Розділ і археологічні дослідження о. Березань в хіх – на початку хх ст.

В 1774 р. Кючук-Кайнарджийським договором закінчилася І Русько-турецька війна. Османська імперія залишилася незадоволеною умовами миру і активно вела підготовчу політику до реваншу 1787-1792 рр.

Одне з провідних місць серед форпостів Північного Причорномор’я займав Очаків. Турки, що володіли неприступною фортецею, особливу увагу приділяли невеликому острівцю Бірюк Юзен Ада, розташованому біля входу в Дніпро-Бузький лиман. В 1784 р. Оттоманська Порта доручила відомому французькому інженеру Лафіту вивчити Очаків разом з суміжними йому територіями та надати свої поради для преведення фортеці до бойової готовності. В своєму звіті інженер, окрім іншого, висловлює необхідність зайняти острів для захисту рейду між ним та мисом Хаджи-Гасан (Аджияск) та перебудувати незадовільний, на його думку, земляний форт [67, с. 153-164]. Судячи з усього форт так і не перебудували, але острів все ж таки зайняли.

1 липня 1788 р. Г.О. Потьомкін підійшов до Очакова, почалась довготривала облога. Майже одразу увага князя впала і на острів з земляними укріпленнями. 7 листопада того ж року Бірюк Юзен Ада на чолі з Келеджи-Осман пашою двобунчужним був взятий приступом Чорноморським козацьким військом під проводом військового судді підполковника А. Головатого та за підтримкою канонірських човнів бригадира Рибаса [67, с. 164].

За підсумками війни острів перейшов до складу Російської імперії та отримав назву на російський лад – Березань. Турецький форт за велінням Потьомкіна був зруйнований, а майно вивезено. Натомість в 1800 - 1825 рр. на острові існувало вже російське укріплення, для зайняття якого постійно відряджалися 1 офіцер та 20-25 нижчих чинів [67, с. 189]. Зведення цього укріплення, вірогідно, можна відносити до кінця XVIII ст. Саме до цього періоду належать перші згадки про старожитності Березані у вітчизняній історіографії. Існування цих згадок задукоментовано в бібліографічних джерелах, однак самих ранніх джерел нам віднайти не вдалося.

При будівництві нових укріплень та земляних роботах суміжних ньому порушувався культурний шар давньогрецького поселення. Робітники часто натрапляли на різного роду артефакти античного часу. З острова вивозили лапідарні написи, посуд, прикраси та інші залишки життєдіяльності стародавнього населення.

Саме з цього моменту в періодичних виданнях Російської імперії з’являються перші згадки про залишки античного поселення на Березані. Виявлення цих пам’яток старовини стали привертати увагу таких відомих вчених, як Г.К.Е. Кьолер, С.С. Уваров, М.П. Барбот-де-Марні , які один за одним відвідували острів та в різних джерелах залишали свої коментарі щодо побачених на ньому залишків давньої цивілізації. Публікації візуальних обстежень супроводжують і дистанційні дослідження науковців, що розглядали різні аспекти минулого острова [8, с. 39].

Зацікавленість залишками античного поселення та його дослідження з часом збільшувались неначе сніжний ком – чим більше вчені дізнавались про античний Борисфен (а саме таку назву носило поселення розташоване на острові) тим більше зростав інтерес до нього. Звісно майже всі наукові дослідження з даної тематики публікувалися в найрізноманітніших періодичних наукових виданнях та монографіях.

Першим дослідником, що відвідав о. Березань з метою дослідження залишків життєдіяльності стародавніх культур, що заселяли острів в різні епохи і звернув увагу на античну спадщину о. Березані був академік Генріх Карл Ернест Кьолер. Він обстежив острів в 1821 році та знайшов там архітектурні залишки, фрагменти посуду давньогрецького, а також видав три напису, судячи зі всього – античні декрети. Вже в той час він став ототожнювати Березань римського часу з Ахілловим островом, згадуваним давніми авторами [88, с. 165-166].

