Складання студентами проекту позовної заяви про визнання кредиторських вимог

Перший крок до визнання кредитором — подання заяви до суду про визнання кредиторських вимог. Стаття 14 Закону встановлює, що конкурсні кредитори за вимогами, які виникли до дня порушення провадження у справі про банкрутство, протягом 30днів від дня опублікування в офіційному друкованому органі оголошення про порушення провадження у справі про банкрутство, зобов’язані подати до господарського суду письмові заяви з вимогами до боржника, а також документи, що їх підтверджують. Копії заяв і доданих до них документів кредитори надсилають боржнику й розпоряднику майном. Вимоги конкурсних кредиторів, які заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання, або не заявлені взагалі, не розглядаються івважаються погашеними, про що господарський суд зазначає в ухвалі, якою затверджує реєстр вимог кредиторів. Зазначений строк є граничним і поновленню не підлягає.При пропущенні визначеного Законом строку кредитори втрачають право вимоги до боржника, а боржник позбавляється обов’язку виконати зобов’язання[20, с. 249].

Таким чином, Закон позбавляє особу (кредитора) права на звернення до суду за захистом своїх прав у разі пропущення зазначеного строку, незалежно від об’єктивності причин його пропущення. При цьому боржник позбавляється обов’язку виконати зобов’язання. І де тут дотримання загального принципу господарювання — рівного захисту державою усіх суб’єктів господарювання.

На відміну від Закону ЦК надає можливість суду поновити пропущений із поважних причин строк, наданий для звернення до суду. Закон є спеціальним Законом, який регулює процедуру банкрутства, але в той же час звужує права особи, які передбачені ЦК [53, с. 372].

Винесення судом ухвали

Після подання заяв суд має розглянути вимоги кредиторів і затвердити їх реєстр шляхом винесення ухвали. На практиці виникають ситуації, коли один із кредиторів зацікавлений у збільшенні розміру своїх вимог. Проте існують інші обставини, за якими певні кредитори мають бажання позбавитися права вимоги до підприємства-боржника. Зокрема, такими кредиторами є особи, які мають незначний розмір кредиторських вимог. Розуміючи, що витрати на участь у банкрутному процесі можуть перевищити розмір вимог, вони прагнуть лише якнайшвидше отримати задоволення у будь-який спосіб. У подальшому такі кредитори не є активними учасниками провадження в справі про банкрутство і роками можуть чекати своєї черги, не сподіваючись на погашення вимог. Саме такі кредитори найчастіше укладають договори про уступку права вимоги із зацікавленим кредитором. Задля цього відповідно до ЦК зацікавлений кредитор має право укласти договір з іншими кредиторами про уступку права вимоги й збільшити свої вимоги. Таким чином, відбувається заміна первісного кредитора в зобов’язанні іншим кредитором, який є правонаступником прав за договором. Збільшення розміру вимог конкурсного кредитора дає можливість збільшити кількість голосів, які враховуються на зборах кредиторів, оскільки кількість голосів визначається пропорційно сумі вимог, які включені в реєстр, кратних тисячі гривень. Таким чином, кредитор може мати вирішальний вплив на процедуру банкрутства боржника через прийняття рішень на засіданнях комітету кредиторів [21, с. 154].

З іншого боку, це досить просто за цивільним законодавством, але дуже складно за Законом. Судова практика розгляду справ про банкрутство свідчить про те, що здійснення права вимоги після затвердження реєстру вимог кредиторів по справі суперечить Закону. Така позиція суду ґрунтується на тому, що вказаний Закон не передбачає внесення будь-яких змін до реєстру після його затвердження, у тому числі щодо розміру вимог і осіб кредиторів. Отже, зацікавлений кредитор має право укласти договір з іншими кредиторами про уступку права вимоги лише до затвердження реєстру кредиторів. За судовою процедурою, реєстр вимог кредиторів затверджується судовим рішенням у формі ухвали. Стаття 25 ГПК не містить такої підстави процесуального правонаступництва, як укладання договору про уступку права вимоги. Зазначена стаття допускає заміну сторони у випадку її вибуття у спірному або встановленому рішенням господарського суду правовідношенні, але виключно коли це сталося внаслідок реорганізації підприємства чи організації. Отже, ні Закон, ні ГПК не передбачають можливості набуття статусу конкурсного кредитора після затвердження реєстру вимог кредиторів іншим шляхом, у тому числі внаслідок відступлення права вимоги.

 Відповідної правової позиції дотримується й Судова палата в господарських справах ВСУ, зокрема, у постанові від 11 березня 2008 р. у справі № 9/51 «Про питання заміни первинного кредитора у справі про банкрутство» (ст. 25 ГПК допускає заміну сторони у випадку її вибуття в спірному або встановленому рішенням господарського суду правовідношенні, виключно на тій підставі, якщо це сталося внаслідок реорганізації підприємства або організації).

Аналізуючи положення Закону, не можна не звернути увагу на норму, яка передбачає зміну розміру затверджених судом кредиторських вимог. Це положення міститься в ч. 3 ст. 39 Закону і встановлює, що вимоги конкурсних кредиторів, згідно з якими зроблені розрахунки відповідно до умов мирової угоди, вважаються погашеними. Отже, такі вимоги, незважаючи на їх наявність у реєстрі кредиторів, не враховуються при прийнятті рішень на засіданнях комітету кредиторів. У випадку повного погашення вимог кредитора за умовами мирової угоди він втрачає статус кредитора у справі. При цьому, норма не містить механізму внесення змін до реєстру вимог кредиторів. За таких обставин не уникнути непорозумінь: у реєстрі кредитор є, а вимог до боржника не має.