5Сновні теорії психічного розвитку дитини, Біогенетичні підходи до дослідження психіки дитини

Біогенетичні підходи до дослідження психіки дитини

Зміни в уявленнях про психічний розвиток дитини завжди були пов'язані з розробкою нових методів дослідження.

На виникнення перших концепцій дитячого розвитку вплинула теорія Ч. Дарвіна, який вперше висунув ідею про

те, що розвиток підлягає певним законам.

Першою теоретичною концепцією психічного розвитку була так звана концепція рекапітуляції, яка базувалась на біогенетичному законі Е. Геккеля: онтогенез — це коротке і швидке повторення філогенезу. Цей закон було сформульовано щодо ембріогенезу, але американський психолог Ст. Холл переніс його на процес онтогенетичного розвитку дитини і стверджував, що дитина в своєму розвитку коротко повторює розвиток людського роду. Протягом короткого часу ця теорія набула значного поширення, але потім викликала критику у багатьох психологів як обмежена та наївна.

Разом з тим, слід зазначити, що вона була першою спробою виявити зв'язок між історичним та індивідуальним, і дала поштовх до подальшого розвитку дитячої психології.

Під впливом робіт Ст. Холла його учні А. Гезел та Термен розробили так званий нормативний підхід до дослідження дитячого розвитку.

А. Гезел розробив практичну систему діагностики психічного розвитку дитини від- народження до юнацького віку, яка базувалась на систематичних порівняльних дослідженнях. Ним було вперше застосовано кіно-фотореєстрацію вікових змін моторної активності, мовлення дитини та ін. Для об'єктивності спостережень він вперше застосував напівпроникне скло (знамените "дзеркало Гезела", яке широко застосовують і понині), ввів в психологію метод лонгітюдного, поздовжнього вивчення психічного розвитку одних і тих же дітей протягом багатьох років, вперше використав близнюковий метод для аналізу зв'язку між дозріванням та научінням.

А. Гезел помітив, що з віком темпи розвитку знижуються, проте не зміг пояснити цієї закономірності, оскільки він ототожнював розвиток і зростання, підкреслював залежність розвитку від дозрівання, та обмежувався лише кількісним вивченням порівняльних зрізів дитячого розвитку, зводив розвиток до простого збільшення "приросту поведінки", не враховуючи якісних перетворень при зміні етапів розвитку.

Він розробив цікаву феноменологію розвитку від народження до 16 років. Актуальним на сьогоднішній день залишається і його заклик до контролю за нормальним ходом психічного розвитку дитини.

C. Виготський назвав концепцію А. Гезела "теорією емпіричного еволюціонізму" та піддав її критиці за те, що вона трактує соціальний розвиток дитини, як різновид біологічного та пристосування дитини до довкілля.

Другий учень Ст. Холла Термен провів одне з найбільш тривалих у психології лонгітюдних досліджень (протягом 50 років), яке присвятив вивченню обдарованості у дітей. Він створив тести для вивчення розумових здібностей, для виміру яких ввів поняття "коефіцієнт інтелектуальності" та положення про те, що він залишається незмінним протягом життя людини.

Термен проводив експериментальні дослідження, в яких * шукав залежність інтелекту від віку, статі, раси, статусу сім'ї, освіти батьків та ін., проте не виявив особливих закономірностей. Обдарованість він ототожнював з високим коефіцієнтом інтелекту, хоча пізніші дослідження психологів показали відмінність між інтелектом та креативністю.

Заслугою А. Гезела та Термена є те, що вони почали розробляти дитячу психологію як нормативну дисципліну, яка описує досягнення дитини в процесі розвитку. Цей підхід і сьогодні є класичним напрямком у вивченні дитини в американській психології.

Біхевіористична концепція, у витоків якої були американські психологи Дж. Уотсон, Е. Газрі, Е. Торндайк, Б. Скіннер та ін., виникла під впливом вчення І.П. Павлова про закономірності вищої нервової діяльності та утворення умовних рефлексів. Вона ототожнювала розвиток з научінням і також була розкритикована представниками гуманістично спрямованих вчених як така, що надто механічно трактує поведінку людини.

Психологи європейських країн зосередили в той же час пошуки на виявленні стадій, етапів розвитку поведінки в філо- та онтогенезі.

Австрійський психолог К. Бюлер висунув теорію триступеневого розвитку: інстинкт, научіння, інтелект. Він пов'язував ці ступені не лише з дозріванням мозку та ускладненням відносин з довкіллям, але й з розвитком переживання задоволення, пов'язаного з дією.

