9.Правовий статус держави як суб’єкта мчп

Держава - 1) сукупність людей, території, на якій вони проживають, та суверенної у межах даної території влади; 2) організація політичної влади, головний інститут політичної системи суспільства, який спрямовує і організовує за допомогою правових норм спільну діяльність людей і соціальних груп, захищає права та інтереси громадян.Комерційні операції в яких бере участь держава:1)надання послуг (кредити, позики);2) надання гарантій3) купівля за кордоном майна (нерухомості);4)будівництво;5) державне мито;6) здача в концесію певних земель;7) передача в оренду нерухомост.іДержава здійснює комерційні операції через державні установи та державні підприємства.

10.Правове регулювання міжнародних перевезень автомобільним транспортом

Основним документом в автомобільних перевезеннях є Товаротранспортна накладна (Road Way Bill), що виконує функції: договору перевезення;товаророзпоря дчого документа; розписки перевізника. Зміст відомос тей, що вказуються в накладній, визначається Конвенцією про договір міжнародного перевезення вантажів автомобільним транспортом (КДПВ) 1956р. Крім автотранспортної накладної, із вантажем відпра Вляють товаророзпорядчі документи: пакувальний лист, відвантажувальні специфікації, сертифікати якості й інші документи, необхідні для ввозу товару в країну покупця та перетинання транзит них країн.З полегшення міжнар одного дорожнього руху та підвищення рівня безпеки на дорогах шляхом прийняття однакових правил руху, та дор ожніх знаків й сигналів, 1968 р. було прийнято дві Віденс ькі конвенції :Конвенція про дорожній рух, з поправками від 1993 р.,та Конвенція про дорожні знаки та сигнали. Вони обидві є чинними для України.-Європейська Угода про міжн дорожнє перевезення небезпечних вантажів, 1957 р

-Конвенція про договір міжнародного перевезення вантажів по дорогах, 1956 р.,

-Європейська угода про міжнародні автомагістралі, 15 листопада 1975

-Конвенція про договір міжнародного автомобільного перевезення пасажирів та вантажу, 1 березня 1973 р.

11. Правове регулювання міжнародних перевезень повітряним транспортомПовітряні перевезення здійснюються у відповідності до вимог Конвенції для уніфікації деяких правил міжнародних повітряних перевезень (Монреаль, 28 травня 1999 року), а також норм Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України, Повітряного кодексу України. Повітряний перевізник — центральний суб’єкт відносин перевезення. Повітряним перевізником визнається будь-яка юридична чи фізична особа, яка виконує повітряні перевезення і має права експлуатанта авіаційної техніки. Стосовно іноземних повітряних перевізників визнаються права експлуатанта за документами, які видані компетентним органом відповідної зарубіжної держави і які відповідають вимогам міжнародних договорів та угод, учасницею яких є Україна.Повітряні перевезення виконуються на підставі договору. Кожний договір повітряного перевезення та його умови посвідчуються документом на перевезення, який видається авіаційним підприємством або уповноваженими ним організаціями чи особами (агентами). Документами на перевезення є: квиток — при перевезенні пасажира; багажна квитанція — при перевезенні речей пасажира як багажу; відповідні документи — при перевезенні вантажу, пошти та інших предметів. Форми документів на перевезення та правила їх застосування встановлюються Укравіатрансом. Авіаційні перевезення поділяються на внутрішні перевезення та міжнародні перевезення. Внутрішні перевезення — це перевезення, при яких пункт відправлення і пункт призначення розташовані на території однієї держави і перевезення не передбачає зупинки на території іншої держави. Міжнародні перевезення — це перевезення, здійснюване відповідно до договору міжнародного повітряного перевезення, при якому пункт відправлення і пункт призначення незалежно від наявності перевантаження або перерви в перевезенні розташовані: 1) на території двох держав, 2) на території тієї самої держави, якщо передбачена зупинка на території іншої держави.Окремо визначається так зване змішане перевезення — перевезення пасажира, багажу або вантажу, здійснюване перевізниками різних видів транспорту. Особливий вид перевезення — чартерне повітряне перевезення — виконується на підставі договору чартеру (фрахтування повітряного судна), за яким одна сторона (фрахтівник) зобов’язується надати іншій стороні (фрахтувальнику) за плату всю місткість одного чи кількох повітряних суден на один або кілька рейсів для повітряного перевезення пасажирів, багажу, вантажу і пошти або для іншої мети, якщо це не суперечить чинному законодавству України. Договір перевезення пасажира та багажу посвідчується квитком встановленого зразку, який підтверджує укладення договору перевезення і містить істотні умови перевезення.Договір перевезення вантажу посвідчується вантажною авіаційною накладною, яка підтверджує укладення договору повітряного перевезення вантажу між перевізником і відправником, умови перевезення і прийняття вантажу перевізником. Умови договору, що містяться у вантажній накладній, являють собою короткий виклад основних положень щодо перевезення. Вантажна накладна складається і підписується відправником і вручається перевізнику разом із вантажем. При будь-яких видах перевезень авіаційний перевізник завжди має право: встановити свої правила повітряних перевезень, які спрямовані на підвищення ефективності та якості перевезень і не містять умов та норм обслуговування пасажирів і клієнтури нижчих за рівень вимог, встановлених відповідним органом державної виконавчої влади; відмовити пасажиру в перевезенні у випадках, передбачених правилами перевезення на повітряних лініях.У свою чергу за пасажиром завжди залишається право відмовитися від повітряного перевезення і одержати назад суму грошей у порядку, встановленому законодавством України.

