4. Комунікативна спрямованість навчання дітей рідної мови.

Мета комунікативної спрямованості навчання рідної мови як провідного принципу дошкільної лінгводидактики — забезпечити оволодіння дітьми мовою як засобом спілкування.

Специфіка вікового етапу дошкільного дитинства накладає свій відбиток на реалізацію принципу комунікативної спрямованості навчання. Оволодіння мовою як засобом спілкування передбачає розвиток мовленнєвого спілкування як діяльності - формування комунікативно-мовленнєвої діяльності дітей дошкільного віку, її структурних компонентів: Дитина дошкільного віку постійно перебуває в ситуації, в якій вона спілкується, послуговуючись при цьому обмеженим запасом мовних засобів (фонетичних, граматичних, лексичних), і саме наявність сформованої потреби у спілкуванні з дорослими й однолітками спонукає її до накопичення певної кількості мовних і невербальних засобів, оволодіння якими сприяє досягненню взаєморозуміння з тими, хто її оточує.

Дошкільна лінгводидактика для реалізації завдання розвитку в дітей потребово-мотиваційної сфери комунікативно-мовленнєвої діяльності використовує такі методи: комунікативні доручення, ранкові привітання, розмову вихователя з дітьми й організацію розмов між дітьми, бесіду, створення проблемних ситуацій, розповіді вихователя і дітей на теми з власного досвіду, складання листів, усних газет, розігрування художніх текстів у формі діалогу, і гри-драматизації, словесні дидактичні ігри, підготовку і проведення свят, розваг, днів народження, днів дитини, організацію спільних видів діяльності. Основою цих методів є організація мовленнєвого спілкування дитини з дорослими й однолітками, обов’язковим компонентом яких є отримання нею позитивних емоцій.

Особливу увагу звертають на способи подання нового мовного матеріалу, планування й організацію мовленнєвого заняття. Кожне комплексне мовленнєве заняття має комунікативну мету (завдання на розвиток зв’язного мовлення; діалогічного чи монологічного). Лексичну, граматичну, фонетичну роботу підпорядковують меті таким чином, щоб дитина під час оволодіння уміннями діалогічного спілкування, розповідання впродовж одного заняття змогла скористатися сформованими мовленнєвими навичками.

Реалізація принципу комунікативної спрямованості навчання можлива за умови індивідуального підходу до дитини у процесі навчального і повсякденного спілкування. Вдале визначення теми розмови спонукатиме дітей висловлюватися, ділитися враженнями, переживаннями.

Базовий компонент дошкільної освіти передбачає певний рівень мовної та мовленнєвої освіченості дитини, тобто компетентності, яку в мові визначають за результатами її застосування (О. Лурія). Повноцінне засвоєння усіх видів мовленнєвої компетенції ґрунтується на розвитку комунікативної компетенції, яку розуміють як комплексне використання мовних і немовних засобів з метою комунікації, спілкування в конкретних соціально-побутових ситуаціях, уміння орієнтуватися в ситуації спілкування, ініціативність спілкування (А. Богуш). Чинники мовленнєвої та комунікативної компетенції пов’язані між собою.

Мовленнєве спілкування дітей відбувається у процесі формування комунікативно-мовленнєвої діяльності. Мовленнєва компетенція — це здатність дітей розв’язувати комунікативно-мовленнєві завдання завдяки вмінню будувати різні форми монологічних (розповідь, опис, міркування, пояснення) і діалогічних (ситуативна розмова, діалог-розпитування, бесіда) висловлювань, використовуючи при цьому засоби виразності мовлення. Комунікативна компетенція випускника дошкільного навчального закладу — це комплексна характеристика, яку визначають за рівнем розвитку комунікативної діяльності у сфері спілкування з дорослими й однолітками тощо. Це загалом визначає комунікативну готовність до навчання у школі.

Отже, комунікативна спрямованість навчання означає оволодіння дітьми рідною мовою як засобом комунікації, спілкування. Вони повинні не тільки відповідати на запитання дорослих під час занять, але й вільно користуватися рідною мовою в усіх життєвих ситуаціях: легко вступати у невимушену розмову, підтримувати бесіду, бути ініціаторами розмов.