26.Методи навчання за характером пізнавальної діяльності

Репродуктивні : за їх допомогою учні засвоюють знання в готовому вигляді, виконуючи інтелектуальні і практичні дії по зразку, який надає викладач.

Недостатньо високий рівень самостійної розумової діяльності учнів забезпечує використання пояснювально-ілюстративного методу, коли викладач пояснює, ілюструє навчальний матеріал. Учні отримують знання на уроці, з літератури, через екранний засіб у готовому вигляді.

Пояснювально-ілюстративний і репродуктивний – методи традиційного навчання, основна сутність яких зводиться до процесу передачі готових відомих знаньучня.

Переваги цих методів:- економічність часу;- можливість передачі знань, умінь за стислий час і невеликими затратами зусиль.Недоліки:- передача знань в “готовому” вигляді призводить до того, що студенти «розучуються» думати;

- переважаюче навантаження на пам’ять студента.

Пошукові (продуктивні) методи передбачають послідовне і цілеспрямоване включення учнів у вирішенні завдань різної складності, в процесі якого вони активно засвоюють нові знання і уміння.

Залежно від рівня розумової активності учнів виділяють такі продуктивні (пошукові) методи:

Проблемний виклад передбачає створення вчителем проблемної ситуації, використання словесних методів (пояснення, розповіді, лекції) для активації розумової діяльності учнів, спрямованої на задоволення пізнавального інтересу, шляхом отримання нової інформації. Учні стають співучасниками наукового пошуку.

Частково-пошуковий (евристичний) метод спрямований на залучення учнів до пошуків шляхів, прийомів і засобів розпізнавання пізнавальної задачі.

Дослідний метод спрямований на залучення учнів до самостійного розв’язання пізнавальної задачі з використанням необхідного обладнання.

27. Методи усного контролю: Фронтальне опитування- вчитель пропонує серію логічно пов'язаних між собою запитань для учнів усього класу. Воно сприяє систематизації знань, розвиває навчальну активність учнів, але не враховує індивідуального темпу мислення, стимулює прості відповіді, тому його необхідно поєднувати з індивідуальним опитуванням. Індивідуальне - учень має змогу самостійно висловлювати свої думки, коригувати їх і доповнювати.

Спостереження за навчальною діяльністю учнів. Як метод контролю його виокремлюють умовно, бо спостереження органічно належить до всіх методів навчання і контролю, адже вчитель завжди фіксує ступінь уважності учня, рівень його мислення, культуру поведінки, ставлення до предмета.

Методи письмового контролю спрямовані на аналіз документального матеріалу, визначення характеру допущених учнями помилок і способів їх подолання. Найпоширенішими є: контрольні роботи, твори, диктанти, письмові заліки, контрольні тестові роботи.

Методи лабораторного контролю забезпечують можливість перевірити рівень сформованості вміння застосовувати здобуті знання на практиці. Вони спрямовані на перевірку вмінь учнів користуватися лабораторним обладнанням.

Графічна перевірка- передбачає створення узагальненої наочної моделі, яка відображає взаємозв'язки в об'єктах і предметах, що вивчаються. графічно можна зобразити умову задачі.Економить час, формує вміння узагальнювати, класифікувати вивчений матеріал.

Тестова перевірка знань забезпечує об'єктивне вимірювання обсягу і якості засвоєння учнями конкретних знань, умінь і навичок, але не здібностей.За допомогою тестових завдань можна здійснювати поточну, поетапну та підсумкову атестації результатів навчальної діяльності учнів.

Метод самоконтролю. Він спрямований на формування вміння усвідомлено регулювати власну навчальну діяльність, удосконалювати її, запобігати помилкам і неточностям.

28.Перша підгрупа — методи формування пізнавального інтересу.Інтерес — це міцний фактор, який стимулює діяльність.Учитель з метою формування пізнавального інтересу в учнів використовує прийоми, які викликають позитивні емоції, — це образність, цікавість, здивування, моральні переживання. З метою виховання пізнавального інтересу в учнів учитель застосовує пізнавальні ігри, створює ситуації успіху в навчанні, використовує навчальні кінофільми, телепередачі, якісні наочні посібники. Учительська обдарованість починається з того, щоб викликати інтерес до себе, до свого предмета, до сьогоднішнього уроку — усе це потребує невгасимого полум'я в душі, невтомної праці.

Диспут — це обмін думками з наукової чи суспільної теми. Диспути бувають великі й малі (залежно від проблеми). Підготовка до диспуту починається з оголошення теми та програми; ознайомлення учнів з висвітленням вказаної проблеми в літературі, вибору ведучого та його підготовки до диспуту, запрошення спеціалістів з даної теми для підсумків, обладнання аудиторії, у якій буде проводитися диспут. Дискусії вчать учнів мислити самостійно, розвивають уміння аналізу й аргументації висунутих положень, поваги до думки інших.

До стимулюючих методів навчання належить аналіз життєвих ситуацій, коли потрібно розібратися з якоюсь життєвою проблемою, наблизитися до практичного життя.

Друга підгрупа — методи стимулювання обов'язку і відповідальності у навчанні. застосовується вимога, оцінка, контроль знань і умінь учнів, привчання жити в майбутньому не тільки за стимулом "хочеться", а й за стимулом "треба". Найбільша роль у цьому належить роз'ясненням, а не наказам та вимогам.

У сучасній педагогічній науці і практиці розроблено немало шляхів і способів емоційного впливу на учнів: проблемний виклад матеріалу, відбір матеріалу з емоційним потенціалом, художнє ілюстрування, використання ТЗН.

29. Важливими народно-педагогічними методами стимулювання, заохочення, спонукання дітей, корекції їх поведінки виступають:

- створення колективної думки схвалення, аналізу вчинку (поведінки) чи засудження дій дитини;

- заохочення позитивних вчинків, спонукання до них, стимулювання якомога осмисленіших дій школяра;

- використання своєрідних і різноманітних народних методів покарання дитини за вчинки різної значимості.

- нетрадиційне наставляння з використанням казкових колізій, прикладів, певних паралелей, прийомів тощо.

Важливими є також традиційні народно-педагогічні методи формування суспільної поведінки дитини, нагромадження її життєвого досвіду:

- привчання до сумлінного виконання обов’язків у школі, сім’ї, в оточенні друзів, обов’язків перед суспільством;

- чергування постійних та разових доручень і вправлянь на вироблення певних умінь і навичок;

- практична життєдіяльність дітей у виконанні різноманітних ролей працівника, трудівника, сім’янина;

- дотримання загальноприйнятих норм і традицій укладу життя українців тощо.