44.Неюрисдикційні провадження:поняття,сутність,різновиди.

Адмін провадження — вид адмін процесу, який обєднує послідовно здійснювані уповноваженим суб'єктом процесуальні дії щодо розгляду та вирішення індивідуальних справ.

Адмін-неюридикційні (позитивні) — сукупність адміністративних проваджень, в яких відсутній спір про право.

До характерних рис неюрисдикційних проваджень слід віднести такі:

• реалізуються в межах владної діяльності органів публічної адміністрації та посадових осіб;

• спрямовані на вирішення справ позитивного характеру (які не містять конфліктної складової);

• не пов'язані із застосуванням адміністративного примусу;

• частіше ініціюються громадянами чи організаціями.

До неюрисдикційних проваджень слід віднести такі види проваджень:    - з підготовки й ухвалення нормативних правових актів;    - з підготовки й ухвалення індивідуальних правових актів;    - з укладання адміністративних договорів;    - з розгляду пропозицій і заяв громадян;    - реєстраційне і дозвільне;    - установче;    - з реалізації контрольно-наглядових повноважень;    - виконавче;    - з діловодства;    - з приватизації державного і громадського майна;    - у земельних, екологічних, фінансово-бюджетних, податкових і деяких інших справах.

В.О. Кузьменко до неконфліктних проваджень, в яких відсутня суперечка про право, відносить: нормотворче провадження; дозвільне провадження; реєстраційне провадження; контрольне провадження; атестаційне провадження; провадження з розгляду пропозицій та заяв, а до конфліктних проваджень, якими розглядається суперечка про право, відносить: провадження у справах про адміністративні делікти; провадження в адміністративних справах про дисциплінарні проступки; провадження з розгляду скарг; виконавче провадження; адміністративно-позовне провадження. Е.Ф. Демський усі провадження за формою їх здійснення поділяє на три групи: 1) провадження в сфері управління; 2) провадження з адміністративного судочинства; 3) адміністративно-деліктні провадження. Виходячи з вищезазначеного найбільш доцільним є виділення двох груп проваджень: адміністративно-неюрисдикційні (позитивні) провадження та адміністративно-юрисдикційні провадження. Адміністративно-неюрисдикційні (позитивні) провадження –  це сукупність адміністративних проваджень в яких відсутній спір про право. Адміністративно-неюрисдикційні (позитивні) провадження в свою чергу поділяються на три підгрупи: адміністративно-нормотворчі, адміністративно-установчі, адміністративно-правонаділяючі. 45.Адміністративно-нормотворчі провадження:поняття,особливості,види.

На відміну від традиційних галузей юридичного процесу (цивільного та кримінального), адміністративний процес не може бути зведеним виключно до регламентації процедури застосування кореспондуючих юридичних норм. Крім правозастосовних властивостей, органи публічної адміністрації наділяються також функціями правотворчості, що зумовлено об'єктивною необхідністю здійснення їх широкомасштабної та багатопланової організуючої діяльності. З метою реалізації цих функцій необхідно володіти важливими та специфічними повноваженнями з розробки загальних правил поведінки на основі прийнятих законів.

Будь-які закономірності появи, існування та регуляторної дії нормативних актів не можуть бути з'ясовані поза усвідомленням процесу їхнього творення. Це пояснюється тим, що саме правотворчість дає життя праву, породжує, формує та оформлює його як одну з провідних категорій суспільного буття.

Викладене зумовлює наявність у структурі адміністративного процесу нормотворчого провадження.

На відміну від традиційних галузей юридичного процесу (цивільного та кримінального), адміністративний процес не може бути зведеним виключно до регламентації процедури застосування кореспондуючих юридичних норм. Як вважає О. Кузьменко органи публічної адміністрації, окрім правозастосовних властивостей, наділяються також функціями правотворчості, що зумовлено об’єктивною необхідністю здійснення їх широкомасштабної та багатопланової організуючої діяльності. З метою реалізації цих функцій необхідно володіти важливими та специфічними повноваженнями з розробки загальних правил поведінки на основі прийнятих законів.

Будь-які закономірності появи, існування та регуляторної дії нормативних актів не можуть бути з’ясовані поза усвідомленням процесу їхнього творення. Це пояснюється тим, що саме правотворчість дає життя праву, породжує, формує та оформлює його як одну з провідних категорій суспільного буття.

Викладене зумовлює наявність у структурі адміністративного процесу нормотворчого провадження.

По суті, такий вид адміністративного провадження регламентує порядок підготовки і прийняття підзаконних нормативно-правових актів різного рівня.

Залежно від цього рівня, а точніше – від сфери організуючого впливу розроблюваних нормативних актів, прийнято виділяти такі нормотворчі провадження:

- провадження з прийняття постанов і розпоряджень Кабінету Міністрів

України;

- провадження з видання наказів, інструкцій та інших актів міністерств,

державних комітетів та інших центральних органів спеціальної компетенції;

- провадження з видання рішень місцевих державних адміністрацій; провадження з видання локальних актів (наказів, положень, правил) керівниками державних підприємств, установ та організацій;

- провадження з видання нормативних актів органами місцевого самоврядування.

В адміністративно-правовій теорії загальноприйнятий підхід до визначення обсягу, змісту та кількості стадій нормотворчого провадження відсутній. Так само не існує єдиної погодженої думки щодо характеру та числа етапів, з яких складається окрема стадія такого виду адміністративного провадження.

Зокрема, російські вчені Б. Лазарєв, І. Муксінов та О. Ноздрачьов,

виділяють такі стадії нормотворчого процесу в управлінській діяльності:

- збирання інформації та виявлення проблемних ситуацій;

- розробка проекту нормативного акту управління;

- узгодження, візування, обговорення проекту громадськістю та воргані;

- прийняття рішення й оформлення акта;

- опублікування акта або доведення до відома всіх зацікавлених.

В. Сорокін виокремлює такі стадії нормотворчого провадження:

а) підготовка проекту нормативного акта;

б) розгляд проекту й прийняття нормативного акта;

в) державна реєстрація нормативного акта;

г) опублікування нормативного акта та набрання ним чинності.

Найбільш продуманою та виваженою варто визнати позицію В.