Міністерство освіти і науки України

Національний університет водного господарства та

природокористування

Кафедра технології будівельних виробів і матеріалознавства

Пояснювальна записка

До курсового проекту на тему:

«Підприємства будівельної індустрії»

Виконала:

Студентка 3-го курсу

Групи ОП-31

Чепурко Я.В.

Перевірив:

Житковський В.В.

Рівне 2014

Вступ

Виробнича діяльність підприємств проходить у тісному взаємозв’язку з оточуючим середовищем . Використання природних ресурсів як вихідної сировини для отримання будівельних матеріалів, а на основі останніх – будівельних виробів і конструкцій супроводжується утворенням відходів, які попадають в атмосферу.

На сьогоднішній день спостерігається тенденція до збільшення виробниц-тва будівельних матеріалів, особливо нових – ефективних збірних будівель-

них елементів і виробів з високим ступенем заводської готовності на основі впровадження нових прогресивних технологій і вторинного використання сировини.

В запропонованих методичних вказівках систематизовані положення, пов’язані з вивченням основ проектування та особливостей технологічних процесів виготовлення будівельних виробів і матеріалів з метою подальшої розробки ефективних заходів з охорони навколишнього середовища, праці і техніки безпеки. Принциповий підхід до розв’язку цих завдань розглядається в методичних вказівках на прикладі заводу збірного залізобетону.

1. Характеристика продукції та способи її виготовлення

Збірні залізобетонні вироби і конструкції призначені для житлового та

промислового будівництва. Крім того, вироби заводського виготовлення

поставляються для будівництва сільськогосподарських, гідротехнічних,

комунальних, транспортних та інших споруд. Основна номенклатура залізобетонних виробів, яка випускається вітчизняними підприємствами слідуюча :

1) лінійні залізобетонні вироби і конструкції (балки, колони, палі, ферми,

ригелі, прогони, перетинки, шпали);

2) площинні (плити покриття і перекриття, стінові панелі і перегородки,

облицювальні, дорожні, тротуарні плити, плити стін і резервуарів тощо);

3) блочні (цокольні, фундаментні, стінові і вентиляційні блоки);

4) об’ємні (блок-кімнати, санітарно-технічні кабіни, об’ємні елементи шахт ліфтів, підземних переходів, колекторів, колодязні кільця, труби).

На заводах збірного залізобетону вироби і конструкції виготовляють за

двома принциповими схемами.

Перша схема – виготовлення виробів у стаціонарних непереміщуваних

формах: стендовий та касетний способи. Усі технологічні операції – від

підготовки форм до розпалублення готових виробів – виконують на одному місці. Теплова обробка виконується на місці формування з використанням спеціальних пристроїв (парових порожнин, ковпаків і т.п.).

Друга схема – виготовлення виробів у переміщу вальних формах. У цьому разі окремі технологічні операції виконують на спеціалізованих постах. Форма, а далі й вироби разом з формою переміщуються від поста до поста в міру виконання окремих операцій. Розрізняють конвеєрний спосіб з максимальним розчленуванням технологічних операцій та агрегатно-потоковий, при якому кілька операцій можуть виконуватися на одному посту.

При конвеєрному способі теплова обробка виконується в камерах неперервної дії (тунельних, щілинних, шахтних і ін.), при агрегатно-потоковому – в ямних камерах періодичної дії . Виробництво збірного залізобетону України базується в основному на агрегатно-потокових технологічних лініях, які випускають 55…60 % усіх виробів. Тому при виконанні курсового проекту більш детально розглядається саме така технологія виробництва.

Запроектувати бетонозмішувальний цех та склади заповнювачів і цементу для виробництва 30 тис. м³/рік важкого бетону, марок В40, Р2 та розрахувати потребу матеріалів для виробництва 75 тис. м³ /рік плит перекриття , використовуючи такі дані:

Агрегатно-потоковий спосіб виготовлення конструкцій із бетону .

Бетонозмішувальний цех: циклічної дії, вертикальна схема; працює в дві зміни.

Склад цементу: приколійний; цемент подається в бункерних вагонах; силоси залізобетонні; пневматична подача у витратні бункера.

Склад заповнювачів: приколійний штабельно-траншейний; заповнювач подається у напіввагонах та платформах.

