8.Сприймання. Константність, конструктивність, вибірковість(осмисленість) відображення.

Константність відображення – властивість відображення, здатність перцепції відображати сталі об’єктивні властивості об’єктів як незмінні в умовах –мінливих. Конструктивність відображення – це здатність перцепції заповнювати ті ланки чуттєвої інф-ї яких немає. Вибірковість відображення – це здатність відділяти суттєві чуттєві дані які дозволяють ідентифікувати від несуттєвих, випадкових, «забиваючих», вибірковість ще наз. – осмисленістю, тому що ідентифікуючий об’єкт ми завжди відносимо до того класу, певного, тобто до поняття яке містить знання про цей клас, а понятійне знання – це те чим оперує думка – мислення. Отже, константність забезп. корекцію сенсорних даних, які спотворюють об’єкт у відповідності з перцептивною моделлю цього об’єкта виявленого в цього об’єкта. Конструктивність -це доповнення чуттєвих даних яких не вистачає, а вибірковість – фільтрація суттєвої чуттєвої інф-ї. Механізми предметності є в одночасі механізмами константності- перспективна проекція, паралакс рухів. Експер-ти: Йоганссон: 2 світлі плями на однорідному темному тлі, які рухаються в тих чи ін. напрямках: 1)дослід - плями рухаються паралельно з одно кавою швидк. – суб’єкт бачить предмет продовгуватий, кінці якого світяться(очі звіра, фари авто); 2) дослід - плями паралельні, але одна із них повіл. рухається від ін. – суб’єкт бачить об’єкт у руховому паралаксі; 3)дослід – рухаються одна до одної перпендикулярно – суб’єкт бачить ніби вони рухаються одна одній на зустріч. Вияв. що картина бачення відповідає цілком закону векторного розкладання по осях координат на загальні незмінні і змінні варіюючи складові. Напевно наша психіка запрограмована у відповідності зі складеними законами влаштування оточуючого нас простору(геометрія постійної кривизни); 4) дослід – ритмічно змінюється сила освітленості – яскравість(одна яскрава – ін.ледь) – сприймається як маятник(коливання). На основі цих дослідів Еймз ритмічно змінюються розміри – сприймаються як наближення-віддалення. Зміна кольору плям – сприймається як зміна освітленості. Експер-ти: Еймз: гральні карти – помітно збіл. чи зменш. розміру – сприймаються ближче, дальше. Робив вікна спотвореної форми - вікно відчинене в той чи ін. бік. Будув. викривлені кімнати, предмети в них здавались спотвореними. Отже, психіка реконстоює вихідні сенсорні дані на основі наявного у неї перцептивного власного досвіду, а досвід зафіксовано в перцептивних моделях. Існує гіпотеза, що псих. компенсує сенсорні спотворення на основі знань про «поміхи», які зазвичай виник. в процесі сприймання, компенсація відбувається шляхом знищення цих поміх – це робить особливий аналізатор, наз. – статолітовий апарат, який міститься у внутр. вусі. В процесі руху суб’єкта цей апарат «крутить» світ у протилежному напрямку. Сигнали від м`язів, які рухають рецепторами. Досліди: очні яблука рухають механічно так, що окорухаючі м`язи не напружуються – світ сприймає у протилежному напрямку. Зафіксоване очне яблуко так, що напруження окорухаючих м`язів не завершується рухом самого яблука – світ також стрибає, але більш вірогідною є гіпотеза, що в процесі корекції здебільшого провідну роль відіграють не знання про поміхи, а знання про самі об’єкти, явища. Боротьба із сенсорними втратами(конструктивність сприймання) – загалом це домальовування тих частин об’єкта які відсутні чи сенсорна іфн-я від них доходить до рецептивних поверхонь. Заповнення відсутніх елементів наз – модальним доповненням, а заповнення заслонених, прикритих елементів – амодальне доповнення(формується в процесі сприймання предметів, маніпулювання з ними). На сітківці є сліпа пляма – де немає чутливих рецепторів клітин – сенсорна інф-я що потрап. на неї не викликає зорової реакції, від так у наших перцеп. Образах, ми мовби бачимо 2 чорні дірки – псих. замальовує їх. Експер-ти Ітельсона: намаг. вивчити та ств. ситуацію дефіциту інф-ї, за рахунок дуже короткотривалої експозиції картинок, які піддослідні могли б впізнати від 0,01 до 0,06 сек. у кадрах. У кадрах, що де монстр. Були відсутні ті чи ін. частини зображення (голова у слона): 0,34-0,39 с.