7. Сприймання. Предметність (об`ємність), структурність, атрибутивність, цілісність відображення.

Сприймання або перцепція – пізнавальний процес(вибір та опрацювання інф-ї), відображення об’єктів у єдності, сукупності їх властивостей, особливостей, а також зв’язків, представлених у подразнюючих впливах, що надходять від цих об’єктів до рецептивних поверхонь аналізаторів. Тобто перцептивні образи ліпляться, інтегруються із відчуттів. Істотними властивостями, характеристиками є предметність, структурність, цілісність, атрибутивність, константність, конструктивність, вибірковість чи осмисленість. Предметність об’єкта –як властивість відображення - це проектування відчуттів та перцептивних образів в сукупності їх властивостей у тих просторово-часових параметрах у яких вони знаходяться. Предметність віддавна цікавила філософів, художників, скажімо суб’єктивне – ідеалістичне тлумачення психіки нам відоме(Берклі,Юм,Гельгольц- світ не існує, матерія відсутня, це ілюзія яку ств.наші відчуття, що надходяит з психіки). На користь цього виступають такі феномени: 1) фантомність відчуття ампунтантів, такі люди не рідко відчувають відсутні кінцівки; 2) гіпноз- від окремих вілчуттів до цілісної картини світу, у здорової люд.-гіпнотичні стани нагадують галюцинації; 3) галюцинації; 4) сновидіння – галюцинація уві сні. І на сьогоднішній день предметність є таємницею. Придметність необхідна умова адекватного відображення і пристосування(навіть жаба полюючи мусить точно визначити місце комахи за скреготанням її крилець,характерними рухами, розмірами). Дослідники, яких цікавила предметність намаг.знайти її механізми: 1)акомодація(оптика – адже око це 2 лінзи та очне яблуко, кришталик основа. Було з’ясовано (фізіологи), що на сітківці ока утв.завдяки переломлюючій дії кришталика обернення зображення подразників. Стало загалом зрозуміло як визначається напрм, власне місце, у якому знаходиться об’єкт, але відразу виникла проблема: більші віддалені великі об’єкти утв. на сітківці ока таку саму за розміром проекцію, як і наближені малі ,а як же психіка розрізняє їх. Гельм Гольц висунув гіпотезу, що мязи ока, їх скорочення, відіграють необхідну роль в утв. зорових відчуттів і перцептів. Було встановлено, що в процесі встановлення різкості зобр. на сітківці ока активно працює циліарний мяз, який змінює кривизну кришталика, цей процес наз. Акомодація. При певній кривизні лінзи кришталика промені які надходять з рівновіддалених точок проектуються на різні частини очного яблука. Одні з них ті що надходять з точок на які оптимально налаштована ця кривизна, проектується на сітківку ті що ближче за нею, ті що далі – перед нею фокусуються. Ті подразники відображення в яких фокусується на сітківці бачаться максимально чітко, що забезпечується різкістю. Різкість забезп. зміною кривизни кришталика. в техніці різкість наводиться переміщенням лінз на відстані 1.8м і далі циліарний м’яз розслаблений, з наближенням подразника він скорочується(можна його відчути). Степінь скорочення несе інф. про віддаленість об’єкта. 2) Конвергенція Органи чуття є диспарантні – 2 вуха(бінауральність), 2ока(бінокулярність). Очі розташовані на відстані 65мм. одне від одного, вони утв. основу трикутника вершиною якого є подразник. Зведення погляду очей в одній точці назив. конвергенція. 3) треангуляція – уможливлюється конвергенцією, якщо відомо основа трикутника(довжина 65мм.) і кути при основі, то можна вирахувати його висоту(віддаль від основи до вершини). Формула: одна друга кута при основі трикутника дорівнює віддалі від основи трикутника до вершини поділено на 32.5, а це означає, що прямий кут при основі трикутника дорівнює віддалі від його основи до вершини поділено на 65мм. Звідси віддаль від основи трикутника до верштни дорівнює 65/на кут при його основі. Зазвичай основу трикутника при тріангуляції вимірюють в радіанах – 65мм.(відстань між очима). Один радіан дорів. 