18. Розвиток пізнавальної сфери дошкільника.

Збагачення когнітивної сфери дитини дошкільного віку спирається на гру та активне пізнавальне спілкування з дорослим. У дошкільняти під впливом навчання та виховання відбувається інтенсивний розвиток всіх пізнавальних процесів, в тому числі відчуттів та сприймання.

З віком у дітей знижуються пороги відчуттів, підвищується гострота зору і диференціація кольорів, розвивається фонематичний та звуковисотний слух, значно зростає точність оцінок ваги предметів. В дошкільному віці продовжується засвоєння сенсорних еталонів, найбільш доступними з яких є геометричні форми (квадрат, трикутник, коло) та кольори спектра. Сенсорні еталони успішно формуються в діяльності дитини.

З розширенням досвіду пізнання дитина оволодіває перцептивними діями, стає спроможною до обстеження предметів і виявлення в них найбільш характерних властивостей. Процес сприймання в кінці дошкільного періоду, за думкою Л.О. Венгер, досягає інтеріоризації.

Однак, дитячому сприйманню притаманні помилки у оцінці просторових властивостей предметів, сприйманні часу та зображень предметів.

Ліплення, малювання, конструювання найбільше сприяють сенсорному розвитку дитини

Тлумачення поняття «інтеріоризація» -у словнику

Саме з дошкільного віку починається феномен амнезії дитинства - людина забуває події перших 3-4 років свого життя

Мнемічна діяльність - робота пам'яті

Активно функціонують всі процеси пам'яті малюка. Запам'ятовування відбувається найкраще, якщо спирається на інтерес та осмислення дитини. В молодшого дошкільника помітну роль у розвитку пам'яті відіграє впізнавання, але з віком активізується відтворення. В старшому дошкільному віці з'являються достатньо повні уявлення пам'яті, що набувають системного, осмисленого і керованого характеру. Продовжується інтенсивний розвиток образної пам'яті. На основі гри та навчання до кінця дошкільного періоду дитина засвоює початкові форми керівництва власною мнемічною діяльністю, тобто у дошкільника з'являється довільна пам'ять, розвиток якої починається з появи довільного відтворення.

Впродовж дошкільного віку відбуваються суттєві зміни мислення дитини. Так, мислення розвивається від наочно- дійового до образно-мовного. Якщо переддошкільник мислить, виконуючи предметні дії, то мисленою одиницею дошкільника вже виступає образ, а згодом і слово. Відтак, розвиток мислення дитини тісно пов'язаний з мовою. Дошкільники за допомогою мовлення починають подумки оперувати об'єктами, що супроводжується розширенням діапазону розумових операцій - аналізу, синтезу, порівняння, простого узагальнення. Відповідно, збагачується обсяг форм мислення - в цьому віці це використання міркувань, суджень, простих, але логічних умовисновків.

За думкою Ж.Піаже, мислення, як і сприймання дитини цього віку, має егоцентричний характер, тобто малюк не може прийняти умови задачі, які суперечать його досвіду, поставити себе на позицію іншого.

Однак, вже до кінця дошкільного віку може відбутись перехід від егоцентричного мислення дитини до децентричного, якщо розвиток мислення цілеспрямовано і послідовно стимулюються дорослими.

В дошкільному дитинстві триває процес оволодіння мовленням. Для нього характерні наступні ознаки:

до 6-ти років мова стає засобом спілкування і мислення дитини, а також предметом свідомого вивчення, оскільки при підготовці до школи починається навчання читанню і письму,

Так, хлопчик, послухавши умови задачі.• «Мамі дали дві цукерки, а тобі одну. Скільки разом маєте цукерок?», відмовляється вирішувати її, мотивуючи, що так не буває

молодші дошкільники починають усвідомлювати особливості своєї вимови, до кінця періоду завершується процес фонематичного розвитку - всі звуки мовлення стають доступними для дитини,

інтенсивно росте лексичний склад мовлення,

однак мають місце значні індивідуальні відмінності, у одних дітей словниковий запас значно більший, у інших - менший, що залежить від умов їх життя, від того, як і скільки з ними спілкуються близькі дорослі,

відбувається активізація егоцентричного мовлення дитини (розмови з самим собою) як засобу планування та контролю власних дій,

розвивається граматичний склад мовлення, дітьми засвоюються тонкі закономірності морфологічного порядку (побудова слова) та синтаксичного (побудова фрази), у дитини-дошкільника з'являється оригінальне словотворення,

за допомогою вказівок дорослих дитиною засвоюється соціальний підтекст мовлення - його спрямованість на певного співрозмовника і відповідний зміст та інтонації.