12.Право власності у МПрП. Право власності іноземців та іноземних юридичних осіб на землю

Ст. 39-42 ЗУ пр. МЧП право власності та інші речові права на нерухоме та рухоме майно визначаються правом держави, у якій це майно знаходиться ("Lex rei sitae”), якщо інше не передбачено законом.

Належність майна до нерухомих або рухомих речей, а також інша класифікація майна визначаються правом держави, у якій це майно знаходиться. Виникнення та припинення права власності та інших речових прав визначається правом держави, у якій відповідне майно перебувало в момент, коли мала місце дія або інша обставина,яка стала підставою для виникнення або припинення права власності та інших речових прав, якщо інше не передбачено законом або міжнародним договором України. Виникнення права власності внаслідок набувальної давності визначається правом держави, у якій майно знаходилося на момент спливу строку набувальної давності. Іноземні громадяни та особи без громадянства можуть набувати права власності на земельні ділянки несільськогосподарського призначення в межах населених пунктів, а також на земельні ділянки несільськогосподарського призначення за межами населених пунктів, на яких розташовані об'єкти нерухомого майна, що належать їм на праві приватної власності. За ЗКУ іноземні юридичні особи можуть набувати у власність земельні ділянки на території України у межах населених пунктів у разі придбання об'єктів нерухомого майна та для спорудження об'єктів, пов'язаних із здійсненням підприємницької діяльності в Україні, а також за межами населених пунктів у разі придбання об'єктів нерухомого майна. Для іноземних громадян, осіб без громадянства, іноземних юридичних осіб ЗКУ закріплює не лише підстави набуття у приватну власність земельних ділянок, а й вказує також на умови, які мають бути враховані при набутті цими особами земельних ділянок у приватну власність. Відповідно до п. 4 статті 81, п. 3 статті 82 ЗКУ, землі сільськогосподарського призначення, прийняті у спадщину іноземними громадянами, особами без громадянства, іноземними юридичними особами протягом року підлягають відчуженню. Однак механізм реалізації цієї норми ЗКУ недостатньо визначений у чинному земельному законодавстві.

13.Правове регулювання міжнародних перевезень залізничним транспортомОсновним документом у перевезенні товарів залізницею з країни в країну є залізнична накладна (Rail Way Bill). Вона також виконує функції договору про перевезення; товаророзпорядчого документа та підтвердження про прийняття вантажу до перевезення. Цей документ не є зворотним. Вантаж віддається в розпорядження названого вантажоодержувача у разі пред'явленні ним документа, що засвідчує його особу. Оскільки у світі є кілька систем залізничного сполучення, що відрізняються один від одного шириною колії, габаритами локомотивів і вагонів, умовами перевезення тощо, регулювання міжнародних залізничних перевезень здійснюється кількома незалежними один від одного міжнародними конвенціями, кожна з яких застосовується конкретно до якоїсь із систем і регламентує форму залізничної накладної.Укладання договору міжнародного перевезення вантажів оформляється складанням залізничної вантажної накладної на залізниці відправлення. Цей документ визначає строки доставки вантажу, встановлює провізні платежі на дорогах країн відправлення та призначення за ставками внутрішніх тарифів, а під час слідування дорогами транзиту - за транзитними тарифами, засвідчує прийняття вантажу до перевезення. Товар передається вантажоодержувачеві, який представляє документ, що засвідчує його особу.

