37.Діяльність з доказування: збирання, дослідження, перевірка, оцінка та використання доказів.

Правовий обов'язок публічних органів приймати правозастосовчі акти, засновані на глибокому і всебічному вивченні усіх фактичних обставин справи - прояв однієї з найважливіших закономірностей функціонування державного апарату та органу місцевого самоврядування.

Дослідження тих чи інших фактичних обставин конкретної ситуації, що вимагає свого правового вирішення, не ставить своєю метою з'ясування яких-небудь нових закономірностей, а націлене на вивчення фактів, обставин у зв'язку з застосуванням юридичних норм.

Специфіка доказування зумовлена обмеженістю термінів дослідження, використанням лише тих засобів дослідження, що передбачені законом чи засновані на законі, необхідністю ухвалення рішення, проведенням дослідження тільки спеціально уповноваженими на те законом особами.

Доказування - це діяльність лідируючих суб'єктів, проводу та інших суб'єктів адміністративно-процесуальних відносин по збиранню, дослідженню, перевірці, переробці та оцінці фактичних даних (доказів), використанню їх в установленні об'єктивної істини по справі, обґрунтуванні висновків і рішень, що приймаються.

Процесуальному доказуванню притаманні 4 елемента: предмет доказування; суб'єкт доказування; засіб доказування та діяльність по збиранню, дослідженню, перевірці, переробці, оцінці та використанню доказів.

Під дослідженням доказів розуміють з'ясування смислу та інформаційного їх значення. Під перевіркою доказів - визначення їх належності до справи, допустимості та достовірності. Оцінка доказів означає діяльність, що приводить до переконання про допустимість, належність, достовірність доказів і достатність їх сукупності для встановлення обставин, що мають значення для справи.

Поряд із зазначеними операціями до змісту адміністративного доказування відносять ще один - переробку фактичних даних.

Адміністративне доказування являє собою діяльність по збору, дослідженню, переробці й оцінці інформації, що міститься в доказах.

На думку Додіна Є.В., специфіка доказування ланок адміністративного устрою виявляється ось у чому: у колі обставин і фактів, що підлягають доведенню (предметі доказування), у прийомах і методах (засобах доказування), у колі суб'єктів доказування, у змісті доказової діяльності.

38.Засоби доказування в адміністративному процесі.

Доказами, варто вважати будь-які фактичні дані, що є засобом встановлення у визначеному законом порядку всіх необхідних обставин справи, що вимагає застосування норми права.

Фактичні дані - це об'єктивна, достовірна інформація про факти, що входять до предмета доказування.

Засобами доказування (носіями фактичних даних) є:

1) пояснення зацікавленої особи

2) матеріали-письмові докази

3) усні пояснення учасників.

4) відео- та звукозапис;

5)речові докази;

6) висновки експертів;

7) протоколи процесуальних дій.

Пояснення сторін, третіх осіб, їх представників. Для визначення в поясненнях сторін, третіх осіб та їх представників доказового змісту, тобто того, що стосується процесу доказування, їх потрібно умовно «розкласти» на складові частини. У своїх поясненнях сторони, треті особи та їх представники можуть заявляти клопотання, висловлювати позовні вимоги, збільшувати або зменшувати їх кількість, пропонувати укладення мирової угоди, викладати свої доводи і міркування за всіма питаннями, що виникають під час судового розгляду, заперечувати проти клопотань, доводів, міркувань інших осіб, а також повідомляти про юридичні й доказові факти.

Пояснення сторін, третіх осіб, їх представників у адміністративному судочинстві можна визначити як усне або письмове, безпосереднє або через представника повідомлення суду відомих їм обставин, що мають значення для справи.

