7. Суспільна влада й соціальні норми за первісних часів

На етапі первісного розвитку суспільства держави не було, тому цей період називають додержавним суспільством. Універсальною формою організації аграрних та інших ранніх суспільств, через яку пройшли всі народи світу, е община. Найбільш соціально організованою була родова община завдяки колективізму у виробництві та споживанні. Спільність інтересів, виробництва та споживання членів роду зумовила таку організацію суспільної влади, як первісне самоуправління, яке характеризується такими ознаками:

• існувало тільки у межах роду, виражало його волю та базувалося на кровно-родинних зв'язках;

• суб'єкт та об'єкт управління збігалися;

• влада не поділялася за окремими функціями на певні види;

• органами самоуправління виступали збори членів роду та старійшини (вожді), що на них обиралися;

• суспільні справи вирішувалися волевиявленням дорослих членів роду на цих зборах;

• влада старійшин (вождів) ґрунтувалась на їх авторитеті, досвіді, повазі до них, ця посада не давала ніяких переваг — старійшина вважався "першим серед рівних".

Поведінка членів первісного суспільства регламентувалася первісними соціальними нормами, такими як звичаї (правила поведінки, що склалися внаслідок фактичного їх застосування протягом тривалого часу) або табу (заборона, що накладалася на певний предмет, діяння, слово тощо, порушення яких призводило до покарання (статеве табу, харчове табу)).

Первісні норми ґрунтувалися на природній необхідності та мали значення для усіх сфер життя общини, роду, племені. Це були "мононорми", тобто нерозчленовані, єдині норми. У них змішувалися різні елементи: моральні, релігійні, правові начала.

Ознаки первісних соціальних норм:

• виникали і формувалися поступово в процесі суспільного життя, складалися в результаті багаторазового повторення;

• виражали волю та інтереси роду або племені;

• були наявні у свідомості людей, не мали письмової форми вираження;

• забезпечувалися засобами суспільного впливу, силою звички, традицій.

8. Типологія держави. Формаційний і цивілізаційний підхід.

Тип держави — це сукупність держав, які мають спільні загальні ознаки і відображають відповідний рівень їхнього розвитку на певному історичному етапі.

Існує декілька підходів до типології держав. Найбільш поширеними є формаційний,

цивілізаційний та індустріальний.

Формація — це історичний тип суспільства, заснований на певному способі виробництва. Основними елементами суспільно-економічної формації, відповідно до цієї теорії, є базис і надбудова.

Базис — це сукупність засобів виробництва та виробничих відносин. Вони становлять економічний лад суспільства, від якого залежать усі інші суспільні відносини — надбудова. Надбудовою є ідеологічні, політичні, правові та інші відносини, ідеї, організації, установи. Саме спосіб виробництва, згідно з формаційним підходом, визначає все багатоманіття суспільних зв'язків і відносин.

За формаційним підходом (в основу покладено вчення про зміну суспільно-економічних формацій) розрізняють рабовласницький, феодальний, буржуазний соціалістичний та сучасний типи держав.

Рабовласницька держава, яка виникла у ІУ-Ш тисячолітті до н.е. в країнах Близького Сходу (Єгипет, Лівія, Вавилон) та у УІІІ-УІІ столітті до н.е. в Європі (Греція, Рим). її економічною основою був рабовласницький спосіб виробництва. Значного розвитку виробничі відносини досягли у Стародавній Греції та Римі. Соціальну основу цих держав складали клас рабів та рабовласників. Рабовласники були вільними людьми, а раби були як знаряддя праці, їх не визнавали суб'єктами права, перелік і обсяг їх прав і обов'язків визначалися рабовласниками .У зазначених державах існували різні форми правління: монархія, аристократія, демократична республіка, але найтиповішою формою державного устрою була імперія, а політичні режими — авторитарний, деспотичний. Деякі країни проминули цей тип держави. У рабовласницьких державах, як правило, залишаються окремі залишки первіснообщинного ладу. Внаслідок цього багато дослідників уважають, що рабовласницька держава є перехідним типом держави.

Для рабовласницької держави характерні жорсткі методи управління.

Феодальна держава, яка виникла в Європі в УІ ст. н.е. на основі рабовласницької держави, що потерпіла крах. Характерними ознаками такої держави є закріплення соціальної нерівності та відносин сюзеренітету — васалітету; визнання селян вільними людьми, але економічно залежними від феодалів( у феодальній державі селянин вже є членом суспільства й суб'єктом правовідносин, має певну власність — будинок, сільськогосподарські та інші знаряддя праці, домашні речі тощо); закріплення монополії феодалів на основні засоби виробництва та політичну владу; затвердження власності на землю, як основи суспільства. Одночасно з одержанням права власності на земельну ділянку її господар (феодал) вступає в право володіння, користування і розпорядження селянами, які проживають на цій ділянці й адміністративно закріплені за нею. Відносини феодалів з селянами у цей час супроводжувалися абсолютним політичним і соціальним безправ'ям останніх. Формами правління були ранньофеодальна монархія, представницька монархія, абсолютна монархія і феодальна міська республіка.

Саме період феодалізму став часом остаточного затвердження «писаних» законів.