57.3 градуса або 206265кут в сек. Відтак відстань від основи до вершини 65*206265та/на кут при основі. Напевно око посередництвом інформації яка находить від окорухаючих мязів автоматично неусвідомлено вираховує відстань.4) напевне якусь роль у визначенні віддалі від об’єкта відіграє феномен – подвійні зображення. Фіксація на ближньому кінці – зображення дальнього кінця об’єкта розводиться, праве бачить праве, а ліве – ліве. Фіксація на дальньому кінці лінійки також роздвоюється але ближній кінець. Притім праве бачить бік лівого, ліве – правого. У евклідовому просторі(прямі лінії) розмір об’єкта і відстань до нього при тріангуляції взаємодоповнюючі величини, тобто більший віддалений менший приближений. Ріманів простір. Люнсбург експертно показав, що око викривлює прямі згідно із законами постійної кривизни геометрії Бернхарда Рімаха. Ближче вгинається а віддалене вигинається. (піддослідні розташовували наближені до очей нитки дещо ввігнуто, а віддалені опукло, вважаючи при цьому, що розташовують їх паралельно). Напевно око здатне здійснювати розрахунки які ведуться при визначенні гороптера – геометричне місце всіх точок простору, які дають зображення при даній степені конвергенції. Рецептивні поверхні аналізаторів є диспарантні, внаслідок цього в процесі сприймання, виникають 2 мінливі структури – перцептивні образи того самого які хоч і дуже визначною мірою відрізняються одна від одної. Образи від правого вуха, ока відтвор. у правій частині мозку і навпаки. Вони накладаються одна на одну. Цей феномен використовується при утворенні стереоскопічного і стереофонічного предметів. Відео камери на віддалі 65мм. одночасно знімають один об’єкт, 2 аудіо камери, віддаль 125мм. записують звук. В Рімановому просторі може бути будь скільки очей але не менше 2-х(людина бачить і одним обємно). Окрім цього конвергенція працює до 1200м. стосовно об’єктів, у деяких суб’єктів за певних умов до 2500тис. м. а далі предметність практично паралельна. Механізми предметності: 1) Перспективні скорочення – паралельні лінії протягнуті в далину сходяться(н-д: залізниця, рейки сходяться візуально, вищі об’єкти сприймаються як дальні). Ущільнення структури – текстура – поверхні мають певну структуру(пісок земля паркет хвилі) – чим вони дальше тим виглядають менші. 2) Суміщення і накладання – в перспективі предмети закривають один одного(предмети за рогом будинку) – розуміння ефекту суміщення і перекривання форм. в процесі набуття перцептивного досвіду. 3) Розподіл світла і тіні – відблиски контрасти. Можна створювати штучні джерела світла і змінювати в такий спосіб перспективу. Коли джерела швидкі то перспектива спотворюється. Віддалені предмети більш розпливчасті, невиразні, феномен – повітряна перспектива(в повітрі розчинені краплинки води і пилу через які не проходить проміння світла та утв невиразність – намальовані пейзажі). 4) Руховий паралакс – при рухові суб’єкта з достатньо великої швидкості(авто, потяг)предмети які зустрічаються на шляху його руху немов рухаються йому на зустріч. Чим Даля розташований предмет тим з менш. швидкістю він рухається назустріч суб’єкту, а відносно далекі предмети ніби рухаються в тому самому напрямку що суб’єкт. Всі ці механізми забезп. відображення просторової структури оточуючої дійсності. Структура – будова, розміщення, співвідношення, структурність відображення як властивість перцепції, наш світ структурований у просторі і часі , де кожний локалізований об’єкт має свою структуровану форму, будову, певне розміщення елементів складових, що має свій стан, конфігурацію. Організація даних про об’єкт представлених у відчуттях, що надходять з певною конфігурацією та співвідношенням частин наз. - структурованістю відображення.(виводковим пташенятам показували предмети різної конфігурації, вияв. що вони реагують лише на один – яструб – страх, якщо макет розвернути, то ні – качка; подібна реакція і у хижаків-на найменші подібні копії (макети, без кольору та запаху) тварин на які полюють - це закладено генетично.)Просторові структури відображення не лише зорові, а й тактиліні (кажани – слухові - ехолокатор). Слух відображає часові структури, тобто будову розгорнуту в часі, мовлення, мелодії та ін. Проте що відображається сама структура свідчить те що ми впізнаємо мелодію, слова незалежно від сили гучності, темпу, тембру тональності їх звучання. Ритм це ї є структура, проміжки між звуками. Основою структурності відображення є розрізнення контрастів, перепадів світлової і кольорів, їхні забарвлення. Монохроматичний зір відчуває кольори як відтінки сірого – так звані – подвійні зображення – зазвичай більші поверхні за площею приймаються як тло, а менші як фігура, та все залежить від спрямування уваги(експкр-т: люд. поміщали у кулеподібне приміщення білого кольору і однорідно освітлене – вони не бачили жодних структур, їм здавалось що навколо щільний кольоровий туман). Макс Вергеймер вивч. механізми структурованості: 1) близькість і щільність розміщення елементів; 2) гомогенність – подібність, однаковість; 3) неперервність, плавність, завершеність(ефект продовження, предмети які бачать через отвір так що вони займають його увесь по горизонталі чи вертикалі тяжіють до