18. Основними складовими системи навчального процесу є наступні:

1)Операційно-діяльнісний компонент реалізується шляхом певних методів і форм організації викладання і вчення.

2)Стимулююче-мотиваційний компонент припускає, що педагог буде здійснювати міри по стимулюванню інтересу, потреби в рішенні поставлених завдань, щоб породжувати внутрішній процес виникнення позитивних мотивів у навчаємих. Глибокі, міцні, емоційно забарвлені та змістовні мотиви забезпечують ефективність навчально-пізнавальних дій учнів і надають їм конкретну направленість.

Мотивація навчально-пізнавальної діяльності складається із сукупності певних мотивів. Мотив навчально-пізнавальної діяльності — це намагання учня досягти певного рівня розвитку в учінні та професійній діяльності, в основі якої лежать глибокі, міцні знання, навички й уміння. Своєю чергою, ця потреба викликає певне переживання, інтерес, спонуку.

3)Змістовий компонент містить систему наукових знань, навичок і вмінь, оволодіння якими забезпечує всебічний розвиток здібностей учнів, формування їх світогляду, набуття соціального досвіду, підготовку до суспільного життя.

4)Контрольно-регулювальний компонент припускає одночасне здійснення контролю за ходом вирішення поставлених завдань навчання з боку викладача і самоконтролю за правильністю виконання навчальних операцій студентами, точністю одержуваних відповідей. Контроль здійснюється за допомогою усних, письмових, лабораторних та інших робіт, шляхом проведення опитувань, заліків, семінарів та іспитів. Самоконтроль протікає у вигляді самоперевірок студентами ступеня засвоєння матеріалу, що вивчається, за допомогою тестових, евристичних завдань.

5)Операційно-діяльнісний компонент — це організація практичної навчально-пізнавальної діяльності учнів з опанування змісту освіти.

19. Процес навчання - спеціально організована і змодельована пізнавальна діяльність, що охоплює викладання вчителя та учіння учнів.Цілісність процесу навчання забезпечується постановкою і досягненням спільних цілей викладання й учіння, тобто він має двобічний характер і неможливий без єдності діяльностей учителя й учня.

1)Цільовий компонент полягає в усвідомленні педагогом і сприйнятті учнями цілей та завдань теми, розділу навчального предмета. Цілі та завдання визначають на основі вимог навчальної програми з урахуванням особливостей учнів класу.

2)Стимулювально-мотиваційний охоплює систему прийомів для стимулювання в дітей зацікавленості, потреби у розв'язанні поставлених перед ними навчальних завдань. Результатом стимулювання має бути внутрішній процес - виникнення в учнів позитивних мотивів учіння. Мотивація в навчанні виявляється на всіх етапах.

3)Змістовий визначається навчальною програмою і підручниками. Учитель конкретизує зміст з урахуванням поставлених завдань, специфіки виробничого й соціального оточення, навчальних можливостей учнів.

Процесуальну суть навчання відображає операційно-діяльнісний. Він реалізується за допомогою оптимальних методів, засобів і форм організації викладання й учіння.

4)Контрольно-регулювальний передбачає одночасний контроль викладача за розв'язанням поставлених завдань і самоконтроль учнів за правильністю виконання навчальних операцій, точністю відповідей. Контроль здійснюється за допомогою усних, письмових, лабораторних та інших практичних робіт, заліків та екзаменів, опитування.

5)Оцінювально-результативний передбачає оцінювання педагогами і самооцінювання учнями досягнутих у процесі навчання результатів, з'ясування відповідності їх навчально-виховним завданням, виявлення причин певних прогалин у знаннях учнів.Усі компоненти навчального процесу взаємопов'язані.

20. Сприймання є початковою ланкою процесу учіння. Людина може сприймати явища й процеси навколишнього світу безпосередньо за допомогою органів чуття чи інформацію про них у вигляді вербальної дії, друкованого тексту або комп´ютерного відтворення. Щоб процес був ефективним, треба, виходячи з логіки навчального процесу, забезпечити розуміння студентами необхідності тих чи тих знань. Тому вже на цьому етапі значну роль відіграє практика, ви­ступаючи своєрідної спонуки в організації процесу пізнання. Важливе місце тут посідає мотивація пізнавальної діяльності.