Інстинкти, на його думку, характеризуються тим, що насолода виникає в результаті задоволення потреби, після виконання дії.

На рівні навичок задоволення переноситься на сам. процес здійснення дії ("функціональне задоволення").

На етапі інтелектуального розв'язування задачі виникає випереджаюче задоволення, відбувається його перехід з "кінця на початок", що й є основною рушійною силою розвитку поведінки.

Ця схема була перенесена К. Бюлером на онтогенез, що призвело до ототожнення етапів розвитку дитини і тварини.

К. Лоренц, Д. Єльконін та ін. критикували цю концепцію, підкреслюючи, що ці три лінії розвитку тварин не залежать одна від одної: інстинкт не готує утворення навичок, а дресування не передує інтелекту. Більше того, можлива навіть інша послідовність розвитку поведінки: спочатку інтелект, а вже потім навички.

Значення цієї теорії в тому, що вона ставить питання про історичне походження періодів дитинства, хоча й намагається дати на нього відповідь у рамках біогенетичного підходу. Пізніше ряд антропологів та етнографів переконливо показали своїми дослідженнями, що зміст дитинства визначається тим становищем, яке дитина займає в системі суспільних відносин і відрізняється в різні історичні епохи.

Дискусія психологів про те, що ж визначає процес дитячого розвитку — спадковість чи довкілля — призвела до теорії конвергенції цих двох факторів.

В. Штерн вважав, що психічний розвиток — це не просто прояв вроджених властивостей і не просто сприймання зовнішніх впливів. Це — результат конвергенції внутрішніх задатків із зовнішніми умовами життя. Проте він прагнув розглядати періоди дитячого розвитку по аналогії з етапами розвитку тваринного світу та людської культури.

Теорія конвергенції — це найбільш поширена концепція сучасної психології, а існуючі, в її рамках теорії відрізняються лише трактуванням взаємодії спадковості і середовища, дозрівання та научіння, біології і культури, вроджених та набутих здібностей у ході психічного розвитку. При вивченні ролі досвіду в динаміці поведінки ключовими є проблеми активності суб'єкта в процесі розвитку та часу, коли здійснюється той чи інший вплив середовища.

Виявлено, що в процесі психічного розвитку є так звані сензитивні (найбільш сприятливі)

Піаже: коґнітивний розвиток

Праці Жана Піаже здобули славу, що мало чим поступалася славі наукової спадщини Фройда. Піаже народився у Швейцарії 1896 р. і протягом майже всього свого життя був директором інституту розвитку дитини в Женеві. Він опублікував безліч книжок та наукових праць, і не тільки з проблем розвитку дитини, а й з історії думки, філософії та логіки. Його надзвичайно продуктивна діяльність тривала до самої його смерті в 1980 р.

Фройд надавав такої великої ваги ранньому дитинству, проте ніколи не вивчав дітей безпосередньо. Його теорія була сформована на основі спостережень над поведінкою своїх дорослих психотерапевтичних пацієнтів. Так само не вивчав дитячої поведінки й Мід, опрацьовуючи свої ідеї в контексті філософської дискусії. Піаже, навпаки, майже все своє життя спостерігав за поведінкою немовлят, малих дітей та підлітків. Він здебільшого будував свою наукову роботу на ретельних спостереженнях за обмеженим числом індивідів, аніж вивченням великих вибіркових масивів. Однак він був переконаний, що його головні відкриття адекватно описують розвиток дитини в усіх культурах.

Етапи коґнітивного розвитку

Піаже надавав великої ваги спроможності дитини активно осмислювати світ. Діти не пасивно всмоктують у себе інформацію, а відбирають і тлумачать те, що вони бачать, чують і відчувають у навколишньому світі. Зі своїх спостережень над дітьми та численних експериментів, які він здійснював, вивчаючи їхнє мислення, Піаже дійшов висновку, що люди проходять через певні етапи коґнітивного розвитку, тобто поступово навчаються думати про себе та про своє середовище. Кожен етап передбачає набуття нового вміння й залежить від успішного завершення попереднього.

Перший етап — сенсоромоторний, що триває від народження до віку приблизно двох років. Немовля, якому ще не виповнилося чотири місяці, неспроможне відрізнити себе від середовища. Наприклад, дитина не розуміє, що її колиска скрипить від її власних рухів. Вона не відрізняє предмети від людей і не знає, що щось може існувати поза межами досяжності її зору. Як показують дослідження, про які ми вже згадували, немовлята поступово навчаються відрізняти людей від предметів і починають розуміти, що й ті, й ті існують незалежно від їхнього безпосереднього сприйняття. Піаже називає цей ранній етап розвитку сенсоромоторним, тому що немовлята навчаються через свої безпосередні відчуття, переважно торкаючись до предметів, маніпулюючи ними і фізично відкриваючи своє середовище. Головним результатом цього етапу є те, що по його завершенні дитина розуміє: її середовище має певні й стабільні властивості.