Важкий бетон - типовий представник штучних будівельних конгломератів. У ньому отверділе цементне тісто, або цементний камінь, повністю оточує кожну частинку дрібного і крупного заповнювача і, крім того, заповнює простір між цими частинками, складаючи, таким чином, безперервну просторову сітку, або матрицю. В процесі тужавіння цементного тісту частинки заповнювача виявляються зцементованими в загальний моноліт. У моноліті 20-30% від його об'єму займає цементний камінь, а на частку заповнювача доводиться, отже, 70-80% об'єму. В межах об'єму важкого бетону є також капілярно-порова частина, яка утворюється в результаті випаровування вільної води, недоущільнення суміші та усадкових явищ. Пори є також в частинках заповнювача, а мікропори характерні для цементного каменя. Нерідко повітряні пори (1-2%) рівномірно розподілені в об'ємі бетону, виникаючи в процесі перемішування бетонної суміші зі спеціальною добавкою, яка залучає повітря, що зазвичай підвищує морозостійкість бетону. Пори цементного каменю можна поділити умовно на особливо тонкі, наприклад діаметром до 1000 Å (гелеві), від 1000 Å до 10 мкм (капілярні); вони утворюють єдину систему «мікроканалів», доступних для проникнення і руху по них зовнішнього водного середовища, знижуючи морозостійкість бетону. Неодмінною структурною частиною бетону, подібно іншим конгломератам, є контактні зони (50÷65 мкм), мікроструктура цементного каменя в яких дещо відрізняється від такої ж структури в об'ємному цементному камені підвищеною концентрацією кристалічної фази та зниженим вмістом мікропор. Контактний шар може також відрізнятися хімічним складом його кристалічної фази.  Структура бетону за властивостями неоднорідна, оскільки неоднорідні її складові компоненти (щебінь, пісок, цементний камінь). Структура бетону має багато дефектів, пов'язаних з технологією його виробництва та експлуатацією.  Для важких бетонів характерним є не тільки високе значення середньої густини (1800÷2500 кг/м³), але і висока міцність (по стисненню – в межах від 5 до 80 МПа). Проектні марки по межі міцності при стисненні: М50, 75, 100, 150, 200, 250, 300, 350, 400, 450, 500, 600, 700 і 800.

Жорсткі суміші характеризуються відносно невеликим вмістом води. Для їх формування потрібна механічна дія, наприклад вібрування з привантаженням чи вібропрокатуванням, які можливі лише в умовах заводів залізобетонних виробів. Водночас, використовуючи жорсткі суміші, можна знижувати витрату цементу. Отже, проектування бетонних робіт також потребує техніко-економічного обґрунтування.

Основним елементом плити є арматурний каркас, який складається із

нижніх арматурних сіток С-1, С-2, С-3; попередньо напружених стержнів

розрахункового діаметра, розміщених у нижньому поясі плити; розподільної верхньої сітки С-4. Верхня сітка фіксується в проектному положенні за допомогою скоб-гачків К-1. Для стропування плити, транспортування і встановлення її в робоче положення передбачене влаштування чотирьох монтажних петель П-1. Для забезпечення проектної товщини захисного шару, на нижніх сітках каркасу встановлюються спеціальні фіксатори [10]. Плита виготовляється із бетону відповідного класу (марки М-200, М-300, М-400). З ціллю економії матеріалу і полегшення ваги плити влаштовуються порожнини діаметром 159 мм. Форму, перед укладанням в неї нижніх сіток арматурного каркасу та попередньо напруженої арматури, очищують і змащують спеціальними

мастилами. Попередньо напружена арматура натягається на упори піддона

електротермічним способом. Заповнення форми бетонною сумішшю

виконується у два шари. Після укладання і ущільнення першого шару

встановлюються порожнино утворювачі, розподільна верхня сітка та монтажні петлі. Для кращого ущільнення верхнього шару бетонної суміші і попередження в ньому деформацій зсуву при витяганні порожнино -утворювачів встановлюється віброщит. Для прискорення твердіння бетону передбачається пропарювання виробів у камерах ямного типу на протязі 10…15 годин. Характеристика плити наведена в таблиці 1, та на рис. 1.

Таблиця 1