- миттєві спалахи світла; 0,39-0,41с. – помилкове врізнання – слон без голови це авто; 0,42с. - узагальнене впізнання – якась тварина; 0,4-0, 48 – чітко розрізняють картинку, але не відсутні частини – псих. домальовує їх – модальне доповнення. Вибірковість сприймання забезпеч. увагою. Експер –т: на тахіскопі показ. предмети певна кі-сть(5), певних розмірів, забарвлення, демонстрація короткочасна без модальних та амодальних доповнень. Частина піддослідних фіксувала лише кі-сть, ін.- колір,ін.- розмір. Настанови не давались, виразно виявлялась увага. Увагу привертають об’єкти з інтенсивно діючими подразниками, а довільну увагу,ті які є актуальними- потреби – «голодній кумі хліб на умі». Показували плями на кшталт плям Роргаха- працює доповнення, вибірковість. Експер – т Бегбі: робилися зображення на кшталт подвійних(корида та цуценя, де мексиканці бачили лише кориду, а не цуценя, що харак-но для американців).Налаштованість вочевидь пов’язана з потребою(коли попередньо говорилось що вони повинні визначити, то вони бачили тварин хоч це були плями). Показують кола різного діаметра – швидко – треба визначити зліва чи з права, а згодом показ.оджнакові, зупинивши – піддослідні все ж таки бачили різницю. Грає роль налаштованість. Особливості вибірковості сприймання оточуючого світу певною мірою формують художники: лондонські тумани- фіолетові, перламутрові. Вибірковість сприймання ств. не рідко проблеми – в роботі слідчих зі свідками –«бреше як очевидиць» - йдеться про те що справді бреше, але свідок не бреше –суб`єктивність сприйняття – вибірковість сприймання. Теорії сприймання: ґрунтовною групою теорій є теорії кінестезичної реафкерентації, вони стоять на тому що сприйм. формується в процесі активної взаємодії суб’єкта з оточуючими його об’єктами: він пересувається стосовно них(обходить, перебігає) пересуває їх ,маніпулює ними – ці м`язові відчуття фіксуються мозком як відповідні тим предметам котрі їх викликали. Ці відчуття лягають в основу перцептивної моделі. В них відображені об’єктивні властивості речей виявлені діями з цими речами, тобто ці властивості перекодовуються в динаміку тонусу м`язів, яка ґрунтується навколо власне сенсорного образу об’єктів, тобто зорові, нюхові, смакові та ін. відчуття від об’єкта поєднуються в єдине ціле з м`язевими відчуттями котрі надійшли від нього. Жан Паже вивч. роль тілесних рухів у розвитку перцепції від самого народж. дитини, зокрема, до з місяців, дит. реагує тільки на подразнення не виокремлює предметів як таких, тобто пізнавальна сфера фун-є на рівні відчуттів. Поступово вона починає розрізняти предмети, ті які(перебувають) найчастіше викликають у неї відчуття: обличчя матері, людей х яким часто спілкується, власну пляшечку, але тільки в певному ракурсі – пипкою до неї, якщо ж розвернути не реагує. Маніпулюючи із пляшкою дит. формує цілісний образ її і впізнає в будь-якому ракурсі. Основні властивості і відношення реальності(структури предметів) їх взаємне розташування, відтворення, зафіксовані психічно у ході рухових відчуттів та відчуттів ін. модальностей Паже наз - сенсомоторними схемами. Напевно, що вони є базою, основою перцептивних моделей. Виникає питання, а якщо не має м`язевого контакту з об’єктом, а він відображається тільки органам чуття – тільки зором, або ін(слухає). Вияв., що зоровий, слуховий рецептори фун-ють динамічно, тобто тільки в рухові. Московські псих-ги ґрунтовно вивч. цей феномен, досягнення об`єднанні в теорію яка наз. – моторних копій. Око фун-є не як фотокамера, а як «мацало» - немов сліпий палицею обстукує предмет визначаючи його, око стрибає по контурах відображуваних