продовження у нашій уяві); 4) простота, симетричність, врівноваженість. Сприймання виділяє насамперед відомі йому прості форми, яким властива симетричність, врівноваженість сторін, частин(трикутники, коло, піраміда та ін.). Гештальтисти висунули принцип прегнантності- перцепти(образ сприймання) прагнуть бути настільки простими наскільки дозволяють подразники, котрі їх викликають. У всіх цих механізмах структуруючи фун-я забезп. співвідношенням просторових елементів, які сприймаються – наз. – топологічними (місце, як галузь матем. вивч. Такі властивості як об’єктивні основи перцептивних образів, їх структурності – наз. – гештальт якостями. Фі –феномен – просторово-часова структура, форм. внаслідок близькості і однорідності, послідовності елементів. Однакове за напрямком і швидкістю зміщення усіх структурних елементів об’єктів стосовно оточуючих його об’єктів сприймаються як рух цього об’єкта. Однакова за просторово-часовими ознаками зміна всіх елементів зорового поля за напрямом і рухом сприймання – як власний рух об’єкта. Інфор-я, що надходить від об’єктів(форма, колір,т емпература) наз.- атрибутами(приписання тих властивостей, які несуть нам об’єкти). Атрибутивність відображення – ще одна властивість сприймання, переживання суб’єктом відчуттів, що надходять від об’єкта. Цілісність відображенн – це переживання суб’єктом відчуттів, що надходять від об’єкта як нерозривність єдності його властивості, як цілісної сукупності(електромагнітні колив.у віддаленому діапазоні ,частина спектру, шо відбивається -це обєктивна властивість, а відчуття – це колір, забарвлення –субєктивна властивість – атрибут). Переживання структурної єдності, цілісності відображення властивостей(атрибутів), в рамках його просторово-часової організації наз.- цілісність відображення. Отже, сприймання інакше членує оточуючу нас дійсність ніж відчуття, а саме цілісні сні сукупності певних атрибутів певним чином структурованих і в певному місці локалізованих. Специфічне співвідношення певних властивостей(атрибутів) наявне у всіх предметів, явищ що входять в той чи ін. вид, клас (дерева, савці, кури, парти)являє собою якісну структуру класу, його об’єктивну відрізняльну ознаку. Такі якісні структури слугують взірцем для впізнавання відображуваних об’єктів і віднесених їх до того класу до якого вони належать наз. – перцептивні модель(псих.кожного з нас володіє багатьма перцептивними моделями, що закладені в результаті узагальненим перцептивних досвідом).Якісна структура класу об’єктів – це його об’єктивні відрізняльні ознаки, притаманні усім об’єктам, що входять у цей клас. Відрізняльні ознаки якісної структури відображені і зафіксовані у перцептивні моделі – наз. – перцептивними властивостями. Перцептивні властивості повторюються в об`эктах різних класів наз.- транспонованістю(той що переступає, виходить за межі). Перцептивні властивості представлені у багатьох об’єктах і зафіксовані як засоби впізнання цих об’єктів наз. – перцептивними еталонами. В процесі перцепції психіка знаходить для відчуттів які надх.до об’єкта відповідні цим відчуттям перцептивні еталони, а комплексам цих відчуттів, що надх. від об’єкта відповідні перцептивні моделі. Нові незнайомі об’єкти суб’єкт «підганяє» під наявні в нього перцеп. моделі. У кожному об’єкті ті самі властивості різні за особл-ми проявів, тобто представлені у певних діапазонах тієї самої форми, розмірів, забарвлення наз: (механізми атрибуції): 1) градуйованість; 2) варіативність; 3) транспонованість (сама якісна структура відоб. у перцеп. моделях); 4) інваріантна. Перцептивні властивості поділ. на: 1)матеріал(щільний, твердий ,еластичний, прозорий); 2) форму(будь-яка: трик, квадрат); 3) стан чи дію (холодний, рухливий, нерухомий, пульсуючий); 4)характер(насторожений, скам`янілий, в характері значна доля суб’єктивності); 5)емоційне відношення (емоц.тон перцеп.відношення). Кожна модель і еталон фун-є в межах певного інтервалу кіль-х варіацій перцеп.властивостей(яблуко-кисле,солодке). Перцеп.моделі виразно вияв. у феномені доповнення(дальтонік бачить плями на папері). Сталі властивості об’єктів сприймаються у змінених умовах: 1) різке освітлення, віддаль, фокус бачення; 2) не всі можливі подразнення від об’єкта доходять до суб’єкта внаслідок: а) перекривання, накладання;б) обмеженого обсягу уваги-великий об’єкт; в) неоднакова виразність відчуттів, які надходять від різних ділянок сітківки , найвиразніше від фовеа- жовта пляма; 3) разом з подразненнями від об’єкта надх. подразнення від ін. предметів, явищ, котрі знаходяться поряд з об’єктом.