Буржуазна (капіталістична) держава, яка виникла в результаті революцій XVII-XVIII ст.ст. та внаслідок впровадження капіталістичного способу виробництва. Економічна свобода стає основою для створення громадянського суспільства. Основною формою цієї держави в період її становлення і розвитку виступала буржуазно-демократична республіка, в якій проголошували формальну рівність громадян перед законом, декларували права і свободи особи. Відносини між буржуазією і виробником, який позбавлений власності на знаряддя і засоби виробництва, будуються на підставі економічної залежності й економічної експлуатації з ме­тою отримання прибутку. У цих умовах воля і сила держави були спрямовані на захист інтересів буржуазії. У буржуазній державі відбувалося поступове зростання ролі права, апарату держави, розширення сфери впливу та функцій держави; закріплення на конституційному рівні таких інститутів і принципів демократії, що мають загальнолюдську цінність, як парламентаризм, поділ влади, економічний, політичний та ідеологічний плюралізм, особисті та політичні права і свободи людини і громадянина тощо. Крім того, саме в цей період формується громадянське суспільство, відбувається поступовий перехід від абсолютних монархій періоду феодалізму до обмежених монархій та республік, характерних для буржуазного типу держави. При цьому суттєво змінюються й методи управління державами — вони стають більш демократичними та м'якими.

Соціалістичний тип держави виникає вже у ХХ ст. Економічною основою соціалістичної держави є суспільна (державна та колективна) власність на основні засоби виробництва. Характерною рисою держав цього типу є проголошення значного обсягу соціальних прав громадян і водночас менша увага до політичних та особистих прав людини. Для соціалістичного типу держави властива республіканська форма правління.

Наприкінці ХХ ст. науковці прийшли до висновку про появу нового (сучасного) типу держави, який суттєво відрізняється від тих, які існували раніше. Для нього характерна загальнолюдська та соціальна направленість діяльності держави, демократичний політичний режим, панування права в усіх сферах суспільного життя. Сучасна держава забезпечує реальне здійснення й захист основних прав людини. В більшості сучасних держав існує товарне виробництво, різноманітні форми власності на засоби виробництва, рівноправність усіх форм власності.

Економічною основою такого типу держав є приватна власність. Власниками є переважна більшість населення, що володіє засобами виробництва, надає послуги, виконує роботи тощо. У такому суспільстві є рівноправними усі форми власності — державна, муніципальна, колективна, приватна, змішана. У сучасних державах загальнолюдські цінності мають найвищий пріоритет. Вони забезпечують і захищають права і свободи людини.

Розвинений механізм судового та позасудового захисту прав і свобод. Органи влади формуються на демократичних засадах, шляхом рівних виборів без обмежень та цензів. Кожна людина, залежно від своїх здібностей, бажань, самореалізації, праці, бере участь в управлінні державою, обираючи чи будучи обраним до органів влади, самоврядування, займаючи ті чи інші посади... Відстань між політичною владою та суспільством (людиною) скоротилася до мінімуму. Держава існує для людини, а не людина для держави.

Основна відмінність поняття ―цивілізація‖ від поняття ―формація‖ полягає в можливості розкриття сутності будь-якої історичної епохи через людину, сукупність пануючих у даний період уявлень кожної особистості про характер громадського життя, цінність і мету її власної діяльності.

Цивілізаційний підхід орієнтований на пізнання минулого через всі форми діяльності людини: трудову, політичну, соціальну — у всьому різноманітті суспільних зв’язків. Людина при такому підході стоїть у центрі вивчення минулого й сьогодення.

Термін «цивілізація» (від лат. "сivilis" – громадянський, цивільний) означає сукупність

матеріальних і духовних досягнень суспільства на певному етапі його історичного буття— цивілізаційний підхід був запропонований ученими-просвітителями XVIII ст. (Вольтер, К. Гельвецій, П. Гольбах). За основу класифікації держав прибічники цієї теорії взяли поняття «цивілізація», її рівень, досягнутий тими чи іншими народами. Вони заперечують формаційний підхід, уважаючи його одномірним. Державу співвідносять насамперед не з економічними, матеріальними, а з духовно-моральними й культурними чинниками суспільного розвитку. За визначенням англійського історика А. Тойнбі, цивілізація — це відносно замкнений і локальний стан суспільства, яке відрізняється спільністю культурних, економічних, географічних, релігійних, психологічних та інших ознак. Різні вчені, які підтримують цивілізаційний підхід, визначають неоднакову кількість цивілі¬зацій, наприклад уже згаданий А. Тойнбі нараховує 21 цивілізацію..

За цивілізаційним підходом (від «цивілізація») всі держави за типами поділяються на:

• первинні (Вавилон, Єгипет, Персія, грецькі міста-держави, Рим тощо)

• вторинні (країни Західної та Східної Європи, Америки).

За цивілізаційним підходом розвиток людства відбувається від цивілізації до цивілізації.

Командно-адміністративна система організації влади властива для первинних держав. Такі держави визначають політичне й господарське функціонування суспільства.

Тоді як для вторинних держав характерним є послаблення влади держави, церкви й прагнення суспільства до відносин, в основі яких лежить право приватної власності.

За індустріальним підходом основний напрям історії людства — це вдосконалення технології виробництва. Відповідно усі суспільства поділяються на:

• доіндустріальне (виробництво ґрунтується на фізичній праці людей та господарських тварин);

• індустріальне (в основі виробництва лежать машинні технології з використанням теплової, електричної та ядерної енергії);

• постіндустріальне (основні продукти виробництва — інформація та послуги, перевага надається інформаційним технологіям, які пристосовані до вимог людини).