Літературна творчість[ред. • ред. Код]

Перше своє оповідання — «Пригоди Світлани» М. Булгаков написав у віці семи років.

У 1922–1923 рр. письменник публікував «Записки на манжетах».

У 1924 р. побачило світ перше видання роману «Біла гвардія».

У 1925 р. вийшла збірка М. Булгакова «Дияволіада». Того ж року було опубліковано повість «Фатальні яйця», оповідання «Сталеве горло» (перше з циклу«Записки юного лікаря»). Письменник працював над повістю «Собаче серце», п'єсами «Дні Турбіних» і «Зойчина квартира».

З жовтня 1926 р. у МХАТі з успіхом демонструвалася п'єса «Дні Турбіних». Водночас у радянській пресі домінувала різка критика творчості М. Булгакова. За підрахунками письменника, протягом 10 років з'явилося 298 ворожих рецензій і лише 3 схвальні. Того ж року в Театрі ім. Вахтангова успішно пройшла прем'єра вистави за п'єсою «Зойчина квартира».

Від 1930 р. твори М. Булгакова в СРСР припинили друкувати, його п'єси були заборонені. В січні 1932 р. Й. Сталін (формально — А. Енукідзе) дозволив постановку «Днів Турбіних» у МХАТі, і до війни вона більше не заборонялась. У той же час за кордоном п'єси М. Булгакова успішно демонструвались.

У 1939 р. М. Булгаков працював над лібрето «Рашель», а також над п'єсою про Й. Сталіна — «Батум». Й. Сталін схвалив п'єсу, однак її все ж було заборонено для друку і постановки.

Того ж року у тяжкому стані, пов'язаному із хворобою, М. Булгаков надиктовував дружині останні варіанти роману «Майстер і Маргарита». Роман було вперше опубліковано в часописі «Москва» в 1966 р., через 26 років після смерті автора. Саме цей твір приніс М. Булгакову світове визнання.

Київ і Україна у житті та творах Булгакова[ред. • ред. Код]

Як митець і мислитель, М. Булгаков перебував під значним впливом творчості полтавця Миколи Гоголя та філософа Григорія Сковороди.

Київ займав особливе місце в житті та творчості письменника. Про це він каже у своєму ліричному нарисі «Київ-місто».

Андріївський узвіз, 13, де впродовж тривалого часу мешкала родина Булгакова і де відбувалася дія «Білої гвардії», перетворено на літературно-меморіальний музей, відомий у Європі.

До «Дому Турбіних» на Андріївському узвозі, що його був «відкрив» Віктор Некрасов, приїздять ті, хто вивчає, перекладає, читає Булгакова, із різних міст, сіл і країн. Рідне місто склало шану письменникові «…Київ у Булгакова не в зображенні рідного міста, не в назвах київських реалій… Його модель світу була києвоцентричною. Він, якщо можна так висловитися, мислив Києвом», — скаже в книзі «Майстер і Місто» Мирон Петровський.

«Ах, які зірки в Україні. От майже сім років живу в Москві, а все ж таки тягне мене на Батьківщину. Серце щемить, хочеться іноді болісно в поїзд… і туди. Знову побачити яри, занесені снігом, Дніпро… Немає красивішого міста на світі, ніж Київ», — скаже в оповіданні «Я убив» доктор Яшвін, у якому легко упізнати самого автора (українською — «я ж він»).

17) Філософські роздуми про добро й зло в романі М. Булгакова “Майстер і Маргарита”).

Тема добра й зла є однієї з найбільш важливих у романі. Булгаков уважає, що зло завжди врівноважує добро. Розповсюджувачами зла на землі є люди, якими рухає спрага влади, багатства, заздрість, боягузтво й страх. Ці почуття є провідниками зла

Головним випробуванням зла в романі є Воланд зі своєї звитої (Коровьевим, Бегемотом, Азазелло). Воланд - князь тьми, сатана, але для москвичів він іноземець, професор чорної магії. Випробовуючи людей в умовах нової радянської дійсності, Воланд доходить висновку, що люди, як і колись, жадібні й заздрі (про це свідчить фокус, проведений звитої Воланда у вар'єте, коли на сцену посипалися гроші, усе за ними кинулися, а через якийсь час вони перетворилися в прозорі папірці). Носій зла потрібний для того, щоб виявляти пороки людства

Так що ж, зло може бути корисним? Це складне філософське питання, на який намагалися відповісти багато філософів. Ближче всього Воланд коштує до Мефистофелю з “Фауста” Ґете. Можна помітити їхню зовнішню подібність: “...Правий (око) із золотою искрою на дні, що свердлить кожного до дна душі, і лівий - порожній чорний, неначебто вузьке голкове вухо, як вихід у бездонний колодязь усякої тьми й тіней. Особа Воланда було скошено на сторону, правий кут рота відтягнуть донизу, на високому облисілому чолі були проручни глибокі паралельні гострим бровам зморшки...”

“Я частина тої сили, що вічно хоче зла й вічно робить благо”- цю самохарактеристику героя Ґете Булгаков взяв як епіграф кроману.