Наступна фаза, яку Піаже назвав перед оперативним етапом, — це той період розвитку дитини, якому він присвятив більшу частину своїх досліджень. Цей етап триває від двох років до семи, коли діти опановують мову і стають спроможні вживати слова та інші знаки для зображення предметів та образів у символічній манері. Чотирирічний малюк може, наприклад, плавно повести рукою, зображуючи поняття "літак". Піаже називає цей етап передоперативним, тому що діти ще неспроможні застосовувати свої розумові здібності, які швидко розвиваються, систематично. На цьому етапі світогляд дітей характеризується егоцентризмом. Піаже застосовує це поняття не в тому розумінні, в якому воно має стосунок до егоїзму, а в тому, в якому воно характеризує схильність дитини тлумачити світ виключно з погляду своєї власної позиції. Вона, наприклад, не розуміє, що інші люди бачать об'єкти з іншого місця й під іншим кутом зору, аніж вона. Піднявши книжку, малий може запитати, що означає зображена в ній картинка, не розуміючи, що людина, яка сидить навпроти, бачить лише обкладинку.

Діти на передоперативному етапі неспроможні підтримувати зв'язну розмову з кимось іншим. В егоцентричній розмові кожна дитина говорить щось своє, безвідносно до сказаного попередніми мовцями. Діти розмовляють разом, але не одне з одним, як то буває в дорослих. Протягом цього етапу свого розвитку діти не мають загального розуміння категорій думки, самоочевидних для дорослих: йдеться про такі поняття, як причинність, швидкість, вага або кількість. Коли дитина, наприклад, бачить, як переливають воду з високої тонкої посудини в нижчу й ширшу, вона не зрозуміє, що об'єм води залишиться тим самим — вона подумає, що в новій посудині води менше, оскільки її рівень там нижчий.

Третя фаза, конкретний оперативний етап, триває від семи до одинадцяти років. Протягом цієї фази діти засвоюють абстрактні, логічні поняття. Вони навчаються без особливих труднощів давати раду таким ідеям, як причинність. Дитина на цій стадії розвитку зрозуміє хибність логічного висновку про неоднакову кількість води у вузькій та широкій посудині, хоча вона й перебуває там на різних рівнях. Вона стає спроможна здійснювати математичні операції множення, ділення і віднімання. Діти на цій стадії набагато менш егоцентричні. Якщо запитати в дівчинки на передоперативному етапі: "Скільки в тебе сестричок?", вона може відповісти правильно: "Одна". Та якщо ми запитаємо: "А скільки сестер у твоєї сестрички?", — вона вельми ймовірно відповість: "Ніскільки", — бо неспроможна подивитися на себе очима своєї сестри. На конкретному оперативному етапі дитина не має проблем із правильною відповіддю на таке запитання.

Від одинадцяти до п'ятнадцяти років триває фаза, яку Піаже називає формальним оперативним періодом. У підлітковому віці дитина, яка активно розвивається, стає спроможна розуміти глибоко абстрактні та гіпотетичні ідеї. Зіткнувшись із якоюсь проблемою, діти на цьому етапі спроможні переглянути всі можливі способи її розв'язання й проаналізувати їх теоретично, щоб знайти правильний результат. Підліток, що перебуває на формальному оперативному етапі, спроможний зрозуміти, чому деякі види запитань є трюковими головоломками. Дитина може зуміти чи не зуміти дати правильну відповідь на запитання: "Яке створіння є водночас пуделем і собакою?" (правильна відповідь: "Пудель"), але вона зрозуміє, чому ця відповідь правильна й оцінить закладений у ній гумор.

Згідно з Піаже, перші три етапи розвитку дитини мають універсальний характер; але не всі люди проходять через формально оперативний етап. Розвиток формально оперативної думки почасті залежить від рівня й характеру шкільної освіти. Дорослі з низьким рівнем освіти продовжують тяжіти до конкретного мислення і зберігають значні рештки егоцентризму.

6 В процесі навчальної діяльності розвиваються основні психологічні новоутворення молодшого шкільного віку: довільність психічних процесів, внутрішній план дій, уміння організовувати навчальну діяльність, рефлексія.

