1.Предмет,структура,завдання в.П.

Вікова психологія — галузь психологічної науки, яка вивчає особ­ливості психічного та особистісного розвитку людини на різних етапах її життя, тобто в різні вікові періоди.

Предмет в.п.-вивчає факти і закономірності розвитку психіки людини і її особистості у всі вікові періоди онтогенезу,виявляє структурні зміни, новоутво­рення, що формуються з віком у психіці та діяльності лю­дини, знаменуючи собою переходи до нових ступенів її розвитку. Розкриває вона передумови та умови, що визна­чають процес розвитку, співвідношення у ньому природ­них (спадковість, фізіологічне дозрівання організму) і суспільних факторів, завдяки яким і через які реалізуються можливості психічного розвитку людини, а також роль іс­торично сформованих суспільством цінностей (мови, до­сягнень науки, техніки, мистецтва, суспільних норм пове­дінки) у становленні особистості. Особливу увагу звертає вона на рушійні сили індивідуального розвитку людської психіки, індивідуально-типологічні відмінності у психічному розвитку дітей, підлітків, молоді, дорослих і старих людей, чинники, що їх детермінують.

Структура в.п. складається з таких розділів-1.Психологія дитинства(немовлячий вік,раннє дитинство,дошкільний вік,молодший шкільний)

2.Психологія підліткового віку

3.Психологія ранньої юності

4.Психологія дорослої людини

5.Геронто психологія(психологія старості)

Завдання -

1.Методологічні-прагнення поєднати різноманітні теорії всебічного розвитку в єдину цілісну наукову систему,тобто на досягненнях різних наукових шкіл створити єдиний науковий підхід.

2.Теоретичні-1)розкрити закономірності психічного розвитку в онтогенезі,виявити структурні зміни,новоутворення які виникають з віком в психіці;2)розкрити умови,що визначають процес розвитку співвідношенню у ньому спадкових та суспільних факторів;3)вивчити роль історично обумовлених і вироблених суспільством цінностей(мови,досягнень техніки,науки,мистецтва)та формування підростаючої особистості;4)виявити унікальність кожного вікового періоду,виділити відмінності у психіці індивіда,що характерні для певного вікового періоду,виявити причини що викликають ці зміни;5)розкрити закономірності психічного розвитку у взаємозв’язку з навчанням і вихованням;6)вивчити рушійні сили індивідуального розвитку психіки;7)виявити і дослідити структурні зміни, новоутворення, які виникають з віком психічної діяльності людини і свідчить про перехід від нищих до вищих ступенів розвитку.

3.Психолого діагностичні-це розробка нових методів для дослідження вікового розвитку.

4.Експериментальні-впрвадження в практику нових експериментальних програм ,нових теоретичних розробок та психодіагностичних методик.

2. Поняття віку та вікова періодизація.

Вік-якісний своєрідний етап психічного розвитку який характеризується сукупністю закономірністю фіз. і псих. змін , які не повязані з індивідуальними особливостями,але є характерними на певному етапі життя для всіх людей.

Кожен віковий період завершується кризою, а вихід з неї — виникненням новоутворень, переходом до наступної стадії розвитку.

Прийнята у психології періодизації Виготського — Ельконіна має у своїй основі критерій провідної діяльнос­ті (предметно-маніпулятивна діяльність, гра, навчальна діяльність, спілкування). Однак прин­цип, за яким основним критерієм періодизації є провідна діяльність, дещо абсолютизований, за його межами зали­шились інші види діяльності, які можуть бути провідни­ми або можуть залишатися просто значущими, визначаючи спрямованість активності осо­бистості.

У віковій і педагогічній психології використовують та­ку періодизацію вікового розвитку:

1. Пренатальний період — від зачаття до пологів.

2. Натальний період — пологи.

3. Період новонародженості — від народження до 2 мі­сяців.

4. Вік немовляти — від 2 місяців до 1 року.

5. Ранній дитячий вік — від 1 до 3 років.

6. Дошкільний вік — від 3 до 6/7 років. Його поділя­ють на:

• молодший дошкільний вік

• середній дошкільний вік

• старший дошкільний вік

7. Молодший шкільний вік (зріле дитинство) — (від 6/7 до 10/11 років).

8. Дорослішання:

—підлітковий (середній шкільний) вік — (від 11 до 14 років) у дівчаток, 5—9 класи (від 12 до 15 ро­ків) у хлопчиків;

• рання юність (старший шкільний вік) — (від 15 до 18 років);

• зріла юність — від 18 до 20 років.

9. Дорослість:

• рання дорослість — від 20 до 40 років;

• зріла дорослість — від 40 до 60 років.

10. Старість — після 60 років.

