Пряма дійсна шкода

Як випливає із змісту статті 130 КЗпП, підставою притягнення працівника до матеріальної відповідальності є наявність прямої дійсної шкоди – втрата, погіршення або зниження цінності майна, необхідність для роботодавця провести затрати на відновлення, придбання майна чи інших цінностей або провести зайві (тобто викликані внаслідок порушення працівником трудових обов’язків) грошові виплати. Таким чином до прямої дійсної шкоди належить і нестача чи псування матеріальних цінностей, і витрати на ремонт пошкодженого майна, і суми стягнених шрафів, оплати вимушеного прогулу іншого працівника тощо.

А от за прибутки, які роботодавець міг би отримати, але не отримав внаслідок неправильних дій (бездіяльності) працівника, останнього не можна притягнути до матеріальної відповідальності – про це прямо зазначено у частині 4 статті 130 КЗпП. Таким чином, наприклад, неможливо стягнути з працівника заводу, який вчинив прогул, суму збитків, що викликані простоєм станка. Такого працівника можна притягнути до дисциплінарної відповідальності, але не до матеріальної відповідальності [40, с. 197].

Не будь-яка пряма дійсна шкода є підставою для покладення на працівника матеріальної відповідальності. Згідно з ч.4 статті 130 КЗпП працівників не може бути притягнуто до відповідальності за шкоду, яка належить до категорії нормального виробничо-господарського ризику. На жаль, чинне законодавство не містить критеріїв, які б дозволяли з упевненістю віднести певну шкоду саме до зазначеної категорії ризику та відмежувати її від випадків прийняття необґрунтованих рішень заради виконання господарських зобов’язань будь-якою ціною. Але оскільки ризик – це поняття, що характеризує діяльність (вчинки) працівника, а отже він може бути властивий як правомірній поведінці працівника, так і свідчити про порушення працівником трудових обов’язків, можна припустити, що ризик буде виправданим, якщо:                 

• Вчинені працівником дії відповідають сучасним знанням та досвіду

• Певна господарська мета не могла бути досягнута іншими діями

• Працівник, який пішов на ризик, ужив усіх можливих заходів запобігання виникненню збитків [41, с. 176].

Доцільно визнати право на ризик за тим працівником, який володіє відповідним рівнем професійної підготовки. Беззаперечно виключається притягнення працівника до матеріальної відповідальності за шкоду, заподіяну у стані крайньої необхідності, щоб відвернути виникнення ще більшої шкоди.

Умови застосування матеріальної відповідальності

Після того як роботодавцем буде встановлено, що наслідком дій (бездіяльності) працівника є наявність прямої дійсної шкоди і вона не належить до нормального виробничо-господарського ризику та не заподіяна у стані крайньої необхідності (тобто є підстави для притягнення працівника до матеріальної відповідальності), слід визначити, чи присутні у вчинках працівника умови, за яких, відповідно до трудового законодавства застосування матеріальної відповідальності буде правомірним [39, с. 138].

Перелік таких умов міститься у статті 130 КЗпП, і відсутність хоча б однієї з них унеможливлює покладення на працівника матеріальної відповідальності. До цих умов належать такі юридичні факти:

-    Порушення працівником трудових обов’язків;

-    Причинний зв’язок між порушенням та завданою шкодою;

-    Вина працівника [41, с. 158].

Отже, для притягнення працівника до матеріальної відповідальності необхідно встановити факт порушення ним трудових обов’язків, визначених законодавством, колективним чи трудовим договором, посадовими інструкціями, правилами внутрішнього трудового розпорядку наказами та розпорядженнями роботодавця тощо. Таке порушення може виявитися як у формі дій (наприклад, водій самовільно використав для перевезення вантажу придатний для цього автомобіль роботодавця, внаслідок чого його було пошкоджено), так і бездіяльність (скажімо, продавець забув покласти м’ясо до морозильної камери і воно зіпсувалося). Невиконання ж незаконно покладених на працівника трудових обов’язків не може бути підставою для його притягнення до матеріальної відповідальності.Також необхідною умовою застосування матеріальної відповідальності є причинний зв’язок між порушенням та завданою шкодою. Тобто працівник відповідає лише за ту шкоду, яка сталася саме внаслідок його дій чи бездіяльності. Наприклад, неможливо покласти на працівника матеріальну відповідальність за зламане обладнання якщо це сталося через виробничий брак, допущений ще при виготовленні цього обладнання.Зрозуміло, що для встановлення такого причинного зв’язку необхідно ретельно вивчити фактичні обставини порушення та виявити причини виникнення шкоди, проте суди не завжди ретельно дотримуються наведених правил.

При цьому працівник визнається винним і в разі вчинення умисного порушення трудових обов’язків (тобто коли він передбачав шкідливі наслідки своєї поведінки та бажав чи свідомо допускав можливість настання цих наслідків), і в разі вчинення протиправного діяння з необережності (через недостатню обачність під час виконання трудових обов’язків коли працівник не передбачав негативних наслідків своєї поведінки, хоча і повинен був би їх передбачити, чи легковажно розраховував запобігти їх настанню).

Отже, для покладення на працівника матеріальної відповідальності достатньо лише встановлення факту наявності вини незалежно від її форми. А от для визначення розміру, в якому мають бути відшкодовані працівником збитки, встановлення умислу чи необережності має досить суттєве значення. Наприклад, відповідно до п.1, ст.133 КЗпП за зіпсування або знищення через недбалість матеріалів, напівфабрикатів, виробів (продукції), у тому числі при їх виготовленні, а також інструментів, вимірювальних приладів, спеціального одягу та інших предметів, виданих працівнику в користування. Останній несе обмежену матеріальну відповідальність (не більше свого середньо місячного заробітку). За умисне знищення або зіпсування того ж самого майна у п. 5 ст. 134 КЗпП встановлено повну матеріальну відповідальність працівників (відшкодування заподіяної прямої дійсної шкоди у повному її розмірі) [18, с. 76].

Цілком очевидно, що працівника, в діях якого немає ознак винного заподіяння шкоди, не може бути притягнуто до матеріальної відповідальності. Проте, у трудовому праві відсутній нормативний матеріал, щоб дати юридичну оцінку обставинам, наприклад, побутового чи особистого характеру, на які працівники досить часто посилаються, обґрунтовуючи відсутність своєї вини, тому суди вимушені оцінювати заподіяння шкоди як винне чи невинне, виходячи лише з конкретних обставин справи та загального принципу справедливості.