В 1848 році Березань відвідав граф Олексій Сергійович Уваров та відмітив наявність на поверхні землі великої кількості фрагментів червоноглиняних грецьких амфор та уламків мармуру і зеленого каміння, схожого на яшму. Також він зняв план острову з позначенням турецьких укріплень, будівельних залишків, шести курганів і двох криниць [6, с. 83-84].

Пізніше це місце відвідав відомий геолог Микола Павлович Барбот-де-Марні, який дослідив кухонні залишки в південно-східній частині острова, та знайшов багато мушлі та фрагментів давньогрецької кераміки [6, с. 85].

Людиною, що першою розпочала археологічні розкопки на острові став приват-доцент кафедри мінералогії Новоросійського університету Ромул Олександрович Прендель (додаток Б).

Майбутній науковець народився в 1851 р. Навчався в І Одеській приватній класичній гімназії, в 1868 р. вступив до Новоросійського університету на природниче відділення фізико-математичного факультету. В 1872 р. був залишений при університеті на два роки для підготовки до звання професора. В 1877 р. Ромул Олександрович був назначений лаборантом при мінералогічному кабінеті Новоросійського університету, а в 1884 р. стає приват-доцентом при кафедрі мінералогії. В 1888 р. захистив магістерську дисертацію „Про вілуіт”. В 1890 р. в Варшавському університеті захищає докторську дисертацію „Про ізодиморфну групу сурм’янистої та миш’яковистої кислот”, після чого займає посаду екстраординарного професора по кафедрі мінералогії Новоросійського університету. Помер Ромул Олександрович Прендель у 1904 р. на 53-му році життя [67, с. 366-367].

Значну увагу науковець приділяв вивченню питань геології та мінералогії. Саме з цією метою та з метою знайти залишки „людини доісторичної епохи” за наказом попереднього комітету з влаштування VI археологічного з’їзду, що мав пройти в Одесі, Р.О. Прендель був відряджений на о. Березань. Теорію про існування залишків первісної людини на острові висунув ще М.П. Барбот-де-Марні. Р.О. Пренделю разом з лаборантом Відгальмом доручалося шляхом проведення археологічних розкопок довести цю тезу свого попередника.

Досліджуючи о. Березань, Р.О. Прендель значну увагу приділяє описам географічного розташування, форми та рельєфу острова. Серед основних об’єктів дослідник звернув увагу на 6 курганів, могилу французького лейтенанта, що загинув тут в 1855 р. і ґрунтові укріплення на північно-східному узбережжі та в південній частині острова, спорудження яких він помилково приписав французам. В береговому розрізі від рівня моря мінеролог визначив наступну стратиграфію: 1) третинні мушляні вапняки, падаючі на NO; 2) жовтуватий пісок; 3) рихлий сіруватий ґрунт з домішками золи, вугілля, черепків глиняного посуду, мушлями, кістками тварин, який поступово зменшується у південному напрямку і нарешті зовсім зникає; 4) в південній частині на жовтуватому піску лежить білоглазка, а вище льосс.

Що ж стосується археологічних досліджень, то в різних частинах острову були закладені три розкопи. В першому з них, розташованому на західному узбережжі, був виявлений культурний шар античного часу (фрагменти та цілі форми посудин, кістки тварин), дитяче поховання в урні та декілька людських кістяків. Під головою одного з небіжчиків була знайдена монета.

Два останніх розкопи були розбиті на східному узбережжі. В одному з них дослідник натрапив на культурний шар представлений уламками посуду та монетами-дельфінчиками. В другому розкопі було відкрито парне поховання, датоване Р.О. Пренделем новим часом [65, с. 33-34].