У межах кожного вікового періоду спостерігаються ве­ликі індивідуальні відмінності, які є результатом впливу умов життя, характеру активності, виховання, природних й індивідуальних відмінностей.

Хронологічні межі вікових періодів потребу­ють уточнення, що зумовлене психічними, особистісними, статевими, соціально-економічними та історичними чин­никами.

3. Механізм психічного розвитку у контексті теорії Л.С.Виготського, О.М.Леонтьєва та Д.Б.Ельконіна. Складові механізми розвитку: соціальна ситуація розвитку дитини, провідна діяльність, криза розвитку та психологічні новоутворення.

Виготський, Леонтьєв (Рубінштейн): розвиток – це сам рух в основі якого лежить суперечність між впливом зовні. Середовища і внутріш. досвідом людини, що сформувався в результаті цього впливу і визначає нове відношення індивіда до зовні. середовища.

Виготський-обгрунтував теорію «розвитку вищих психічних функцій»-розвиток відбувається під час оволодіння знаряддям праці, ввів поняття «зона найближчого розвитку» її складають дії, які на певному віковому етапі дитина може виконувати тільки за допомогою дорослих, а де згодом вони будуть виконуватися самостійно.

Рушійною силою розвитку Виготський вважав навчання і виховання. Він вказував: навчання веде за собою розвиток, воно пробуджує ті функції, які знаходяться на стадії дозрівання, викликає і надає рух новим внутріш. процесам. Він вирізняв 2 рівні можливостей д.:

1. можливості сьогоднішнього дня, або рівень актуального розвитку, який визначається тим, що д. може виконати самостійно без дорослих.

2. Потенційні можливості, або зона найближчого розвитку – х-ся здатністю розвязувати поставлені завдання у співпраці з дорослим, коло дорослий підводить до розуміння ЗНР -- це завтрашній день, в який вона увійти швидше і активніше в умовах прав навчання і виховання. Якщо зовнішні умови не сприятимуть розвитку, то і здібності можуть не розкритися, набути спотворених форм.

Новоутворення вважав критерієм ділення дит. розвитку на періоди,послідовність яких визначається чергуванням критичних і стабільних періодів.

Леонтьев- вважав критерієм ділення дит. розвитку на періоди провідний вид діяльності, бо саме він обумовлює основні зміни в психічних процесах на кожну стадію розвитку.

Ельконін-намагаючись обєднати погляди Виготського і Леонтьєва, вказував, що в основі періодизації лежать провідні види діяльності, які обумовлюють виникнення психологічних новоутворень на кожному етапі розвитку. Види провідної діяльності:

• Безпосереднє спілкування (немовлячий вік).

• Маніпулятивна гра або предметпо-маніпулятивна (в ранньому дит. Віці (1-3р)).

• Сюжетно-рольова гра (дошкільне дитинство).

• Навчання (молодший шкільний вік), гра.

• Інтимне, міжособистісне спілкування (підлітковий вік).

• Професійно-орієнтоване навчання (юнацький вік).

• Праця (перехід дорослості).

Першим основним поняттям механізму психічного розвитку є так звана соціальна ситуація розвитку дитини – це та конкретна форма значущих для дитини відносин, в яких вона знаходиться з оточуючою його дійсністю (перш за все соціальною) в той чи інший період свого життя. Соціальна ситуація розвитку - це початковий момент для всіх динамічних змін, що відбуваються в розвитку дитини протягом даного вікового періоду. Вона повністю визначає форми і шляхи розвитку дитину, види діяльності, нові психічні властивості і якості. Спосіб життя дитини обумовлений характером соціальної ситуації розвитку, тобто системою взаємостосунків дитини, що склалася, з дорослими (Виготській Л). Кожен вік характеризується специфічною, єдиною і неповторною соціальною ситуацією розвитку. Тільки оцінивши соціальну ситуацію розвитку, ми зможемо з'ясувати і зрозуміти, як виникають і розвиваються ті чи інші психологічні новоутворення, які є результатом вікового розвитку дитини.

Саме в рамках соціальної ситуації розвитку виникає і розвивається провідний вид діяльності.

Провідна діяльність - це та діяльність дитини в рамках соціальної ситуації розвитку, виконання якої визначає виникнення і формування у неї основних психологічних новоутворень на даному ступені розвитку.