Регламентація перевезень здійснюється із використанням Конвенції про міжнародні залізничні перевезення (КОТІФ), Угоди про міжнародне вантажне сполучення (УМВС) або Угоди про міжнародне пасажирське сполучення (УМПС). Кожна з цих угод застосовується конкретно до якоїсь систем і визначає, наприклад, форму залізничної накладної.

1) Конвенція про міжнародні залізничні перевезення (КОТІФ), 9 травня 1980 р. 2) Угода про міжнародне залізничне вантажне сповіщення (УМВС) діє з 1 листопада 1951 р. (нова редакція з 1 січня 1998 р.)

3)Угода між залізничними адміністраціями держав-учасниць СНД, Латвійської Республіки, Литовської Республіки, Естонської Республіки про особливості застосування окремих норм Угоди про міжнародне залізничне вантажне сповіщення, 1 жовтня 1997 р.жнародне залізничне вантажне сповіщення (УМВС) діє з 1 листопада 1951 р. (нова редакція з 1 січня 1998 р.)4)Угода про міжнародне пасажирське сповіщення (УМПС) діє з 1 листопада 1951 р. (нова редакція з 6 січня 1998 р.)

15 Колізійно-правове регулювання зовнішньоекономічних договорівНайскладнішим і суперечливим питанням при укладанні зовнішньоекономічних контрактів є вибір матеріального права певної країни, який підлягає до контракту. Право, що регулюватиме відносини в процесі реалізації контракту, може визначатися двома шляхами. Перший передбачає самостійний вибір сторонами тієї правової системи, яку вони вважають найадекватнішою обставинам справи, та закріплення цього вибору в положеннях контракту. Сторони можуть зробити це через автономію волі, яка полягає в їх праві встановлювати на свій розсуд зміст правочину. Сторони, що укладають контракт, можуть скористатися правом будь-якої з майже двохсот держав, офіційно визнаних на планеті. При цьому сторони можуть не мати ніякого відношення до країни, право якої застосовується. Необхідно зазначити, що автономія волі сторін зазвичай признається в законодавстві різних держав, але її допустимі межі розуміються у законодавствах держав по-різному. В одних країнах (у тому числі й Україні) автономія волі нічим не обмежується, тобто сторони можуть підпорядкувати контракт будь-якій правовій системі. В інших країнах діє принцип локалізації договору: сторони можуть вільно вибрати право, але тільки таке, яке пов'язане з даним правочином. За відсутності прямо вираженої волі сторін при визначенні застосовного права у суду або арбітражу створюються великі можливості свободи розсуду при тлумаченні передбачуваної волі сторін. Англійська судова практика (як і американська) йде в даній ситуації по шляху відшукання права, властивого даному договору (локалізація договору). Німецька система права виходить з принципу автономії волі сторін. У випадку, якщо вибір відсутній, застосовується право держави, з якою договір зв'язаний найбільш тісним чином.Представляється, що проблему обрання права найефективніше буде вирішити шляхом прямої вказівки у контракті, що застосуванню підлягає право України. Проте цей принцип можна застосувати лише тоді, коли такий вибір не є прямо забороненим законом .Якщо ж контрагенти не визначили оптимальне для правочину право, застосовується другий метод, який відсилає до сфери дії колізійних норм мчп, та за яким вибір здійснюватиметься на підставі норм і правил, що містяться в міжнародних документах або національному законодавстві.

Таким чином, якщо сторони не визначили право, яке має застосовуватися до змісту зобов'язань, застосовується право країни, де заснована, має своє місце проживання або основне місце діяльності сторона, що повинна здійснити виконання, яке має вирішальне значення для змісту договору, і яка є:продавцем - за договором купівлі-продажу; дарувальником - за договором дарування;одержувачем ренти - за договором ренти.