Довільність психічних процесів у молодшого школяра. У цьому віці центром психічного розвитку дитини стає формування довільності всіх психічних процесів (пам'яті, уваги, мислення, організації діяльності). їх інтелектуалізація, внутрішнє опосередкування відбуваються завдяки первинному засвоєнню системи понять. Довільність виявляється в умінні свідомо ставити цілі, шукати і знаходити засоби їх досягнення, долати труднощі та перешкоди. Протягом усього молодшого шкільного віку дитина вчиться керувати своєю поведінкою, психічними процесами, адже вимоги до неї з перших днів перебування у школі передбачають досить високий рівень довільності. Тому молодший школяр долає свої бажання і здатен керувати своєю поведінкою на основі заданих зразків, що сприяє розвитку довільності як особливої властивості психічних процесів і поведінки.

Внутрішній план дій молодшого школяра. Виконуючи завдання з різних навчальних предметів, діти шукають найзручніші способи, обирають і зіставляють варіанти дій, планують їх порядок та засоби реалізації. Чим більше етапів власних дій може передбачити школяр, чим старанніше він може зіставити їх варіанти, тим успішніше контролюватиме розв'язання завдань. Необхідність контролю та самоконтролю, словесного звіту, самооцінки в навчальній діяльності створюють сприятливі умови для формування у молодших школярів здатності до планування і виконання дій подумки.

Уміння молодшого школяра організовувати навчальну діяльність. Поряд із засвоєнням змісту наукових понять дитина оволодіває способами організації нового для неї виду діяльності - навчання. Планування, контроль, самооцінювання набувають іншого змісту, бо дія в системі наукових понять передбачає чітке виокремлення взаємопов'язаних етапів.

Навчатися вчитися є одним з основних завдань молодшого школяра, що передбачає засвоєння такий дій:

1) самоконтроль, суть якого полягає у співставленні дитиною своїх навчальних дій та їх результатів із заданими учителем еталонами і зразками;

2) самооцінювання, змістом якого є фіксування відповідності чи невідповідності результатів засвоєних знань, опанованих навичок вимогам навчальної ситуації;

3) самоорганізація у вивченні навчального матеріалу, підготовці до контрольних і самостійних робіт, виконанні творчих завдань тощо, що передбачає уміння планувати час, організовувати свою діяльність, контролювати й оцінювати її результати;

4) усвідомлення мети і способів навчання у школі та вдома, що є передумовою осмисленої, цілеспрямованої й ефективної навчальної діяльності.

Засвоєння цих дій означає, що молодший школяр із об'єкта навчання стає його суб'єктом, хоч самодостатнім у цій діяльності він стане пізніше.

Рефлексія молодшого школяра. У дітей молодшого шкільного віку виникає усвідомлення власних дій, психічних станів. Особливість їх навчальної діяльності полягає в тому, що школярі повинні обґрунтовувати правильність своїх висловлювань і дій. Багато прийомів такого обґрунтування показує вчитель. Необхідність розрізняти зразки суджень і самостійні спроби в їх побудові сприяють формуванню у молодших школярів уміння ніби збоку розглядати й оцінювати власні думки та дії. Це вміння є основою рефлексії (лат. reflexio - відображення) - осмислення своїх суджень і вчинків з точки зору їх відповідності задуму та умовам діяльності; самоаналіз. Свідченням цього є здатність бачити особливості власних дій, робити їх предметом аналізу, порівнювати з діями інших людей. Якщо дошкільник здебільшого орієнтується на індивідуальний досвід, то молодший школяр починає орієнтуватися на загальнокультурні зразки, якими він оволодіває у взаємодії з дорослими та ровесниками.

Рефлексія змінює пізнавальну діяльність молодших школярів, їхнє ставлення до себе й до оточення, погляд на світ, змушує не просто приймати на віру знання від дорослих, а й виробляти власну думку, власні погляди, уявлення про цінності, значущість учіння. В цьому віці вона тільки починає розвиватися.

За концепцією Б. Еріксона, у молодшому шкільному віці формуються такі важливі особистісні утворення, як почуття соціальної і психологічної компетенції (за несприятливого розвитку - соціальної і психологічної неповноцінності, неспроможності), а також почуття диференціації своїх можливостей. На його думку, стимулювання в цей період компетентності є важливим фактором формування особистості.

У молодшому шкільному віці всі ці новоутворення ще недостатньо сформовані, однак завдяки їм психіка дитини досягає необхідного для навчання в середній школі рівня розвитку.