Показання свідків. Кодексом адміністративного судочинства України встановлено, що показаннями свідка є повідомлення про відомі йому об¬ставини, які мають значення для справи. Отже, свідок – це особа, якій можуть бути відомі які-небудь обставини, що належать до конкретної адміністративної справи. Свідок – це особа, яка як очевидець, або внаслідок інших обставин, має відомості про факти, що підлягають встановленню та оцінці в адміністративному процесі. Як свідок в адміністративній справі може бути викликана судом особа, якій можуть бути відомі обставини, що належить з’ясувати у справі. Отже, зазначена частина статті передбачає, що показання свідка є одним із засобів доказування, тобто в цій нормі фактично розкривається саме поняття показання свідка. Показання свідка характеризуються такими ознаками – це усне, обов’язкове, як правило, публічне повідомлення особою під присягою про обставини, що мають значення для справи, яке, зазвичай, робиться через деякий проміжок часу від події чи дії, які стали відомі свідкові, лише на підставі безпосереднього сприй¬няття або з указаного ним джерела.

Письмові докази. письмові докази – це предмети, у яких відображено відомості, що мають значення для справи, за допомогою певних знаків, доступних для сприйняття людиною; письмові докази – це такі джерела, у яких за допомогою письма, умовних знаків на різних предметах виражені думки, зміст яких визначається виконавчо-розпорядчою, оперативно-господарською та іншою діяльністю і є засобом встановлення фактів, що мають значення для справи;. Вважаємо, для правильного визначення письмового доказу необхідно звертатись до джерела походження такого доказу та інших факторів. Наприклад, письмові пояснення сторін, позовна заява, висновки експертів тощо подаються суду із відповідною метою, передбаченою процесуальним законом. Письмові ж докази виникають, як правило, до процесу, незалежно від нього. Відповідно до Кодексу адміністративного судочинства, письмовими доказами є документи (у тому числі електронні документи), акти, листи, телеграми, будь-які інші письмові записи, що містять у собі відомості про обставини, які мають значення для справи. Різновидом письмового доказу є електронний документ. Форма електронного документа є його відмінною ознакою порівняно з іншими документами. Електронна «форма» виявляється в технічних елементах та властивостях носія інформації. Вона створюється шляхом використання електронно-технічних засобів фіксації. Речові докази – це незмінювані предмети матеріального світу, які мають доведений в установленому законом порядку причинний зв’язок з обставинами, що стосуються адміністративної справи. Речові докази у справах про адміністративні правопорушення посадових осіб розглядаються як будь-які предмети матеріального світу (у тому числі матеріальні блага та послуги), які були отримані посадовою особою за умови вчинення дій, у зв’язку з виконанням функцій держави, або іншим чином вказують на наявність чи відсутність у діях посадової особи складу адміністративного правопорушення. Речовими доказами називають різні предмети, інколи й документи, які своїми властивостями, зовнішнім виглядом, змінами, місцем знаходження, належністю або іншими ознаками здатні підтвердити чи спростувати існування обставин, що мають значення для правильного вирішення справи; це предмети, які можуть бути засобом встановлення обставин, що мають значення для справи. Речовими доказами є також магнітні, електронні та інші носії інформації, що містять аудіовізуальну інформацію про обставини, що мають значення для справи. Змістом речових доказів є відомості, які суд отримує у результаті огляду, дослідження предмета або за допомогою висновків експертів. Що ж стосується інших елементів судового доказу, а саме процесуальної форми та джерела, то ці елементи в речових доказах, як правило, збігаються. Висновки експертів. Значення судової експертизи в адміністративних справах полягає у тому, що висновок експерта є джерелом доказової інформації; за його допомогою з’ясовуються ознаки, походження та причинні зв’язки окремих фактів, явищ, механізмів їх утворення; дозволяє визначити час початку і закінчення окремих дій, подій, явищ; вирішити питання про тотожність чи нетотожність предметів, речовин, їх групової приналежності, склад речовини, дати якісну й кількісну характеристику її елементів; дає можливість встановити факти, що мають юридичне значення. Судова експертиза в адміністративних справах призначається у зв’язку з необхідністю застосування спеціальних знань, у формі та порядку, передбаченому процесуальним законом, для отримання нових даних по справі у формі висновку експерта, що є самостійним судовим доказом. На практиці висновок експерта є достатньо вагомим доказом, спростувати який іншими доказами без проведення інших спеціальних досліджень важко.