16.Міжнародний цивільний процес. Загальна характеристика та особливості міжнародний цивільний процес – це сукупність питань процесуального характеру, пов'язаних із захистом прав іноземців та іноземних підприємств і організацій у суді чи арбітражі. До джерел МЦП слід віднести затверджений Указом Президента України від 25 червня 2002 р. Порядок здійснен­ня захисту прав та інтересів України під час розгляду справ у закордонних юрисдикційних органах, Консульський Ста­тут від 2 квітня 1994 р., Положення про дипломатичні пред­ставництва та консульські установи іноземних держав в Україні, затверджене Указом Президента України від 10 червня 1993 р., а також Положення про дипломатичне пред­ставництво України за кордоном, затверджене розпоряд­женням Президента України від 22 жовтня 1992 р.

Друга група джерел МЦП — міжнародні договори. Важливим актом є Віденська конвенція про правонаступ­ництво держав відносно договорів від 23 серпня 1978 р. Норми міжнародного цивільного процесу містяться і в Конвенції про право міжнародних договорів від 23 травня 1969 р., яка встановила умови та межі дії міжнародних угод.

Україна приєдналася до двох конвенцій: Кон­венції про отримання за кордоном доказів у цивільних або комерційних справах, укладеної 18 березня 1970 р., та Га­азької конвенції про вручення за кордоном судових і поза-судових документів у цивільних або комерційних справах, 1965 р. До джерел міжнародного цивільного процесу належать також норми Віденської конвенції про дипломатичні зно­сини від 18 квітня 1961 р. та Віденської конвенції про кон­сульські зносини від 24 квітня 1963 року.

Вирішуючи питання про визнання та виконання рішень іноземних судів і арбітражів, суди України повинні з'ясо­вувати наявність міжнародних договорів про взаємне надан­ня правової допомоги між Україною і державою, від якої надійшло відповідне клопотання. Щодо цього питання у доктрині міститься принцип, за яким іноземці повинні мати вільний доступ до будь-якого національного суду й мати ті ж процесуальні права при розгляді цивільних справ, як і громадяни держави-суду, незалежно від того чи закріплено це у національному праві чи ні.Правовий захист іноземців та їхня процесуальна правоздатність й дієздатність за законодавством УкраїниПитання врегульовані Цивілним процесуальний кодексом України

17.Визначення міжнародної підсудності у міжнародному цивільному процесі Підсу́дність— це розмежування повноважень судів щодо розгляду справ. Визначити підсудність означає вказати, яки́й суд буде розглядати дану справу.

Розглядаючи справи за участю іноземного елемента, судам слід з'ясовувати наявність чинного між державами договору та за його наявності - порядку регулювання спірних правовідносин, що виникли. Підсудність судам України цивільних справ з іноземним елементом визначається ЦПК, законом або міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України (частина перша статті 414 ЦПК). Слід звернути увагу на те, що питання про підсудність судам України справ з іноземним елементом може визначатися і на момент відкриття провадження у справі, і у попередньому судовому засіданні. Відкриваючи провадження у справі, суд має з'ясувати, чи була досягнута договірна підсудність між сторонами. У справах з іноземним елементом щодо приватноправових відносин, одним із учасників яких є іноземні держави, акредитовані в Україні дипломатичні представники іноземних держав та в інших випадках, передбачених законами України і міжнародними договорами України, застосовується судовий імунітет(полягає у непідсудності держави без її згоди судам іншої держави).18.Міжнародний комерційний арбітраж- це третейський суд, постійно діючий або спеціально створений в кожному окремому випадку. Метою МКАє розгляд і вирішення по суті міжнародної комерційної суперечки в певній процесуальній формі шляхом винесення обов'язкового для сторін рішення. Сутність мкА формується на підставі арбітражної угоди або застереження між сторонами за їх безпосередньої участі і під їх контролем.