Дошкільний період - сенситивний для розвитку уяви, яка набуває таких темпів розвитку, що вважається новоутворенням пізнавальної сфери цього віку. Про наявність образів як результатів уяви можна судити по тому, що діти із задоволенням слухають невеликі розповіді, казки, співпереживають їх героям. Потужним поштовхом для розвитку і репродуктивної, і творчої уяви дошкільника стає ігрова діяльність та різні види продуктивної діяльності, такі як конструювання, ліплення, малювання.

До кінця дошкільного віку - близько 3000 слів

Антропоморфізм - перенесення людських якостей на об'єкти навколишнього світу

Уяві дітей цього віку притаманні такі риси, як конкретність і наочність образів, їх надзвичайна яскравість й емоційність. Дитина під впливом прослухування казок схильна надавати стихійним явищам природи, речам, тваринам людських ознак, що відображається у фантазуваннях малюка. Характерною для дошкільника є зростаюча довільність уяви. В ході розвитку вона перетворюється у відносно самостійну психічну діяльність. Попри всю важливість уяви для психічного розвитку дитини, у дошкільному віці цей пізнавальний процес може набути негативних форм - переживання страхів та виявів брехливості.

Помітні прогресивні зміни спостерігаються і в розвитку уваги. Впродовж дошкільного віку зростає зосередженість, стійкість та обсяг уваги, поступово починає формуватись довільна увага, хоча переважає мимовільна.

42. Характерологічні особливості агресивних дітей та роль сім’ї у формуванні моделі агресивної поведінки дітей. Фактори, що сприяють становленню дитячій агресивності в сім’ї та аналіз особливостей сімей агресивних дітей. Аналіз проблеми емоційного, психологічного та фізичного насилля над дітьми. Особливості насилля дітей у школі та їх наслідки у дітей – жертв насилля.

Характерологічні особливості агресивних дітей та роль сім’ї у формуванні моделі агресивної поведінки дітей.

1. Сприймають велике коло ситуацій як загрозливі, ворожі їм.

2. Надчутливі до негативного ставлення до себе.

3. Заздалегідь налаштовані на негативне сприйняття себе з боку оточення.

4. Не оцінюють власну агресію як агресивну поведінку.

5. Завжди звинувачують оточення у власній деструктивній поведінці.

6. У випадку намірів агресії (напад, псування майна й т.п.) відсутнє почуття провини, або провина виявлена дуже слабко.

7. Не беруть на себе відповідальність за свої вчинки.

8. Мають обмежений набір реакцій на проблемну ситуацію.

9. У відносинах виявляють низький рівень емпатії.

10. Слабко розвинений контроль над своїми емоціями.

11. Слабко усвідомлюють свої емоції, крім гніву.

12. Бояться непередбачуваності в поведінці батьків.

13. Мають неврологічні вади: нестійка увага, слабку пам'ять, нестійке запам'ятовування.

14. Не вміють прогнозувати наслідки своїх дій (емоційно застрягають на проблемній ситуації).

15. Позитивно ставляться до агресії, тому що через агресію одержують почуття власної значимості й сили.

А. О. Реан (1991) та ін.), показали, що сім’ї агресивних дітей і підлітків характеризуються негативним психологічним кліматом, неуважним ставленням батьків до дітей, конфліктами між матір’ю та батьком із залученням решти членів сім’ї. Особливого значення у цьому разі набуває наявність позитивного емоційного зв’язку між дитиною та одним із батьків, що активізує механізм наслідування. Цей вид научіння агресивної поведінки видається нам особливо важливим як у дитячому, так і в підлітковому віці. Цього разу спрацьовує механізм ідентифікації дитини з одним із батьків, який надалі сприймається нею за моральний ідеал, орієнтир розвитку; дитина намагається уподібнитись агресору, щоб уникнути покарання. Крім того, моделлю для наслідування можуть виступати не тільки дії, а й погляди та система цінностей батьків. Таким чином, поєднання різноманітних способів моделювання агресивної поведінки як, власне, агресивна поведінка самих батьків, так і схвалення ними агресивної поведінки інших, може мати навіть більший ефект, ніж прийняття агресивної поведінки дітей за умови власної неагресивної поведінки.

