21. Підходи, у яких конкретизується розвиток пд методів дослідження. Особливості даних підходів. Вимоги до дослідника при роботі з певними групами методів (методик).

Об'єктивний підхід — діагностика здійснюється на основі успішності (результативності) і способу (особливостей) виконання діяльності.

Суб'єктивний підхід — діагностика здійснюється на основі відомостей, що повідомляються про себе, самоопісанія (самооценіванія) особливостей особи, стану, поведінки в тих або інших ситуаціях.

Проектний підхід — діагностика здійснюється на основі аналізу особливостей взаємодії із зовні нейтральним, як би безособовим матеріалом, що стає через його відому невизначеність (слабоструктурності) об'єктом проекції.

Для читачів, які звиклися протиставляти об'єктивне і суб'єктивне, відразу вкажемо на те, що в даному контексті суб'єктивність не означає помилковості, а об'єктивність — істинності. Подальший розгляд тих тестів або методик, які співвідносяться з позначеними підходами, легко дозволяє переконатися в справедливості цього положення.

Об'єктивний підхід до діагностики проявів людської індивідуальності утворює в основному двох типів методик, розділення яких стало традиційним. Це методики для діагностики власне особових особливостей і тести інтелекту. Перші направлені на «вимір» неінтелектуальних особливостей особи, другі, — на встановлення рівня її інтелектуального розвитку.

Зрозуміло, таке «відособлення» сфери особових (характерологичеських) проявів і сфери інтелекту має обмежений, але проте важливий для психодіагностики сенс. С. Л. Рубінштейн свого часу дуже точно вказав на те, що психічні властивості людини утворюють дві основні групи: характерологичеськие властивості і здібності. Перша група властивостей пов'язана із спонукальною (мотиваційною) регуляцією поведінки, а друга забезпечує організацію і виконання. Збереження за особовими проявами, з одного боку, і інтелектом — з іншою, відносній самостійності дозволяє більш глибоко проникнути в єство цих психічних утворень. Нарешті, відомо, що акцентування їх функціональної своєрідності сприяло розробці діагностичних методик, практична цінність яких незаперечна.

Діагностика рівня інтелектуального розвитку представлена багаточисельними тестами інтелекту (тести загальних здібностей). Особові методики, що виділяються у межах об'єктивного підходу, можна умовно підрозділити на «тести дії» («цільові особові тести») і «ситуаційні тести». Найбільш поширені цільові особові тести — це всілякі перцептивні тести, наприклад виявлення замаскованих фігур. У ситуаційних тестах випробовуваний поміщається в ситуацію, подобную/схожую з тією, яка може виникнути в житті. Нарешті, в об'єктивному підході утворюються ще дві значні групи тестів: тести спеціальних здібностей, призначені для виміру рівня розвитку окремих сторін інтелекту і психомоторних функцій, що забезпечують ефективність в конкретних, досить вузьких областях діяльності, і тести досягнень, які виявляють міру володіння певними знаннями, уміннями, навиками.

Суб'єктивний підхід представлений багаточисельними опитувальниками. Ці поширені діагностичні інструменти в найзагальнішому вигляді можуть бути підрозділені на особових опитувальників, опитувальників стану і настрою, а також опитувальників думок і опитувальників-анкети. Три останні групи опитувальників призначено для здобуття про обстежуваний інформації, що не має, як правило, безпосереднього відношення до тих або інших його особовим особливостям, правда, опитувальники думок, які звичайні в соціологічних, соціально-психологічних дослідженнях і конструюються під багатообразні конкретні завдання, можуть певною мірою відображати і особові особливості респондентів.

Для методик, створених в рамках проектного підходу, пропонувалися різні класифікації (детальніше за див. гл. 6). Найбільш простим і досить зручним є їх ділення на: моторно-експресивні, перцептивно-структурні і апперцептивно-динамічні (С. Розенцвейг, 1964).

Описані вище діагностичні підходи виконують не лише класифікаційну функцію. Ці підходи представлені як би у вигляді шкали «податливості до вимірності» тих індивідуально-психологічних особливостей, на розкриття яких вони направлені (послідовно обмежуються можливості додатка основних психометричних вимог, що пред'являються до образо-. ваннам цими підходами методикам), шкали, відповідної в той же час міри структурованості використовуваного стімульного матеріалу. Сказане найбільш вочевидь при порівнянні, наприклад, тестів інтелекту і проектних методик. Для психометричної оцінки валідності і надійності останніх і сьогодні відсутній адекватний математико-статистический апарат.

Психологія як наука має певні предмет і методи вивчення психічних явищ. Знання методів і вміння за їх допомогою вивчати вікові та індивідуальні особливості психічного розвитку особистості — шлях до глибшого пізнання психологічних особливостей особистості й використання цих знань у практичній діяльності.

Психологія висуває до методів дослідження психічних явищ певні вимоги: — психічні явища потрібно вивчати в їх розвитку, взаємозв’язку та взаємозалежності; — метод психологічного дослідження має бути адекватним предметові дослідження, розкривати істотні, а не випадкові, другорядні особливості досліджуваного психологічного процесу, стану чи властивості.

Основним принципом психологічного дослідження є його об’єктивність. Методами, які забезпечують об’єктивність розкриття досліджуваного психічного явища, є спостереження, експериментальне дослідження, аналіз продуктів діяльності (навчальної, трудової, спортивної), бесіда, інтерв’ю та ін. Метод самоспостереження, особливо інтроспективна його форма, не може бути єдиним і вірогідним способом вивчення особливостей психічних процесів, станів і властивостей особистості. Самоспостереження легко піддається суб’єктивному тлумаченню психічних явищ, особливо тоді, коли досліджувана особа малорозвинена і не здатна до самоспостереження. Перевірити ж описи психічних переживань, що досліджуються самоспостереженням, здебільшого неможливо. Втім, при дослідженні об’єктивними методами самоспостереження може використовуватись у формі словесного звіту піддослідного про те, що і як він переживає під час самоспостереження психічного процесу чи стану. При самоспостереженні особистість одночасно постає як суб’єкт та як об’єкт дослідження, що унеможливлює успішність дослідження. Кращою формою самоспостереження є ретроспективне спостереження, засадовим стосовно якого є згадування про перебіг досліджуваного психічного явища після того, як воно відбулося. Людина може в такий спосіб описати, що вона відчувала у стані радості, суму, страху, як вона запам’ятовувала чи міркувала, розв’язуючи завдання.

Провідним принципом об’єктивних методів у психологічному дослідженні є єдність свідомості та діяльності, опосередкованість пізнання внутрішніх, психічних явищ зовнішнім їх виявленням у вчинках, поведінці, мовленні, мімічних рухах, жестах та інших реакціях.

Наприклад, закономірності спостереження виявляються у ступені адекватності та швидкості розпізнавання предмета, виокремлення його серед інших об’єктів, знаходження спільного та відмінного в них.