- •37. Особливості Української революції 1917-1920 рр.
- •38. Головні причини поразки Української революції 1917-1920 рр.
- •39. Громадсько - політичні погляди та діяльність Михайла Грушевського
- •40. Встановлення більшовицького режиму в Україні.
- •41. Радянізація сусп.. Та екон. Життя в Україні у міжвоєнний період.
- •42. Політика українізації в усрр
- •43. Легальні політичні партії Зах. України в 20-30–х роках хх ст..
- •44. Утворення та діяльність уво та оун у 20-30-х хх ст.
- •46. Україна у Другій світовій війні. Рух опору.
- •47. Депортації українців у перші повоєнні роки. Операція «Вісла».
- •48. Суспільно-політичне і національно-культурне життя в Україні у 50-60 рр. Хх ст. Рух «шістдесятників»
- •49. Український правозахисний рух у 70-х рр. ХХст.
- •50. Український національний рух в умовах кризи тоталітарного режиму в срср (кінець 70-х -1991 р)
- •51. Етнодемографічні зміни в Україні у хх ст..
- •52. Роль української діаспори у збереженні нац. Свідомості та культури.
- •53. Розпад срср та відновлення незалежності України.
- •54. Внутрішньополітичний розвиток України у 1991-2013 рр.
- •55. Зовнішня політика нежалежної України
51. Етнодемографічні зміни в Україні у хх ст..
Упродовж останнього тисячоліття чи не найтрагічнішим для українського етносу у демографічному плані виявилось ХХ ст., і особливо перша його половина. Динаміка чисельності українців, як і всього населення України була обумовлена насамперед політичними і дещо меншою мірою економічними факторами. Спробуємо прослідкувати це з допомогою статистичних матеріалів.
На рубежі ХІХ – ХХ ст. за матеріалами Першого загального перепису населення Російської імперії 1897 р., австрійського та угорського державних переписів 1900 р., а також за деякими іншими даними у світі проживало близько 26,4 млн. українців. З них в межах Росії – 22,4 млн. (84,4%), Австро-Угорщини – 3,8 млн. (14,4%). Близько 215 тис. (менше 1 %) за межами цих двох імперій, головним чином за океаном. Отже, в межах двох імперій разом українців налічувалось 26 млн. За даними останнього радянського перепису 1989 р. українців в Україні проживало 37 млн. Лише до 37,5 млн. зросла ця цифра і за результатами першого всеукраїнського перепису 2001 р. Тобто, впродовж ХХ ст. кількість українців в Україні зросла лише на 11 млн. осіб. Порівняймо з росіянами: 1897 р. – 50 млн., 1989 р. – 150 млн. Отже, кількість росіян зросла втричі. Можемо припустити, що й число українців мало б зрости у стільки ж разів і скласти принаймні 78 млн. осіб. Відповідно приріст українців складав би не 11, а 52 млн. осіб. Отже, Україна впродовж ХХ ст. втратила, як мінімум 50 млн. померлих і ненароджених етнічних українців. Ці цифри промовисто свідчать, що з-поміж європейських народів українці зазнали у ХХ ст. чи не найнищівнішого геноциду і етноциду.
Спробуємо вказати на основні причини, які спричинили такі катастрофічні демографічні втрати українського етносу у ХХ ст.:
– перша хвиля переселення малоземельного і безземельного українського селянства в кінці ХІХ – на початку ХХ ст. (в межах Російської імперії переважно в регіон Сибіру і Далекого Сходу, з меж Австро-Угорської – за океан);
– Перша світова війна;
– більшовицька революція, громадянська війна (1917–1921 рр.) та спричинена ними політична українська еміграція;
– голодомори 1921–1922, 1932–1933, 1946–1947 рр.;
– фізичне винищення, масові ув’язнення та депортації українців під час сталінських репресій у 30-50-і роки;
– друга хвиля переселення українського селянства Західної України за океан у 20-30-і роки;
– західноукраїнський етноцид 1939–1941, 1944–1955 рр.
– Друга світова війна;
– масовий виїзд українців на освоєння цілинних земель Казахстану в кінці 50-х – на початку 60-х років, на будівництво великих промислових об’єктів в Сибір, на Далекий Схід і Північ Росії у 70 – 80-х роках;
– третя хвиля української еміграції (переважно з політичних та релігійних мотивів) у 50 – 80-х роках;
– погіршення екологічної ситуації, спричинене катастрофою на Чорнобильській АЕС у 1986 р.;
– різке погіршення матеріального рівня життя українського народу в результаті неефективних економічних реформ 90-х років ХХ – початку ХХІ ст.
– четверта хвиля масової трудової української еміграції до Росії, Польщі, Чехії, Іспанії, Італії, Греції та Португалії впродовж останнього десятиліття.
Щодо сучасної етнодемографічної ситуації в Україні, то вона визначається як історичними причинами, так і нинішньою складною соціально-економічною ситуацією, недостатньо забезпеченими побутовими умовами, дорожнечею медичного обслуговування, руйнуванням національно-культурних традицій, падінням рівня духовності тощо.
У цілому ж з середини 90-х років ХХ ст. Україна переживає демографічну кризу. Основні її прояви:
– перевищення рівня смертності над рівнем народжуваності, наслідком чого є надзвичайно низькі темпи природного приросту населення;
– зменшення кількості шлюбів і збільшення числа розлучень;
– зростання питомої ваги осіб старшого і пенсійного віку у загальній структурі населення і, особливо, серед працездатної його частини;
– різке зростання кількості захворювань туберкульозом та СНІДом;
– погіршення здоров’я населення країни в цілому;
– масова трудова еміграція з України в останнє десятиліття.
Фактично відбувається процес депопуляції української нації, тобто, її поступове вимирання. Причому, за прогнозами ООН, до 2050 року найбільше скорочення населення прогнозується в Україні і Росії – на 18 і 44 млн. відповідно.