МКА створюється для вирішення особливої категорії спорів, які носять комерційний характер та випливають з цивільно-правових і торгових угод, а також включають "іноземний елемент" в тій або іншій формі. Сторони, що бажають перенести свій спір у мкА мають між собою укласти арбітражне застереження – окреме положення у контракті, яке стосується тільки спорів, що виникатимуть з нього, або арбітражну угоду – окремий документ, який укладається окремо від основного контракту та може передбачати розгляд не одного конкретного, а усіх спорів, які виникатимуть між сторонами.Арбітражне застереження, що є частиною договору, має трактуватися як угода, що не залежить від інших умов договору. На сьогодні МКА регулюється низкою міжнародних конвенцій:

- Нью-Йоркська Конвенція 1958 р. про визнання та виконання арбітражних рішень,

- Женевська Конвенція 1961 р. про міжнародний комерційний арбітраж,

- Вашингтонська Конвенція 1965 р. про врегулювання інвестиційних суперечок між державами та фізичними чи юридичними особами інших держав.

Поряд з арбітражами, так би мовити, загальної юрисдикції, які розглядають будь-які спори з договірних або інших цивільно-правових відносин, що виникають при здійсненні зовнішньо-торгівельних та інших форм міжнародних економічних зв’язків, створюються арбітражі із спеціальною (обмеженою) юрисдикцією (торгівельні, морські і т. ін.). (Арбітражний суд Асоціації з бавовни в Польщі, Морська арбітражна комісія при ТПП України)

19. Поняття міжнародних сімейних відносин та особливості їх регулювання в УкраїніОстаннім часом участь у правовідносинах іноземців та осіб без громадянства в Україні значно зросла. Це пов'язано з неофіційним визнанням у нашій державі загальноцивілізаційних цінностей, притаманних людству в цілому, поступовим усвідомленням необхідності формування громадянського суспільства, розширенням міжнародних зв'язків, визнанням Україною міжнародних правових актів. Традиційно СК України містить окремий інститут, присвячений регулюванню сімейних відносин за участю іноземців та осіб без громадянства, застосуванню законів іноземних держав та міжнародних договорів (розділ VI). Позиція законодавця зводиться до регулювання лише найбільш важливих питань сімейних відносин за участю іноземного елемента. За правилом ст. 275 СК України іноземці мають в Україні такі ж права і обов'язки у сімейних відносинах, як і громадяни України, якщо інше не встановлено законом. Особи без громадянства, які постійно проживають в Україні, мають такі ж права і обов'язки у сімейних відносинах, як і громадяни України. Іноземні громадяни користуються в Україні такою ж шлюбно-сімейною правоздатністю, як і громадяни України. Вони не вправі вимагати визнання за собою яких-небудь прав, не наданих нашим законом громадянам України. Шлюб між громадянином України та іноземцем, а також шлюб між іноземцями в Україні реєструється відповідно до вимог законодавства України. Це означає, що порядок, умови укладення шлюбу, врегульовані СК України, є обов'язковими до виконання іноземними громадянами, які реєструють шлюб в Україні. Іноземець, який не досяг за чинним законодавством шлюбного віку (для жінки - 17, а для чоловіка - 18 років), не має права вимагати реєстрації шлюбу, хоч за законом своєї країни він уже вправі вступити в шлюб. Водночас така особа не позбавлена права на шлюб відповідно до п. 2 ст. 23 СК України. Відповідно до ст. 25 СК України жінка та чоловік можуть одночасно перебувати лише в одному шлюбі. На виконання цієї норми іноземець не може вимагати реєстрації другого шлюбу за наявності першого нерозірваного шлюбу, хоча за законом його країни може допускатися багатожонство. Але в той же час, якщо витримані умови вступу до шлюбу, передбачені СК України, шлюб може бути укладеним навіть у тих випадках, коли за законами громадянства іноземця він не має права вступити до шлюбу. Так, не беруться до уваги такі перешкоди до вступу в шлюб, які мають місце в національному законодавстві іноземця, але не визнаються нашим Кодексом, як: національні і релігійні, расові обмеження, згода батьків на вступ до шлюбу тощо. Такі шлюби можуть визнаватися дійсними в Україні, але це не означає, що вони будуть обов'язково визнані дійсними в інших країнах. Сімейний кодекс України (п. 2 ст. 276) допускає для іноземців можливість іншої форми укладання шлюбу (в посольствах, консульствах, а не в органах РАЦСу), якщо жінка і(або) чоловік у момент реєстрації шлюбу були громадянами держави, яка призначила посла або консула.