Розуміння. Це, з одного боку, проникнення в сутність явищ і процесів, установлення зв´язків між частинами цілого, між фактами і процесами, з´ясування причин, що викликають те чи те явище. На цьому етапі формується свідомість особистості, розвиваються її інтелектуальні можливості та інте­реси. З іншого боку, розуміння — важлива сходинка до успішного запам´ятання. Тому не варто квапитись із запам´ятанням, ігно­руючи процес осмислення й усвідомлення. По-перше, це створює значний психологічний бар´єр перед запам´ятанням, по-друге, веде до догматизму в навчальній діяльності. необхідно спонукати запам´ятовувати не весь обсяг інформації, а найбільш суттєве, те, що становить основу оволодіння новим навчальним матеріалом і необхідне для формування наукового світогляду та конкретної практичної діяльності. Такий підхід зумовлений насамперед тим, що процес оволодіння знаннями, уміннями та навичками, як уже згадувалося, відбувається у формі спіралі, в якій попередньо набуті знання, уміння і навички є основою, своєрід­ним щаблем для поступального руху в пізнавальній діяльності стосовно теми, розділу, навчальної дисципліни в цілому.

Узагальнення і систематизація. Узагальнення передбачає уявне виділення й об´єднання окремих властивостей, що належать певному класу предметів, перехід від окремого до загального. Систематизація — мисленнєва діяльність, у процесі якої знання про виучувані об´єкти організуються в пев­ну систему на основі обраного принципу. Це можливо лише за умов достатньої розумової праці на попередніх етапах навчальної діяльності. Тут важливо сформулювати закони, правила, виділити закономірності, побачити їх взаємозв´язок з більш загальними явищами в логічній структурі навчальної дисципліни.

Застосування знань, умінь і навичок є завершальним етапом циклу учіння. Якщо людина не бачить виходу знань у практику, це різко знижує мотивацію, породжує думку про абсурдність учіння, гальмує пізнавальну діяльність.

21. Діяльність учителя полягає в тому, щоб здійснювати управління активною і свідомою діяльністю учнів, спрямованою на засвоєння навчального матеріалу. Тому керівна роль у навчальному процесі належить учителю. Діяльність учителя полягає не в простій передачі учням певної суми знань і умінь, а в організації активної діяльності самих учнів, спрямованій на засвоєння нових знань, умінь і навичок.

Планування своєї діяльності вчитель здійснює, складаючи календарно-тематичні і поурочні плани. Орієнтовні календарно-тематичні плани публікуються у відповідних журналах і вчителю доводиться вносити в них лише деякі корективи, що випливають з особливостей даної школи і конкретного класу.

Організація навчальної роботи, спрямована на виконання визначеного плану до уроку.

Організація діяльності учнів передбачає визначення навчальних завдань, створення сприятливих умов, при яких школярі усвідомлюють ці завдання, чіткий розподіл функцій між учнями при організації практичних робіт, короткий інструктаж про способи їхньої майбутньої діяльності, своєчасна допомога учням при виконанні навчальних завдань.

Стимулювання активності учнів. Успішне викладання неможливе без стимулювання активності учнів у процесі навчання. Компонент стимулювання не обов'язково здійснюється за організацією. Він може передувати їй, здійснюватися одночасно і навіть завершувати її.

Поточний контроль, корегування. Контроль передбачає спостереження за діяльністю учнів, відповіді на контрольні запитання, вправи звичайного і програмованого типу, індивідуальні співбесіди з окремими учнями під час самостійної роботи класу, перегляд письмових робіт учнів, їх зошитів тощо.

Аналіз результатів. Завершується цикл викладання аналізом досягнутих результатів. в кінці уроку ми можемо мати лише найзагальніше уявлення про засвоєння учнями навчального матеріалу. Але головна увага має бути зосереджена на надання допомоги учням у засвоєнні нового.