ним об’єктів повертаючись і довше затрим. До найбільш інформативних його частин. Нерухоме око – сліпе, як штучно зупинити його на миті сек. - воно не бачить нічого. Рухи ока по контурах предмета наз. – сакадичними. Напевно, інф-я від рухів ока фіксується як і власне кінестезичне, формуючи сенсомоторні схеми, а від так перцептивні моделі. При цьому власне зорові відчуття вникають в структурі вибудувані м`язевими відчуттями від окорухаючих м`язів. Про, те що в побудові образів предметів беруть участь окорухаючі м`язи свідчить факт рухливості очей в період швидкого сну. Коли люд. бачить сновидіння, її очі активно рухаються, майже як і в бадьорому стані. Притім ретельно записуючи ці рухи, можна більш-менш точно встановити що саме бачить суб’єкт у вісні. Але сновидіння це з теми уява. Виявилось що при активному слуханні, тобто коли суб’єкт чує розрізняє, ідентифікує звуки, артикулюючі м`язи його горлянки, язика, редуковано рухаються, відтв. повторюючи ці звуки, навіть якщо це не звуки мовлення. Напевно, що звукові образи формуються шляхом їх редукованого, а той у повні повторення(діти із задоволенням багато разів повторюють нові слова, інші звуки із тактильними відчуттями, зрозуміло вони виник. тільки в процесі пресування тактильного рецептора по поверхні об’єкта). М`язи – є необхідними визначальними елементами розвитку і фун-ння перцепції. Форм-ння сенсомоторних схем перцептивних моделей. Гіпотеза Сечєнова підтвердилась, вияв.(експер. Ітельсона) що в умовах дуже короткочасної експозиції - око якимось чином відразу впізнає об’єкт, утримує образ об’єкта у внутр. псих-му плані і ходить по контурах цього утриманого вже після його експозиції. Цей феномен відкрив Зінченко і наз. – вікарні рухи(приховані), вочевидь що активована перцептивні модель(миттєво актуалізується і рухається). Теорії випереджаючої перцептивної аферентації. Швидкість відображення є вирішально - визначальним фактором адекватного реагування, ефективної адаптації(швидкість). Тому в процесі сприймання суб’єкт здебільшого не має можливості довго роздивлятися об’єкти, він вихоплює суттєві деталі, атрибути об’єкта і підганяє його під відповідну перцептивну модель, але й в будь-якій ситуації, моделі, відіграють ключову роль у ідентифікації об’єкта, роботу моделей можна виразно побачити у так названих – подвійних зображеннях. Набіл.відомого з таких є зображення «жінка - теща». Ми не можемо бачити в одночас і жінку і тещу. Свідченням роботи моделей, стосовно певного об’єкту може працювати тільки відповідна йому модель. Феноменом, який свідчить про випереджаючу перспективу аферентації – перцептивна установка, в основі вивч. цього феномену лежить ілюзія жарпатьє (піддослідному показують 2 кулі, вочевидь вони зроблені з одного матеріалу, і помітно відмінні за розміром, вага їх однакова. Пропонується визначити яка важча, яка легша – та яка білш. - важча). Все сказане свідчить про те, що перцептивні моделі є результатом перцептивного досвіду, тобто формується в процесі взаємодії суб’єкта з оточуючим його світом(на великій віддалі корова - комаха). Щодо перцептивних еталони(відрізняльні характерні властивості обєкта), то якась частина принаймні – є вродженою. Проте, зокрема, свідчать так звані оптико геометричні ілюзії вони властиві всім людям незалежно від статі, віку, а навіть і твар і вони не зникають. У люд. існують рецептивні нейрони, які реагують вибірково на певні конфігурації, одні з них на прямі, ін. на кривизну, і так далі, зрозуміло що інф-я від них надходить у певні первинні сенсорні поля , певні їх ділянки, які складаються(відповідним чином спеціалізованих сенсорних нейронів мозку – словесна глухота). Згадаємо симультанний синтез – поєднання відчуттів різних модальностей, якостей, в межах тієї самої модальності, які надходять від того самого об’єкта у цілісний перцептивний образ, це забезпечують ділянки на межі скронево - потиличних лобних долей.