51. Зміст та принципи законності.

Законність — це комплексне (принцип, метод, режим) соціально-правове явище, яке характеризує організацію функціонування суспільства і держави на правових засадах. Вона відображає правовий характер організації суспільно-політичного життя, органічний зв'язок права і влади, права і держави, права і суспільства.

Зміст законності полягає у таких ознаках, як загальнообов’язковысть права, високий рівень правосвідомості та правової культури у суспільстві, неухильне виконання правових норм як з боку громадян, так і з боку державних органів.

Принципи законності:

1. Загальність законності полягає в її обов’язковості, що розповсюджується на всіх і кожного без винятку, незалежно від положення, чину і рангу. Перед законом усі рівні й усі повинні йому підкорятися, інакше відповідальність неминуча. Всі громадяни, посадові особи є суб’єктами законності, тому що на всіх них розповсюджуються її вимоги.

2. Єдність законності полягає в поширенні цієї вимоги на всю без винятку територію держави, в її однаковому розумінні. Прояв місництва — протизаконне явище. Місцеві особливості потрібно враховувати, але тільки в рамках закону і на його основі.

3. Верховенство закону є найважливішою властивістю законності, зв’язаною з вищою юридичною силою закону. З верховенством закону пов’язане питання конституційної законності, яка включає в себе наступні вимоги: Конституція є Основним Законом, якому належить юридичне верховенство у правовій системі; принципи і норми Конституції мають пряму дію; Конституція діє на всій території держави; засобом забезпечення верховенства Конституції є конституційний контроль, що здійснюється Конституційним Судом.

Закони приймаються на основі Конституції, а підзаконні нормативно-правові акти — на основі законів та на їх виконання.

4. Невідворотність реалізації законності (невідворотність відповідальності за вчинення правопорушення) означає припинення будь-яких порушень закону, від кого б вони не виходили, невідворотність відповідальності за ці порушення. Усяке правопорушення повинно тягти за собою відповідальність винної особи. Важливо не те, щоб винний був тяжко покараний за скоєння правопорушення, а те щоб жодне правопорушення не залишилось непоміченим з боку суспільства.

5. Неприпустимість протиставлення законності і доцільності. Законність є вищою доцільністю. Діалектика взаємин тут така: будь-який відступ від законності, що мотивується “вищими інтересами”, “вимогами народу”, “моральними розуміннями” тощо, призводить до дестабілізації в суспільстві, сприяє зростанню правового нігілізму. Якщо закон застарів, став недоцільним, його потрібно змінити, доповнити, але тільки відповідно до встановленої процедури, що також визначається законом ( якщо норма права перестає бути доцільною вона повинна бути негайно відмінена, а до її відміни її дія повинна бути припинена відповідним судом з власної ініціативи чи за поданням правозастосовчих або інших органів). Доти, доки зміни не внесені, закон діє.

6. Нерозривний зв’язок законності і культури. Без культури не може бути і мови про законність; чим вищий рівень культури (особливо правової) суспільства в цілому, окремих громадян, тим вищий і рівень законності. При відсутності єдиної законності немає і культурності. Ці два поняття обумовлюють одне одного. Якщо немає достатньої культурності, то немає і законності.

7. Єдність законності і демократії полягає в активній участі громадян у справах суспільства і держави, насамперед у демократичній процедурі прийняття законів й інших нормативних актів. Це є запорукою того, що прийняті закони будуть сприйняті абсолютною їх більшістю. Демократія, у свою чергу, забезпечує зацікавленість людей у виконанні законодавства і підконтрольність діяльності державного апарату.

8. З позицій особистості законність виступає насамперед як засіб захисту її прав, свобод і законних інтересів. Вона забезпечує охорону людини як від свавілля самої держави і її органів, так і від протиправних дій з боку інших осіб. Від стану законності залежить ступінь свободи особи, реальність її прав, рівень і реальність демократії. А оскільки в сучасних умовах інтереси особистості стають пріоритетними для держави, ця сторона законності і правопорядку є найважливішою метою державної діяльності.

9. Реальний характер законності має місце тоді, коли вимоги закону не тільки проголошуються, а й виконуються, проводяться в життя на ділі.

10. Взаємозв’язок законності і справедливості. Не тільки сам закон а й шляхи його здійснення, а також його здійснення в повсякденному житті повинно грунтуватися на справедливості.