Підводячи підсумки археологічному дослідженню Р.О. Прендель спростовує теорію М.П. Барбот-де-Марні про існування на острові решток первісної людини, натомість констатує факт наявності тут давньогрецького некрополю, а можливо й поселення. Вивчення ж геологічної будови Березані навело дослідника на припущення про те, що в давнину острів був з’єднаний з суходолом. Такі основні положення були висунуті Р.О. Пренделем на VI Археологічному з’їзді в Одесі в 1884 р. До того ж дослідником був складений план острова з позначенням місць розкопок, курганів, запустілих криниць, рештків фортифікаційних споруд, поховання французького лейтенанта, місця, де росла груша (місце останнього спочинку святого Еферію, який за легендою похований на о. Березані) [4, с. 375-376].

Зі свого боку ми додамо, що геологічна освіта Р.О. Пренделя не давала змоги ідентифікувати та датувати поховання та стародавні артефакти що були виявлені Р.О. Пренделем, однак роль цього дослідника, як піонера археології острова важко переоцінити.

Наступні археологічні дослідження острову були проведені магістрантом історико-філологічного факультету Новоросійського університету Б.В. Фармаковським.

Борис Володимирович Фармаковський (додаток В) народився в 1870 р. Закінчив курс на історико-філологічному факультеті Новоросійського університету. У 1898-1900 рр. був вченим секретарем Російського археологічного інституту в Константинополі. Проводив розкопки поблизу Патель (в Македонії). У 1901 році призначений членом Імператорської археологічної комісії і з цього року безперервно займається розслідуванням Ольвії, якій присвячені здебільшого більшість його робот. Розкопки в Ольвії були зразком археологічного дослідження античного міста. Дослідник встановив основну територію міста, систему планування і оборони, пристрій будівель. Вів археологічні дослідження у Києві, Євпаторії та інших місцях. В 1914 р був вибраний членом-кореспондентом Петербурзької академії наук. Помер в 1928 р. [67, с. 459-461] До кола наукових інтересів дослідника входила антична археологія, а зокрема історія давньогрецького вазопису.

До розкопок на острові науковця підштовхнуло вивчення колекції античних старожитностей з Березані очаківського священика М.Л. Левицького, яка самим Б.В. Фармаковським була датована VII ст. до Р.Х. – першими ст. по Р.Х. Аналізуючи колекцію, Б.В. Фармаковський приймає рішення про проведення пробних розвідок на о. Березані. При візуальному обстеженні острова він фіксує наявність під’йомного матеріалу і вирішує закласти два розкопи в різних місцях. Перший з них розташовується на північно-західній частині острова і являє собою траншею по береговій прірві розмірами 6,4 х 2,13 м. Цей розкоп дав два поховання. Сам автор припускає їх датування першими століттями н.е. В другому розкопі на північному узбережжі приблизно в 106,6 м на схід від першого було віднайдено ще одне поховання синхронне за часом першим двом. Підводячи підсумок своїм дослідженням, археолог розташовує березанський некрополь на всьому північному узбережжі і визначає його заглибленість приблизно на 533,4 м вглиб острова. Найдавнішу його частину Б.В. Фармаковський радить шукати на крайньо північній частині острова, аргументуючи це тим, що саме з цієї ділянки походять найдавніші речі з колекції Н.Л. Левицького [69, с. 200-212].

Аналізуючи звіт Б.В. Фармаковського слід звернути увагу на декілька аспектів.

Перше зауваження стосується датування колекції Н.Л. Левицького. Як зазначалося вище, Б.В. Фармаковський датує найдавніші речі з зібрання VII ст. до н.е. Ми не знайомі зі складом колекції, але за більш ніж сторічні дослідження острова дуже рідко зустрічались матеріали VII ст. до н.е., та й ті датуються не раніше останньої чверті століття; і лише одиничні фрагменти можна віднести до третьої чверті того ж століття [8]. Отже якщо такі предмети в зібранні і були, то відносити їх слід лише до третьої – останньої чверті VII ст. до н.е., а не до всього століття.

