26.Поняття закону, його ознаки, види, структура.

Серед нормативно-правових актів провідне місце посідають закони.

Закон — нормативно-правовий акт представницького вищого органу державної влади (або громадянського суспільства /безпосередньо народу/), який регулює найважливіші питання суспільного життя, установлює права і обов'язки громадян, має вищу юридичну чинність і приймається з дотриманням особливої законодавчої процедури.

Характеристика закону як правового документа вищої юридичної чинності означає таке:

- закон є незаперечним, тобто ніякий інший орган, крім законодавчого, не може його скасувати або змінити;

- усі інші нормативні акти (державних органів, громадських організацій, комерційних корпорацій) перебувають «під» законом, є підзаконними. Вони грунтуються на законах і не суперечать їм.

Ознаки закону:

• Акт точно визначених, вищих за статусом суб'єктів влади в державі, як правило, вищого представницького органу країни (в Україні — Верховна Рада) або громадянського суспільства (безпосередньо народу) (референдум);

• Акт, що може бути лише нормативним за змістом (на відміну від акта застосування норм права і акта тлумачення норм права);

• Завжди письмовий акт-документ, який закріплює норми права, що вводяться, або їх зміни, містить первинні, засадничі норми права, яких раніше в правовій системі не було, до того ж — норми з ключових, основних питань життя, встановлює права і обов'язки громадян;

• Акт, що ухвалений у суворій відповідності з конституцією і раніше ухваленими законами і не потребує додаткового затвердження;

• Акт, що може бути замінений, як правило, лише законом і перевірений на відповідність конституції лише Конституційним Судом;

• Акт, що має вищу юридичну чинність, тобто акт найвищого юридичного «рангу»; всі інші акти повинні відповідати закону, ні в чому йому не суперечити;

• Акт, ухвалений із дотриманням особливої законодавчої процедури, яка зветься законодавчим процесом.

Види законів:

Види законів за значенням в механізмі правового регулювання:

1) основні (первинні) - здійснюють первинне правове регулювання суспільних відносин:

• а) Конституція;

• б) кодекси - закони, що регулюють сферу суспільних відносин у повному обсязі і, зазвичай, виключають підзаконне регулювання;

• в) базові закони - закони, що визначають основи регулювання певної сфери суспільних відносин і розраховані на їх конкретизацію в підзаконних нормативно-правових актах або актах об'єднань громадян;

2) допоміжні (оперативно-забезпечувальні) - доповнюють, змінюють чи скасовують їх, надають чинності іншим законам, міжнародним договорам (їх підтверджують):

• реформуючі - закони, що вносять доповнення або зміни до законів і кодексів;

• імплементаційні - закони, що регулюють порядок (процедуру) введення в дію інших законів;

• ратифікаційні - закони, що дають згоду на обов'язковість міжнародних договорів;

• скасувальні - закони, що припиняють дію законів (пряма відміна).

Особливість означених законів полягає в тому, що реформуючі закони вдосконалюють (уточнюють, конкретизують) зміст законодавчих актів, певних частин чи статей, приводять їх у відповідність із суспільними відносинами, які змінилися (тобто оновлюють), або долають колізії між приписами законодавчих актів, що виявилися в ході їх застосування; імплементаційні закони визначають строк набрання чинності первинних законів і міжнародних договорів, а також втрати ними чинності. Нині стало правилом українського законодавця вказувати в самому законі строк набрання ним чинності, проте існує певна практика в минулому незалежної України видавати з цією метою окремі закони.

Закони за структурною формою (або ступенем концентрації нормативних приписів):

1) кодифікаційні-юридично цілісні, внутрішньо погоджені законодавчі акти, якими регламентовані основи життя суспільства (Конституція України), найважливіші, основні правові норми конкретної галузі права (Кримінальний кодекс) або галузі суспільних відносин (Кодекс торговельного мореплавання) чи законодавства (Основи законодавства про охорону здоров'я);

2) звичайні - первинні і поточні (тематичні закони з окремих питань), які не підлягають систематизації (кодифікації").

Закони за суб'єктом прийняття: 1) прийняті народом (громадянським суспільством) у результаті референдуму; 2) прийняті законодавчим органом держави - парламентом.

Закони за терміном дії:

1) постійні - діють без обмеження строку (наприклад, закони про захист економічної конкуренції, транспорт, розвідувальні органи країни та ін.);

2) тимчасові - діють з обмеженням строку (наприклад, закони про оподаткування, бюджет, випуск державних позик на певний строк та т. п.). До цієї категорії слід віднести "строковий закон" - він негайно вступає в дію, проте його дія обмежена в часі (строкові закони передбачені ст. 165 Конституції Швейцарії);

3) надзвичайні (як різновид тимчасових законів) - ухвалюються у певних, передбачених конституцією ситуаціях і діють на період надзвичайного стану (наприклад, проголошення окремих місцевостей зонами надзвичайної екологічної небезпеки, оголошення війни). їх особливість полягає в тому, що вони припиняють дію інших законів. Так, закон про введення воєнного стану припиняє дію трудового кодексу.

Загалом серед теоретиків законодавчої техніки вироблись певні підходи щодо загальної структури будь-якого нормативного акта, яка виглядає досить просто й лаконічно:

1) форма акта (Закон, Указ, Постанова…);

2) назва органу, що ухвалив акт (Верховна Рада, Кабінет міністрів…);

3) назва акта (заголовок): (Про підприємництво);

4) преамбула (за потреби);

5) основна частина, яка, в залежності від форми та обсягів нормативного акта, розбивається на розділи, глави, статті, частини, пункти, підпункти;

6) санкції за недотримання норм акта та порядок відповідальності;

7) положення про відміну раніш ухвалених нормативних актів;

8 ) дата (порядок) набуття чинності нормативного акта;

9) дата ухвалення нормативного акта;

10) підпис особи, що скріпила акт.

Така структура найбільш загальна і, можливо, найбільш повна в більшості європейських держав, де є всі, названі тут, структурні елементи.