48. Правозастосування: поняття, вимоги, стадії.

Правозастосування починається з ініціативи правозастосувача — уповноваженого органу або іншого зацікавленого суб'єкта, у тому числі і громадянина. Залежно від конкретної справи, застосування здійснюється шляхом відповідних юридичних дій його учасників, які в сукупності становлять процес застосування.

Застосування права — це владна діяльність компетентних органів держави та посадових осіб з підготовки та прийняття індивідуальних рішень у юридичній справі на основі юридичних фактів та конкретних правових норм.

Вимоги до правозастосовчої діяльності:

1) законність—здійснення в строго встановленому законодавством порядку;

2) обгрунтованість—винесення рішення лише на підставі повного та всебічного вивчення обставин справи;

3) доцільність—врахування особливостей конкретної ситуації, в умовах якої відбувається правозастосування, а також особливостей особи, відповідно якої приймається рішення;

4) справедливість—рішення приймається на підставі норм права, але до уваги беруться й існуючі в даному суспільстві норми моралі.

Стадії правозастосування:

1. встановлення та аналіз фактичних обставин юридичної справи (визначення часу, способу, місця дії, розміру збитків, психічне відношення субєктів до скоєного та ін.);

2) вибір норми права та її аналіз (на цій стадії відбувається вибір правової норми або юридична кваліфікація—оцінка конкретної життєвої ситуації з точки зору права. Потім робиться аналіз на предмет справжності правовї норми, вивчається та роз’яснюється її зміст);

3) винесення рішення по справі (ця стадія передбачає прийняття суб’єктом правозастосування індивідуально-конкретного рішення про взаємні права та обов’язки тих осіб, які зможуть або мусять реалізувати норму права. Таке рішення повинно мати свій звнішній вираз в усній або письмовій формі, яка є найбільш поширеною).

Владне індивідуальне рішення в юридичній справі офіційно оголошує, що встановлений ним випадок збігається з нормою права і у зв'язку з цим виникають правові відносини, учасники якого мають конкретні суб'єктивні права та юридичні обов'язки. Такі рішення повинні відповідати закону і фактам. Прийняте рішення відображається в акті застосування права.

Професор П.М. Рабинович виділяє такі:

1) встановлення юридично значущих фактів і пошук правової норми

2) перевірка достовірності та правильності тексту, меж дії і сили правової норми

3) З’ясування змісту правової норми

4) Прийняття рішення у справі.

5) Оформлення рішення в акті.

Акт застосування правових норм – це формально обов’язкове волевиявлення компетентних державних органів, посадових осіб, яке підтверджує, встановлює, змінює або припиняє юридичні права і обов'язки персоныфыкованих суб’єктів у конкретній життєвій ситуації.