Друге зауваження стосується датування всіх трьох поховань, відкритих на острові, першими століттями н.е. Зі змісту публікації незрозуміло на основі яких критеріїв Б.Ф. Фармаковський відносить їх саме до цього часу: чи то за трупопокладенням, чи то за типом поховальної споруди, чи то за супутнім інвентарем. Але знов таки слід зауважити, що нам невідомо більше жодного поховання (при тому, що на сьогодні розкрита вже майже вся площа некрополю) римського часу. І взагалі перебування постійного поселення на Березані в перші століття н.е, територія якої спустіла і перетворилася на святилище Ахілла Понтарха, ставиться під великий сумнів. Ймовірно на острові тимчасово знаходилися мешканці Ольвії, і логічним був би факт поховання ольвіополітів, померлих під час знаходження на острові в самій Ольвії, де і слід шукати їх поховання. Виходячи з всього цього дуже сумнівним здається той факт, що Б.В. Фармаковський одразу ж в різних частинах острова натрапив одразу на три поховання, аналогів яким не було знайдено більш ніж за сторічну історію досліджень острову.

Вже тоді, з початку 90-х років ХІХ ст. на Березані почалися грабіжницькі розкопки. Вбивши у землю лом, грабіжники спускалися по канату з прірви, та звалювали могильну землю в море, вибираючі давні артефакти. Так вони значно скоротили площу Березанського некрополю. У зв’язку з цим завдяки наполегливим вмовам директору Херсонського музею В. Гошкевичу вдалося переконати Г.Л. Скадовського розпочати розкопки березанського некрополя за власні кошти [7, с. 166-167].

Так в 1900-1901 рр. роботи на березанському некрополі очолює представник херсонського дворянства Георгій Львович Скадовський (додаток Г). Не будучи фахівцем в даній галузі, він залишив після себе лише план розкопаного некрополю та неопубліковані щоденники розкопок. За ці два сезони в північно-західній частині острова дослідник охоплює розкопками площу більш ніж 1900 кв.м. та знаходить (за його перебільшеними підрахунками) біля 800 поховань, розташованих у два - три рівня. Некрополь розкопаний Г.Л. Скадовським був продатований автором кін. VIІ –V ст. до н.е. Зустрічались різні типи поховань – інгумація (в ямах за розмірами небіжчика, інколи обставлені кам’яними плитами або деревом), кремація, дитячі поховання в амфорах та навіть один випадок ознак бальзамування. В багатьох випадках Г.Л. Скадовський, вважаючи що острів являв собою лише некрополь, помилково називав залишками кремації звичайні кострища та ями, що часто містять шматочки вугілля та золу. Також він помилково відносив кремовані могили до поховань догрецьких мешканців цієї території. Г.Л. Скадовським були відкриті кільцеві та підковоподібні кам’яні споруди, прямокутні ступінчасті площадки та апсидальна споруда, які він також помилково відносив до огорож поховань [65, с. 37-39]. Всі ці помилки остаточно були викриті радянським вченим В.В. Лапіним, який кропітко працював з планами та щоденниками Г.Л. Скадовського і піддав його висновки нищівній критиці [44, с. 165-184]. Розкопки Г.Л. Скадовського дали немало речового матеріалу, але через його непрофесійність наукова цінність більшості відкритих об’єктів назавжди загублена.

Після археологічного сезону 1901 р. в жовтні місяці Г.Л. Скадовський запрошує до свого маєтку в Білозерці відомого знавця античності члена Одеського імператорського товариства історії та старожитностей Ернеста Романовича фон Штерна (додаток Д) для ідентифікації знайдених їм на Березані артефактів. Розглянувши колекцію, Е.Р. фон Штерн висунув припущення про існування на острові окрім некрополю ще й поселення, на яке Г.Л. Скадовський поки що не натрапив. Окрім того він поділив керамічний матеріал з розкопок на дві великі групи: іонійського та аттичного виробництва. Виходячи з цього він робить висновки про те, що березанський могильник відноситься до часу рівноваги аттичного та іонійського торгівельного впливу на даній території (тобто періоду переходу від домінування імпорту з Мілету до домінування імпорту з Афін). В цілому ж Е.Р. фон Штерн підтверджує датування некрополю дане Г.Л. Скадовським, акцентуючи увагу лише на тому, що відсутність фрагментів червонофігурних посудин поки що може свідчити про занепад Березані в V ст. до Р.Х. в зв’язку зі швидким розвитком Ольвії, яка поглинула в себе торгівельні функції Березанського поселення, тим самим віднявши у нього сенс існування [6, с. 83-85].