Кожна стадія психічного розвитку дитини (кожна нова соціальна ситуація розвитку) характеризується відповідним типом провідної діяльності. Ознакою переходу від однієї стадії до іншої є зміна провідного типу діяльності. Провідна діяльність характеризує певний етап розвитку, виступає значущим критерієм для його діагностики. Провідна діяльність не з'являється відразу, а проходить свій розвиток в рамках тієї або іншої соціальної ситуації. Важливо відзначити, що поява в кожному періоді розвитку нової ведучої діяльності не відміняє попередню. Провідна діяльність зумовлює основні зміни в психічному розвитку, і перш за все появу нових психічних утворень. Сучасні дані дозволяють виділити наступні види провідної діяльності:

1)Безпосереднє емоційне спілкування дитини з дорослими, властиве немовляті з перших тижнів життя і до року. Дякуючи йому у немовляти формуються такі психічні новоутворення, як потреба в спілкуванні з іншими людьми і хапання як основа мануальних і наочних дій.

2)Наочно-маніпулятивна діяльність дитини, характерна для раннього дитячого віку (від 1 року до 3 років).

3)Ігрова діяльність або сюжетно-ролева гра, властива дітям дошкільного віку (від 3 до 6 років).

4)Учбова діяльність молодших школярів від би до 10-11 років.

5) Спілкування підлітків у віці від 10-11 до 15 років в різних видах діяльності (трудової, учбової, спортивної, художньої і т. д.).

На прикладі провідної діяльності немовлят ми показали її результати, що виражаються у виникненні до кінця цього періоду психологічних новоутворень. Кожен вид провідної діяльності породжує свої ефекти у вигляді нових психічних структур, якостей і властивостей.

В рамках провідної діяльності відбувається тренування і розвиток всіх психічних функцій дитини, що кінець кінцем приводить до їх якісних змін. Психічні можливості дитини, що ростуть, природним чином є джерелом суперечностей в системі взаємостосунків дитини з дорослими. Ці суперечності знаходять свій вираз в невідповідності нових психологічних можливостей дитини старій формі його взаємостосунків з навколишніми людьми. Саме у цей момент наступає так звана криза розвитку.

Криза розвитку - це наступний основний елемент механізму розвитку дитини. Л.С. Виготській під кризою розвитку розумів зосередження різких і капітальних зрушень і зсувів, змін і переломів в особистості дитини. Криза - це переломний пункт в нормальному перебігу психічного розвитку. Він виникає тоді, «коли внутрішній хід дитячого розвитку завершив якийсь цикл і перехід до наступного циклу буде обов'язкове переломним...»(Виготській Л. З, 1984, з. 384). Криза - це ланцюг внутрішніх змін дитини при відносно незначних зовнішніх змінах. Суттю кожної кризи, відзначав він, є перебудова внутрішнього переживання, що визначає відношення дитини до середовища, зміна потреб і спонук, рушійних його поведінкою.

Криза розвитку означає початок переходу від одного етапу психічного розвитку до іншого. Він виникає на стику двох віків і знаменує собою завершення попереднього вікового періоду і початок наступного. Джерелом виникнення кризи виступає суперечність між зростаючими фізичними і психічними можливостями дитини і формами його взаємостосунків, що раніше склалися, з навколишніми людьми і видами (способами)діяльності.Кожний з нас зустрічався з проявами таких криз.

Будь-яка криза має дві сторони, які необхідно враховувати, розкриваючи його психологічний зміст і значення для подальшого розвитку дитини.

Перша з них - руйнівна сторона кризи. Дитячий розвиток включає процеси згортання і відмирання. Виникнення нового неодмінно означає відмирання старого. Процеси відмирання старого сконцентровані переважно в кризових віках. Але негативна сторона кризи - це зворотна, тіньова сторона позитивної, конструктивної сторони. Тут завжди здійснюються і конструктивні процеси, відбуваються позитивні зміни, які складають головний сенс кожного переломного періоду. Йдеться про вже відомі нам психологічні новоутворення.

Наявність кризових періодів в розвитку дитини припускає існування стабільних періодів. Якщо для них характерний прогресивний розвиток дитини, то розвиток самої кризи носить негативний, руйнівний характер. Відбувається загасання прогресивного характеру розвитку.

Психологічне новоутворення. Саме в процесі розвитку, а не росту, виникають якісно нові психологічні утворення, і саме вони складають суть кожного вікового етапу.

Психологічне новоутворення - це:

- по-перше, психічні і соціальні зміни, що виникають на даному ступені розвитку і визначають свідомість дитини,її відношення до середовища,нутрішнє і зовнішнє життя, хід розвитку в даний період;

- по-друге, новоутворення - узагальнений результат цих змін, всього психічного розвитку дитини у відповідний період, який стає початковим для формування психічних процесів і особи дитини наступного віку.

Кожен віковий період характеризується специфічним для нього психологічним новоутворенням, яке є провідним для всього процесу розвитку і при цьому характеризує перебудову всієї особи дитини на новій основі.

Значущість поняття «психологічне новоутворення» полягає в тому, що поява принципово нових психічних характеристик істотним чином міняє психологічну картину віку.