілкових лідерів.

Пит№70  Колективні переговори як модель запобігання конфліктів між адміністрацією і працівниками Укладенню колективного договору, угоди передують колективні переговори. Будь-яка із сторін не раніше як за три місяці до закінчення терміну дії колективного договору, угоди письмово повідомляє інші сторони про початок переговорів. Друга сторона протягом семи днів повинна розпочати переговори. Порядок ведення переговорів з питань розробки, укладення або внесення змін до колективного договору, угоди визначається сторонами і оформляється відповідним протоколом.Для ведення переговорів і підготовки проектів колективного договору, угоди визначається сторонами і оформляється відповідним протоколом, створюється робоча комісія з представників сторін. Склад цієї комісії визначається сторонами. Сторони можуть переривати переговори з метою проведення консультацій, експертиз, отримання необхідних даних для вироблення відповідних рішень і пошуку компромісів. Крім того, вони зобов'язані надавати учасникам переговорів всю необхідну інформацію щодо змісту колективного договору, угоди. Учасники переговорів не мають права розголошувати дані, що є державною або комерційною таємницею, і підписують відповідні зобов'язання.Для врегулювання розбіжностей під час ведення колективних переговорів сторони використовують примирні процедури. Якщо в ході переговорів сторони не дійшли згоди з незалежних від них причин, то складається протокол розбіжностей, до якого вносяться остаточно сформульовані пропозиції сторін про заходи, необхідні для усунення цих причин, а також про терміни відновлення переговорів.Протягом трьох днів після складання протоколу розбіжностей сторони проводять консультації, формують з свого складу примирну комісію, а у разі недосягнення згоди звертаються до посередника, обраного сторонами. Особи, які беруть участь в переговорах як представники сторін, а також спеціалісти, запрошені для участі в роботі комісій, на період переговорів та підготовки проекту, звільняються від основної роботи із збереженням середнього заробітку та включенням цього часу до трудового стажу. Всі витрати, пов'язані з участю у переговорах і підготовці проекту, компенсуються в порядку, передбаченому законодавством про працю, колективним договором, угодою.Проект колективного договору обговорюється у трудовому колективі і виноситься на розгляд загальних зборів (конференції) трудового колективу.У разі якщо збори (конференція) трудового колективу відхилять проект колективного договору або окремі його положення, сторони поновлюють переговори для пошуку необхідного рішення. Термін цих переговорів не повинен перевищувати 10 днів. Після цього проект в цілому виноситься на розгляд зборів (конференції) трудового колективу.Після схвалення проекту колективного договору загальними зборами (конференцією) трудового колективу він підписується уповноваженими представниками сторін не пізніше як через п'ять днів з моменту його схвалення, якщо інше не встановлено зборами (конференцією) трудового колективу.Угода (генеральна, галузева, регіональна) підписується уповноваженими представниками сторін не пізніше як через 10 днів після завершення колективних переговорів.Зміни і доповнення до колективного договору, угоди протягом терміну їх дії можуть вноситися тільки у разі взаємної згоди сторін в порядку, визначеному колективним договором, угодою.Контроль за виконанням колективного договору, угоди проводиться безпосередньо сторонами, що їх уклали, чи уповноваженими ними представниками.У разі здійснення контролю сторони зобов'язані надавати необхідну для цього наявну інформацію.Сторони, що підписали колективний договір, угоду, щороку в терміни, передбачені колективним договором, угодою, звітують про їх виконання.

Пит№71  Встановлення партнерських відносин між адміністрацією і робітниками Встановлення партнерських відносин між адміністрацією і робітниками виглядає у такий спосіб: встановлення найкращої форми відносин; припинення конфронтації; виявлення бар*єрів на шляху встановлення відносин; виявлення інтересів кожної з сторін; вироблення спільних дій та розробка стратегії їхньої реалізації; встановлення комунікацій; перегляд сформованих відносин у зв*язку зі змінами у навколишньому середовищі. Перехід до ринкових відносин створює певні проблеми перед забезпеченням соціального партнерства, тому виникають нові відносини з радою підприємства, радою акціонерів, підсилюється роль переговорного процесу між адміністрацією і конкретним працівником . Участь працівників у справах підприємства сприяє підвищенню мотивації, підвищенню добробуту працівників, поліпшенню їхніх відносин з керівництвом. Форми співробітництва не обмежуються укладанням колективних договорів, також працівники беруть участь у прийнятті рішень через кружки якості, що відіграють велику роль у підвищенні якості продукції, та продуктивності праці, постійні консультації з профспілками та робочою радою підприємства допомагають у впровадженні нових технологій на виробництві та вдосконаленні організації праці і виробництва в цілому

Пит№72.Соціалне забезпечення працівників, як умова успіху підприємства У формуванні мотивації працівників, підвищенні їхньої самовіддачі у виробничій діяльності особливе місце приділяється соціальній політиці підприємства. На підприємстві реалізуються пільги і гарантії (соціальне страхування по старості, на випадок захворювання, на випадок безробіття), також надаються додаткові пільги працівникам і членам їх сім*ї, за рахунок виділених на ці цілі коштів, що зроблені колективом підприємства. Соціально орієнтована кадрова політика підприємства і зв*язані з нею соціальні послуги повинні сприяти тому, щоб : працівник ототожнював себе зі своїм підприємством , бажання працівників відповідали б цілям підприємства, зростали продуктивність праці, і готовність працівників до роботи, формувався сприятливий соціально-психологічний клімат, формувалося позитивне ставлення до підприємства з боку працівників і громадськості.Соціальна політика підприємства повинна бути : захисною(система пільг і гарантій); відтворювальною(організація оплати праці); стабілізуючою (узгодження інтересів). Основні форми пілг, виплат, і послуг: грошова ( виплата підприємства для придбання майна, оплачувана відпустка, додаткові відпускні гроші, дотації і допомоги з непрацездатності, грошові винагороди, надання в користування службового автомобіля і т. д. ); у формі забезпечення працівника в старості( додаток до державної пенсії, одноразова винагорода пенсіонарів) ; у формі користування соціальними установами підприємства( пільги в користуванні їдальнями, зниження квартплати в службовому житлі, позики на будівництво житла, користування будинками відпочинку та санаторіями.)

37