Діяльність педагога має складну структуру, компонентами якої є ціль, мотиви, дії і результат. в навчально-виховному процесі виявляють себе такі взаємопов'язані функції (види діяльності) вчителя:

Діагностична пов'язана з розпізнаванням і вивченням істотних ознак освіченості, їх комбінування, форм вираження як реалізованих цілей освіти. Оцінка знань, умінь, навичок, вихованості, розвитку учня дає змогу глибше вивчити протікання навчально-виховного процесу. Діагностика можлива за умови спостережливості педагога, наявності уміння "вимірювати" з, у, н, вихованість і розвиток учня.

Орієнтаційно-прогностична.Управління педагогічним процесом передбачає орієнтацію на чітко представлений у свідомості кінцевий результат. Вимагає уміння педагога прогнозувати розвиток особистості - розвиток її якостей, волі і поведінки, враховувати можливі відхилення у розвиткові; прогнозувати наслідки застосування тих чи інших форм, методів, прийомів і засобів навчання та виховання.

Конструктивно-проектувальна .її суть у конструюванні та проектуванні змісту навчально-виховної роботи, в доборі способів організації діяльності учнів. Вона вимагає від педагога вмінь переорієнтовувати цілі і зміст освіти та виховання на конкретні педагогічні завдання; враховувати потреби й інтереси учнів, добирати види діяльності, підпорядковані визначеним завданням; планувати систему діяльності учнів.

Організаторська потребує умінь залучати учнів до різних видів діяльності й організовувати діяльність колективу. Для цього учителю необхідно вміти розвивати в учнів стійкий інтерес до навчання, праці, формувати потребу в знаннях, вміння самостійно вчитися; розвивати в учнів ініціативу планувати спільну роботу, вміти розподіляти доручення.

Інформаційно-пояснювальна базування навчання і виховання на інформаційних процесах. Ерудований учитель знає найновіші наукові ідеї і вміє доступно донести їх до учнів.

Комунікативно-стимуляційна пов'язана з великим впливом, що його здійснює на учнів особистісна чарівність учителя, його моральна культура, вміння встановлювати і підтримувати доброзичливі відносини з учнями, власним прикладом пробуджувати їх до активної діяльності.

Аналітико-оцінна необхідність аналізувати результат навчально-виховного процесу, порівнювати досягнуті результати з поставленими цілями і завданнями, оцінювати ці результати, вносити необхідні корективи в педагогічний процес.

Дослідно-творча полягає в творчому застосуванні відомих педагогічних і методичних ідей у конкретних умовах навчання і виховання, осмислення і творчий розвитк того нового, що виходить за межі відомої теорії.

22. За способом отримання та використання інформації визначають два види діяльності учнів: репродуктивну та продуктивну (творчу). Вид діяльності визначає мета, ситуація та характер дій, в основі яких лежить тип мислення.

Репродуктивна діяльність характеризується тим, що матеріал подано в готовому вигляді, його використовують у типових ситуаціях. Ця діяльність має на меті засвоєння готових знань та способів дії у певних ситуаціях. Основними розумовими діями тут виступають сприйняття, засвоєння, запам’ятовування та відтворення знань, поданих учнем у готовому вигляді. Відтворення може відбуватись або як копіювання або як вільний переказ.

Продуктивна діяльність призводить до генерування нових знань і способів діяльності, яких учень не отримав у готовому вигляді.

Активізація навчання сприяє виробленню характеру людини, формує всі сторони її психічного життя, тобто зумовлює розвиток всіх трьох сфер особистості: інтелектуальної, емоційної і вольової. Але не завжди активізація приводить до творчості. Навіть тоді, коли учні беруть активну участь в роботі класу - відповідають на запитання, відтворюють на щойно повідомлені учителем факти, то не можна вважати, що вчитель активізував пізнавальну діяльність учнів. Потрібно, щоб учні на основі аналізу сприйнятого матеріалу робили висновки, узагальнення, приходили до чогось нового, раніше їм невідомого, тобто, щоб вони засвоювали не тільки знання, а й способи їх набуття, мислити творчо.