Зберігши за Воландом зовнішня подібність із Мефистофелем, Булгаков наділяє його протилежними функціями, покладаючи на нього місію справедливого воздания людині після його смерті, тобто судна й винесення вироку

Але не слід робити з Воланда борця за справедливість. Люди насамперед самі несуть в у собі своє покарання(Так Понтій Пілат страждає, мучається каяттями совісті - це його покарання. Він викупає свій злочин і тому йому дістається “світло”). Так, Воланд робить усе, що личить сатані. Але він не всесильний, тому не доторкається до тих людям, у яких чиста совість, які несуть у собі добро. Добре йому непідвласно. Те одна з основних думок роману

Иешуа в романі є носієм “світла”. У романі він асоціюється із Христом. І дійсно, у них багато загального: віра у всеперемагаючу силу добра, у те, що настане час, коли людство перейде в царство істини й справедливості. Але Булгаков навмисно відходить і від історичної, і від євангельської версій. У нього Иешуа не бог, а насамперед людина, нікому не заподіяв зла ні думкою, ні вчинком. Він бачить краще, що порию заховано в людині, вона вірить у силу добра й добру природу людини. В образі Иешуа втілена традиційна християнська ідея про милосердя. Перед особою смерті Иешуа залишився вірний своїм переконанням, він вибирає смерть, у підсумку заслуговує “світло”.

Отже, у романі перед нами з'являється Воланд і Иешуа. Як вони ставляться до духовних можливостей людини? ( У Ґете Бог і Мефистофель теж ведуть суперечку про це. Бог упевнений у позитивному результаті випробування, тому що Фауст його раб ( тобто раб доброго, піднесеного, людяного) Мефистофель же переконаний, що саме матеріальне здатно знищити людини, знищити в ньому духовний початок.). Воланд уважає, що вся історія людства - історія злочинів. Для Иешуа людина по своїй природі добра (“злих людей на світі ні”),, тільки соціальні умови спотворюють людей

І зло, і добро, затверджує Булгаков, рівною мірою існують у світі, але вони породжені пржде всього самими людьми. Булгаков уважає, що кожна людина повинен бути вільним у своєму виборі

Говорячи про добро й зло, не можна не згадати про Майстра. Майстер занурений у творчість і зовсім не думає про користь, вона пише роман скоріше навіть для себе. Але, зштовхнувшись із миром літераторів, що зайнятий усім, чим завгодно, але тільки не творчістю, не витримав цькування й зненавидів свій роман. Це викреслило майстра з життя, він престав боротися за свій роман. Відмова від творчості виявився згубним для нього. Його пристановищем стала клініка для душевнохворих - тільки там він може знайти спокій, якого його позбавили “добрі люди”. Майстер прагне до світла, прагне до добра. Але він відмовився від боротьби за свій роман, виявив малодушність, тому йому відмовлене в “світлі”. Зустріч Майстра з Воланд ом відбувається тільки завдяки Маргариті, а рятування від страждань - завдяки заступництву Иешуа. Без прохання “світла” обретшие один одного закохані були б залишені на землі, у їхньому таємному притулку. Невідомо, як би зложилася їхня доля. Герої заслужили спокій

Таким чином, втручання вищих сил не приводить до зміни самого життя, вона лише прискорює плин подій

Добро виховує й звеличує людину, зло й байдужість псують його. Потрібно вірити в людей, у свої сили, у силу добра, тоді відкриється істина

18)

Альбе́р Камю́ (фр. Albert Camus; *7 листопада 1913, Мондова (зараз Дреан) — †4 січня 1960, Вільблевен) — французький романіст, філософ, публіцист, один з лідерів філософсько-мистецького напрямкуекзистенціалізму. Лауреат Нобелівської премії з літератури 1957 року.

Біографія

Алжир

Альбер Камю народився 7 листопада 1913 року в містечку Мондові в Алжирі, яке на той час було французькою колонією, у сім'ї найманого сільськогосподарського робітника, що через рік після народження сина помер від поранення на полі бою Першої світової війни. Мати, іспанка за походженням, працювала прибиральницею в багатих сім'ях. Дитина зростала у злиднях. Освіту пощастило здобути тільки завдяки допомозі директора ліцею, який виклопотав для хлопця стипендію. У 1932—1936 рр. під час навчання в Оранському університеті (Алжир), Альберу доводилося тяжко працювати, що призвело до виснаження організму й він захворів на сухоти. Проте це не завадило йому бути життєрадісним, енергійним, жадібним до знань і розваг, чутливим і до краси середземноморської природи, і до глибин духовної культури. Згодом А. Камю писав:

Я був десь на півдорозі між злиднями і сонцем. Злидні не дозволяли мені повірити, нібито все гаразд в історії та під сонцем; сонце навчало мене, що історія — це ще не все. Змінити життя — так, але тільки не світ, який я обожнював.

Захоплення середземноморською красою і французькою філософією з часом зумовило його світогляд й естетику, які базувалися на середземноморській культурній традиції та античній культурі з її язичництвом і культом тіла. У цій системі юнак намагався уникнути протиставлення духу і тіла, злити їх в органічну єдність. А. Камю брав активну участь і в громадському житті. У 1934 році вступив до комуністичної партії, яку покинув через три роки, проводив антинацистську пропагандистську роботу, організував самодіяльний театр, співпрацював з незалежною лівою пресою. У цей час почалася його письменницька діяльність. Тоді, зокрема, були написані перший варіант повісті «Сторонній» та нотатки до есе «Міф про Сізіфа».