9. Теорія самоефективності у концепції а.Бандури.

Соціально-когнітивна теорія – це теорія особистості другої половини XX ст., що розробляється в працях Бандури. Вона особливо підкреслює спільну взаємодію і взаємовплив середовища, поведінки та особистісних факторів, в яких особливе місце відводиться когнітивним процесам, що забезпечує ментальний самоконтроль і самоефективність особистості. Середовище або оточення в соціально-когнітивній теорії впливають на особистість і формують її в тій же мірі, в якій особистість впливає на середовище і формує його. Це безперервна взаємодія сил створює певну рівновагу між свободою і детермінізмом в соціально-когнітивної теорії.

Поняття «Я» в соціально-когнітивній теорії розглядається як процес, що становить частину психологічного функціонування людини. По суті людина немає такої структури, яку ми називаємо Я, а скоріше існують певні процеси, які є частиною людини. Згідно соц.-когніт. теорії людина має не Я-концепцію, а Я-концепції і процеси самоконтролю, які можуть змінюватися в різні моменти часу і від ситуації до ситуації.

Важливе місце в соціально-когнітивної теорії теорії Бандури займають поняття "саморегуляція", "самоконтроль" і "самоефективність" особистості. Обгрунтовується провідна роль в організації навчання й поведінки особистості її унікальна здатність до саморегуляції. Виділяються три компоненти саморегуляції поведінки: самоспостереження, самооцінка і самовідповідальність. Поведінка людини регулюється за допомогою самоспостереження, оцінюється за допомогою самооцінки як гідне схвалення і, отже, заохочується або як незадовільне і карається, в залежності від того, з позицій яких особистісних вимог і норм вона оцінюється. Вчинки, що відповідають внутрішнім нормам особистості, розглядаються як позитивні, а невідповідні - як негативні.

Самоефективність (за Бандурою) – це уявлення людини про свою здатність успішно діяти в конкретних ситуаціях. Той, хто усвідомив свою самоефективності, докладає більше зусиль до вирішення складних завдань, ніж той, хто відчуває сумніви у своїх можливостях.

Самоефективність повязують з рівнем самоповаги, почуттям власної гідності, і рівнем самоконтролю. Самоефективність визначає як почуття компетентності під час виконання певної роботи. Вона також повязана із судженнями, які виносять люди з приводу здатності діяти, вирішувати певну задачу у певній ситуації. Судження про самоефективність впливають на те, за яку діяльність ми беремося, як багато часу витрачаємо на вирішення ситуації, завдань, а також на емоційні реакції, які виникають під час самої ситуації або в самому процесі.

Уявлення про свою самоефективність впливають на патерни мислення, мотивацію, успішність і емоційне збудження.

Висока самоефективність, пов'язана з очікуванням успіху, зазвичай призводить до позитивних результатів і, таким чином, сприяє самоповазі особистості. І, навпаки, низька самоефективність, пов'язана з очікуванням невдачі, призводить до невдачі і, таким чином, знижує самоповагу. Особа, яка вважає себе нездатною впоратися зі складними ситуаціями, приділяє надмірну увагу своїм недолікам і постійно займається самобичуванням з приводу власної некомпетентності. І, навпаки, якщо усвідомлює себе самоефективною, подумки уявляє собі вдалий сценарій, що забезпечує позитивні орієнтири для організації своєї поведінки, і свідомо програє варіанти саме успішних дій і рішень.

Передбачається, що розвиток самоефективності особистості забезпечується за допомогою формування когнітивних умінь будувати свою поведінку, набувати непрямий досвід, здійснювати вербальне самонавіювання і переконання, пластично входити в стан физич. або емоцій. підйому, що забезпечує успіх.

На думку Бандури, існує чотири основні умови, які визначають формування у людини впевненості в тому, що вона може і чого не може зробити:

1) минулий досвід (знання, навички); наприклад, якщо раніше міг, то й зараз, мабуть, зможу;

2) самоінструкція; наприклад, «Я можу це зробити!»;

3) підвищений емоційний настрій (алкоголь, музика, любов),

4) (найголовніша умова) спостереження, моделювання, наслідування поведінки інших людей (спостереження за реальним життям, перегляд кінофільмів, читання книг і т. д.); Наприклад, «Якщо інші можуть, то і я зможу!».