Зацікавленість пам’ятником змусила Е.Р. фон Штерна почати на Березані власні розкопки, які в подальшому дали археологічній науці сенсаційні знахідки і відкриття. Вже в 1902 р. Е.Р. фон Штерн в складі групи голови Імператорської Археологічної Комісії Василя Васильовича Латишева проводить тут перші свої невеликі розкопки, які стали початком його величезних досліджень поселення на о. Березань, що тривали аж до 1909 р і в 1913 р. За цей час було закладено багато розкопів в різних частинах острова. В них були відкриті поховання різних ритуалів, стіни житлових споруд, ями різного призначення, криниці архаїчного та ранньокласичного часів та лапідарні написи римського періоду.

Ернест Романович фон Штерн народився 25 червня 1859 р. в родовому маєтку Зейєрсхофі в Ліфляндії. Здобув якісну освіту у класичній гімназії в Дерпті, Дерптському університеті, навчався в Руському семінарі з класичної філології при Лейпцігському університеті. В 1884 р. був запрошений в Новоросійський університет викладати класичну філологію, де невдовзі стає деканом історико-філологічного факультету та ректором Вищих жіночих курсів. В Одесі для Е.Р. фон Штерна були створені сприятливі умови для занять класичною старовиною. В 1891 р. він стає членом „Одесского императорского общества истории и древностей”, де швидко здобуває високого авторитету та стає одним з найвпливовіших членів. В 1896 р. Е.Р. фон Штерн очолює музей „Одесского императорского общества истории и древностей” і стає його головним зберігачем [7, с. 164-165].

В 1903 р., очолюючи музей, він розпочинає масштабні розкопки на Березані, які тривають до 1909 р.

З початком робот на Березані Е.Р. фон Штерн ставить собі чітку мету – визначення призначення невеликих височин та западин на західному та північно-східному берегах, дослідження помітних курганів по всій широкій частині острова та пошуки місця давнього поселення.

Під час пробних розкопок, що були проведені наприкінці травня 1903 р. розвідувальні шурфи були закладені в трьох місцях, що знаходились недалеко в північно-західному напрямку від розкопу Г.Л. Скадовського на північно-західному узбережжі.

В першому з них було відкрито поховання в неохайній ямі. Небіжчик загинув від удару залізною пікою, яка так і залишилась стирчати в тілі. За супутніми речами поховання було датовано новим часом. [76, с. 54-62]

Другий шурф (пізніше ділянка „А”) дав залишки античного культурного шару, однак без чітко датуючих речей. [76, с. 61] В наступному році тут були відкриті залишки давньогрецького поселення. Розкопки поселення продовжились з 31 травня 1905 р. Тут була відкрита ціла система кладок, частково збережені затрамбовані глиняні підлоги окремих кімнат. Також були знайдені господарчі ями та викладена камінням криниця. [8, с. 77, с. 68-71] Криниці прямокутної форми тут були знайдені в 1906 та 1908 рр. Також особливої уваги серед знахідок 1908 р. заслуговують два заглиблення прямокутної форми. Заглиблення ХХ біля стінки VI має розміри бортів 4 аршина 14 вершків та 4 аршина 12 вершків з глибиною 1 аршин 8 вершків. На дні зафіксовані залишки кам’яної кладки у вигляді лежанки. Заглиблення Х біля стінки VII має розміри бортів 4 аршина 3 вершка та 1 сажень. З трьох боків воно має напівкруглі земляні сходинки. Внизу – кам’яна кладка в два ряди та мазана глиняна пічка в західному куті. На думку Е.Р. фон Штерна – це житлові приміщення найдавнішого періоду заселення острова, коли греки приїздили сюди лише влітку на рибні промисли та для здійснення торгівельних операцій з місцевим населенням. [78, с. 41-49] В 1909 р. окрім звичних знахідок тут була відкрита кругла криниця викладена камінням. Також слід відмітити цікаву знахідку біля стіни І1. На невеликій глибині поряд лежали 11 людських черепів (деякі без нижніх щелеп), нижче ще три. Під ними знаходився цілий кістяк зі слідами мідного окису на черепі. Небіжчик лежав у витягнутому положенні орієнтований на північ. Автор розкопок вважав, що черепи були викопані турками під час будівництва рову та перепоховані. [83, с. 65-75]

