33.Класифікація доказів в адміністративному процесі.

Докази поділяються:

1) залежно від відношення до обставин, що підлягає доказуванню — на прямі та непрямі.

Прямі докази — це докази, з яких можна зробити достовір­ний висновок про існування чи відсутність доказуваного фак­ту, тобто прямі докази безпосередньо вказують на обставину, що підлягає доказуванню.

Непрямі докази — це докази, з яких можна зробити ймовір­ний висновок про існування чи відсутність доказуваного факту.

2) в адміністративно-деліктних провадженнях залежно від обставин, що обтяжують чи пом'якшують відповідальність —на обвинувальні та виправдувальні.

Обвинувальні докази вказують на те, що правопорушення було вчинене саме даною особою з певною метою, є наявність вини та обставин, що обтяжують відповідальність.

Виправдувальні докази вказують на те, що немає складу пра­вопорушення, відсутні його юридичні ознаки, відсутня сама подія правопорушення, що дана особа до вчиненого правопо­рушення непричетна.

3) за характером зв’язку доказів з обставинами справи , а також самі джерела — на первісні та похідні.

Первісні докази — це докази, отримані із першоджерел. На­приклад, показання свідка-очевидця, оригінал документа, пошкоджений транспортний засіб та ін.

Похідні докази — це докази, які отримані «з других рук» (бєкопсі пепсі). Наприклад, свідок дав показання з чужих слів, ві­домості отримані з копії документа, відомості отримані за допо­могою фотозйомки пошкодженого транспортного засобу та ін.

4) За джерелами формування докази можуть бути:

- пояснення сторін, третіх осіб та їхніх представників, осіб, які притягаються до адміністративної відповідальності, суб'єктів звернення, інших учасників процесу.

-показання свідків про відомі йому обставини, які мають значення для справи.

-письмові докази — це документи, у тому числі електронні, акти управління, листи, телеграми, адміністративні договори (угоди), будь-які інші письмові записи, що містять у собі відо­мості про обставини, які мають значення для справи.

-речові докази — це предмети матеріального світу, що міс­тять інформацію про обставини, які мають значення для спра­ви

-висновки експертів.

35.Поняття діяльності з доказування в адміністративному процесуальному праві. Структурні елементи процесуального доказування.

Доказування є різновидом практичної діяльності, метою якого є пізнання всіх істотних обставин, що мають значення для прийняття правильного рішення2.

Обов'язок доказування покладено на сторони адміністра­тивного процесу .

На суб'єкта владних повноважень покладено обов'язок надати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі. Збирання доказів у про­вадженнях у сфері управління також покладені на суб'єкта владних повноважень за винятком випадків, коли суб'єкт звернення і заінтересована особа доводять обставини, які є підставою для обґрунтування його вимоги чи заперечення.

В адміністративному процесі аналіз зазначених норм дозволяє стверджувати про наявність презумпції правомірності дій позивача, суб'єкта звернення, заін­тересованої особи, особи, яка вчинила адміністративне право­порушення, вимоги яких визнаються правомірними, поки інше не буде доведено у результаті розгляду та вирішення адміністра­тивної справи.

Однією з найважливіших основ права на захист є пре­зумпція доброчинності громадянина та її юридичний варіант — презумпція невинуватості.

У всіх випадках суд зобов'язаний ухва­лити справедливе і правосудне судове рішення на підставі пов­но і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджене тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні (ч. З ст. 159 КАС України).

Структурні елементи - доказуванням в адміністративному процесі є виявлення, збирання, закріплення, перевірка та оцінка інформації про фактичні дані, на підставі яких суд, орган владних повнова­жень, уповноважена посадова особа встановлюють наявність або відсутність обставин, що мають значення для всебічного, повного і об'єктивного розгляду і вирішення адміністративної справи.