Пізнавальна діяльность учнів у процесі навчання значною мірою залежить від наявності внутрішніх спонукальних сил до навчання, такими силами є мотиви, потреби, інтереси. Саме вони зумовлюють цілеспрямовану діяльність людини.Відомо, що генетично першоосновою мотивації діяльності є потреби, що являють собою об’єкти, яких людині бракує.

23. Метод навчання – спосіб упорядкованої взаємозв’язаної діяльності вчителя й учнів, спрямованої на вирішення завдань освіти.

У методі навчання можна виділити зовнішній та внутрішній системотворчі чинники. Зовнішнім є цілі навчання, виховання та розвитку, на досягнення яких спрямований певний метод. Внутрішнім - конкретні психологічні закономірності, які використовуються з метою засвоєння певних компонентів змісту освіти. Окрім цих двох складових, метод як система включає в себе такі два взаємозв'язані елементи, як способи діяльності вчителя та способи діяльності учнів. певний спосіб діяльності вчителя викликає діяльність учня.

Прийоми - структурний компонент, який спрямовує учнів на вирішення часткових дидактичних завдань. Наприклад, використовуючи метод роботи з підручником, учитель нерідко застосовує такі прийоми, як: створення проблемної ситуації, складання планів на основі самостійного аналізу фрагментів тексту, пошуки учнями відповідей на поставлені вчителем запитання під час розгляду ілюстрацій. Дії - складові прийомів. Операції - складові дій. У наведеному прикладі дією може вважатися розгляд учнями певної ілюстрації підручника у відповідь на пропозицію вчителя, операцією - пошуки зображеного на передньому чи задньому її плані.

Метод навчання - це система прийомів, дій, операцій, що складають взаємозв'язані способи діяльності вчителя та учнів і спрямовуються завдяки врахуванню педагогом певних психологічних закономірностей засвоєння змісту освіти на досягнення поставлених цілей навчання, виховання та розвитку учня.Функції:

Навчальна передбачає способи пошуків ефективного засвоєння учнями обсягу передбачених навчальною програмою знань, умінь та навичок. Виховна, будучи зв'язаною з навчальною, реалізується у двох напрямах: 1) на основі використання виховних можливостей змісту програмового навчального матеріалу; 2) на основі вироблення у процесі досягнення навчальних цілей вольових рис характеру, формування почуттів внутрішнього порядку та завершеності. Розвивальна випливає безпосередньо із суті навчальної та виховної, оскільки окремо розвивальної діяльності немає. різні методи по-різному впливають на різні сфери розвитку особистості. Стимулюючо-мотиваційна полягає у використанні вчителем таких прийомів, дій та операцій, які здатні викликати в учня ті внутрішні імпульси, що допомагали б йому мобілізувати свою волю та увагу для досягнення поставлених цілей. Це, наприклад, досягається за рахунок використання проблемних завдань, ситуацій здивування, відкриття, показу парадоксальності в явищах. Контрольно-корекційна забезпечує здійснення всіх інших функцій методів навчання.

Обираючи певний метод навчання, учителю необхідно одночасно враховувати багато обставин: методи, загальні умови, випадкові (невідомі) причини, величину і спрямованість впливу яких не можна передбачити завчасно. При першому наближенні до проблеми вибору методів ці обставини залишаються поза увагою, проте слід пам'ятати, що саме непередбачені причини зумовлюють надійність прогностичних висновків. Завдання оптимізації методів формулюється однозначно: у конкретних умовах із багатьох методів слід виділити ті, які забезпечують найвищу ефективність навчання за прийнятими критеріями.

24. Класифікація методів за Юрієм Бабанським, який виділяє:

Методи організації та здійснення навчально-пізнавальної діяльності - охоплюють сукупність методів навчання, спрямованих на передавання і засвоєння учнями, студентами знань, формування умінь і навичок.