В третьому пункті Е.Р. фон Штерн натрапив на господарчу яму, яка мала в собі рештки різних культурних періодів (від нового часу до архаїки). [81, с. 39-48]

В 1904 р. були розкопані кургани „Б1”, „Б2”, „Б3”, „Б4”, „Б5”. Кургани містили в собі поховання з кам’яними огорожами та залишки кам’яних кладок будівель. [76, с. 54-62]

В 1904 – 1905 рр. на східному березі під плоским курганом „Б6” були відкриті кам’яні кладки, які ймовірно відносились до приміщення. Також в цьому році був розкопаний великий курган „К” при вході на острів. Там було відкрито більше 60 врізаних поховань. Кістяки в більшості випадків лежали в витягнутому положенні головою на схід, одна рука покладена на груди, інша – вздовж тіла. Майже всі поховання були безінвентарними. Також слід відмітити знахідку під головою одного з небіжчиків вапнякової плити з рунічним написом. В 1909 р. було продовжено розкопки кургану. Було виявлено ще десять поховань античного часу. [76, с. 56; 77, с. 70-71] Поруч з цим курганом була досліджена невелика височина „С4”, де був знайдений мармурова плита з посвячувальним написом Ахіллу Понтарху. [77, с.71]

В 1908 р. був закладений розкоп „С6”. Тут було відкрито систему античних кладок, ями різного призначення (господарчі, поховальні з залишками кремації) та 4 поховання з трупопокладенням. [79, с. 36-37]

В цьому ж році було почато дослідження берегової смуги в північно-західній частині острова (розкоп „В8”), що також містила господарські та поховальні ями і систему кладок. [79, с. 36-37]

В 1909 р. був закладений розкоп „К4” на природній височині. Тут Е.Р. фон Штерн натрапив на кладку насухо складену з добре оброблених кам’яних брил, можливо огорожу поховальних ям. Також тут відкрито п’ять поховань, одне з яких відносилось до нового часу. Сам насип складався з щільного шару амфорного бою, мушлі, золи, кісток тварин, фрагментів східногрецької кераміки, теракот і можливо являв собою місце тризни. [82, с. 80-91]

В 1910 р. обставини змушують Е.Р. фон Штерна переїхати до Німеччини. Але й після цього він не залишає острів, відвідуючи його аж до початку Першої світової війни.

Е.Р. фон Штерн за 6 років робот на Березані виконав поставлені перед собою завдання. Він визначив призначення невеликих височин на західному та північно-західному узбережжях, дослідив кургани по широкій частині острова. Він знайшов античне поселення, на залишки якого не натрапив жоден з минулих дослідників. Окрім того Е.Р. фон Штерн визначив два періоди заселення Борисфену: кін. VІІ – пер. пол. VІ ст. до Р.Х. та кін. VІ – др. чверть V ст. до Р.Х. Результатом кропіткої високопрофесійної роботи дослідника стала цінна інформація щодо побуту грецьких поселенців на Березані, їх культури, релігійних уявлень і ритуальної обрядовості, торгівельних зв’язків та інших аспектів життєдіяльності.