30.Підвідомчість в адміністративному процесі.

Необхідно визначити коло справ, які підлягають і які не підлягають розгляду і вирішенню в адміністративних судах, тобто визначити підвідомчість цих судів. Отже, компетенція адміністративних судів поширюється на ( ст.17 КАС):

1) спори фізичних чи юридичних осіб із суб’єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності;

2) спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби;

3) спори між суб’єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень, а також спори, які виникають з приводу укладання та виконання адміністративних договорів;

4) спори за зверненням суб’єкта владних повноважень у випадках, встановлених законом;

5) спори щодо правовідносин, пов’язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму.

Компетенція адміністративних судів не поширюється на публічно-правові справи:

1) що віднесені до юрисдикції Конституційного Суду України;

2) що належить вирішувати в порядку кримінального судочинства;

3) про накладення адміністративних стягнень;

4) щодо відносин, які відповідно до закону, статуту (положення) об’єднання громадян віднесені до його внутрішньої діяльності або виключної компетенції.

У дореволюційному процесуальному законодавстві інститут підвідомчості як такий не існував, проте був схожий інститут – відомства, що визначав коло справ, які підлягали розгляду в тому або іншому органі. Поняття "підвідомчість" часто вживалося при віднесенні конкретної справи до відомства конкретного органу. Вперше термін "підвідомчість" з’явився  у російському процесуальному законодавстві  в 1923р. у Правилах про провадження справ у Вищій Арбітражній Комісії при Раді Праці й Оборони й місцевих арбітражних комісій. У ст. 4 цього акту відзначалося, що місцеві арбітражні комісії розглядають підвідомчі їм справи в судовій присутності. А в ст. 246 Цивільного процесуального кодексу РСФСР (1923р.) підвідомчість була зазначена як  підстава припинення провадження в справі. Відтоді  в юридичній літературі термін "підвідомчість" найчастіше ототожнюється з терміном "підсудність". В Основах цивільного судочинства Союзу РСР і союзних республік 1961р. теж використовувався термін підвідомчість, а в Цивільному процесуальному кодексі УРСР (1963р.) так називалась окрема глава. У нині чинному Кодексі України про адміністративні правопорушення (1984р.) гл.17 називається «Підвідомчість справ про адміністративні правопорушення». Інститут підвідомчості є загальним міжгалузевим інститутом права. Підвідомчість є також самостійною загальною передумовою реалізації права на звернення за судовим захистом. Воно конкретизує конституційний принцип права на судовий захист. Крім того, підвідомчість виступає юридичним фактом у конкретному фактичному складі, що визначає виникнення процесу. Так, при вирішенні судом питання про порушення справи підвідомчість перетворюється з передумови права на судовий захист у юридичний факт. Питання про підвідомчість адміністративної справи вирішується на етапі передання справи на розгляд юрисдикційного органу. В адміністративно-деліктному процесі підвідомчість справ чітко визначена в гл.17 (ст.ст.218 - 244-19). Під виключною підвідомчістю слід розуміти таку підвідомчість, за якою розгляд певної категорії адміністративних справ становить виключну компетенцію конкретного суб’єкта владних повноважень. Альтернативна підвідомчість означає, що розгляд спору віднесено до компетенції кількох органів за вибором особи, яка потребує захисту своїх прав. Наприклад, згідно п.3 ст.18 КАС справи щодо оскарження дій або бездіяльності посадових чи службових осіб місцевих органів виконавчої влади розглядаються і вирішуються місцевим загальним судом як адміністративним судом або окружним адміністративним судом за вибором позивача. Імперативною (умовною) є підвідомчість, за якою адміністративна справа розглядається кількома юрисдикційними органами у визначеній законом послідовності. Критеріями  підвідомчості справ адміністративної юрисдикції виступають: суб’єктивний склад учасників та характер спірних правовідносин. У ст. 2 КАСУ закріплено, що завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних і юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб’єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень. Отже в порядку адміністративного судочинства передбачена можливість оскарження рішень, дій або бездіяльності суб’єкта владних повноважень. в Україні», «Про участь громадян в охороні громадського порядку й державного кордону») тощо.