1. Словесні : пояснення, розповідь, інструктаж, лекцію, бесіду, роботу з підручником.

2. Наочні: ілюстрування, демонстрування, самостійне спостереження.

3. Практичні :вправи, лабораторні роботи, практичні роботи, дослідні роботи.

За типом пізнавальної діяльності виокремлюють пояснювально-ілюстративний, непродуктивний, проблемний, частково-пошуковий, дослідницький методи навчання.

З огляду на особливості умовиводів методи поділяють на:

Індуктивний метод. При його використанні засвоєння знань здійснюється у процесі переходу від одиничного до загального.

Дедуктивний. Передбачає перехід від загального до конкретного у процесі засвоєння знань. Педагог спочатку повідомляє загальне положення, формулу, закон, які ведуть до поступового вирішення конкретних завдань.

Традуктивний. Полягає в засвоєнні навчального матеріалу від окремого до окремого через установлення подібностей чи відмінностей.

Методи стимулювання і мотивації навчально-пізнавальної діяльності.

1. Методи формування пізнавальних інтересів. Вони охоплюють методи навчальної дискусії; забезпечення успіху в навчанні; пізнавальних ігор; створення цікавих ситуацій; новизни навчального матеріалу; використання життєвого досвіду учнів.

2. Методи стимулювання обов'язку і відповідальності в навчанні. Передбачають пояснення школярам суспільної та особистої значущості учіння; заохочення до сумлінного виконання навчальних обов'язків; контроль за виконанням вимог і вказування на недоліки.

25.За джерелами знань: словесні, наочні, практичні .

Словесні методи навчання: Розповідь — це метод навчання, який передбачає оповідну, описову форми розкриття навчального матеріалу з метою спонукання учнів до створення в уяві певного образу. Метод розповіді використовують на всіх рівнях навчання, але найчастіше — у початкових класах.

Пояснення — вербальний метод навчання, який передбачає розкриття сутності певного явища. Він ґрунтується не стільки на уяві, скільки на логічному мисленні з використанням попереднього досвіду учнів.

Бесіда- використання попереднього досвіду учнів з певної галузі знань і на основі цього залучення їх за допомогою діалогу до усвідомлення нових явищ, понять або відтворення уже наявних знань. За формою проведення: евристичну і репродуктивну. За місцем у навчальному процесі: вступну, поточну, підсумкову.

Лекція —розкриття у словесній формі сутності явищ, наукових понять, процесів, які знаходяться між собою в логічному зв'язку, об'єднані загальною темою. Лекція використовується, як правило, в старших класах і вищих навчальних закладах. Окрім навчальних (академічних) лекцій є публічні.

Інструктаж - розкриття норм поведінки, особливостей використання методів і навчальних засобів, дотримання техніки безпеки перед використанням їх у процесі виконання навчальних операцій. Важливо, щоб учні розуміли не лише що треба робити, але і як це робити.

Робота з книгою. Учні мають усвідомлювати, що основним джерелом отримання наукової інформації є книга.

наочних методів. Вони зумовлені діалектичними закономірностями пізнання і психологічними особливостями сприймання.

Наочні методи :Демонстрація —показ предметів і процесів у їхньому натуральному вигляді, в динаміці.

Ілюстрація —показ предметів і процесів у їх символічному зображенні (фотографії, малюнки, схеми, графіки та ін.).

Спостереження - сприймання певних предметів, явищ, процесів у природному чи виробничому середовищі без втручання у ці явища й процеси.Усі методи цієї групи тісно взаємопов'язані.

Практичні методи навчання сприяють формуванню умінь і навичок, логічному завершенню ланки пізнавального процесу стосовно конкретного розділу, теми.

Лабораторна робота –організація навчальної роботи з використанням спеціального обладнання та за визначеною технологією для отримання нових знань або перевірки певних наукових гіпотез на рівні досліджень.

Практична робота спрямована на застосування набутих знань у розв'язанні практичних завдань.

Вправа —цілеспрямоване, багаторазове повторення учнями певних дій чи операцій з метою формування умінь і навичок.