Можна виділити основні узагальнені показники несприятливого впливу сім’ї на психічний розвиток підлітка і його особистості взагалі й формування високого рівня агресивності й закріплення агресії зокрема. До них можна віднести: авторитарність батьків і велику психологічну дистанцію між поколіннями, фізичне і психологічне насильство, що практикується в сім’ї; фрустрацію соціогенних потреб, актуальних для підліткового віку; ігнорування інтересів дитини й змін у її розвитку, пов’язаних з появою психологічних новоутворень, жорсткий тотальний контроль, так само як і безконтрольність; відсторонення батьків від процесу виховання і педагогічного керівництва поведінкою підлітка. Негативний вплив справляє наявність психологічних бар’єрів емоційного, оцінного та смислового характеру, значна кількість конфліктів, демонстрація деструктивних, агресивних моделей поведінки. Важливою умовою розвитку і закріплення агресії є фрустрація потреби у прихильності, визнанні, любові й захисті з боку дорослих, а також наявність ситуацій постійного застосування покарань, особливо фізичних. Г. Еберлейн підкреслює, що агресивність дитини є не що інше, як її розпач у пошуку любові й визнання

Фактори, що сприяють становленню дитячій агресивності в сім’ї та аналіз особливостей сімей агресивних дітей.

Свої перші знання про моделі агресивної поведінки діти набувають в сім'ї. Як відзначають Р. Берон і Д. Річардсон, «сім'я може одночасно демонструвати моделі агресивної поведінки і забезпечувати його

підкріплення». Саме в сім'ї дитина проходить свій перший етап соціалізації і саме там він може засвоїти перший урок агресивної поведінки. Що ж сприяє кращому засвоєнню цього уроку?

По-перше, це характер сімейних взаємин. Так, постійні сварки і скандали відзначалися в 39% сімей підлітків-правопорушників, бійки між батьками - в 24% сімей, постійна ворожнеча між подружжям - у 12% 2. На конфліктні стосунки в сім'ї як джерело негативних переживань вказують 56% хлопчиків і 78% дівчаток з групи важких підлітків і 47% хлопчиків і 18% дівчаток з групи благополучних3.

По-друге, це стиль сімейного керівництва. Практичний інтерес представляють дані про зв'язок агресивної поведінки з покараннями, використовуваними батьками. Часті і невиправдано жорстокі покарання, до речі, як і відсутність контролю та нагляду за дітьми, провокують дітей до агресивної поведінки. Більше того, діти, які засвоїли агресивні форми поведінки внаслідок покарань батьків, ставши дорослими, настільки ж суворо карають вже своїх дітей. Іншим негативним наслідком каральної політики батьків можуть стати активні або пасивні форми опору дітей.

Часті покарання, збуджує і засмучує дітей, можуть призвести до того, що вони забувають причину, що викликала покарання. При цьому зникає «виховний ефект», на який розраховували батьки. Нарешті, діти, привчені до частих і невиправданим покаранням, виявляються нездатними до прийняття правил прийнятної поведінки, оскільки покарання змушує дитину приховувати зовнішні прояви небажаної поведінки, але не усуває причини його.

Яким має бути покарання? По-перше, воно має бути прямо пов'язане з поведінкою дитини, і часовий розрив між провиною і покаранням має бути мінімальним. По-друге, потрібно проявляти послідовність, коли за одне і те ж порушення завжди призначається одна і та ж санкція. Крім того, не слід погрожувати покаранням і не здійснювати його. По-третє, будь-яке покарання вимагає роз'яснень та пропозицій альтернативних варіантів поведінки. Роз'яснення допомагають дитині зрозуміти, що в його поведінці не заохочується і які пропоновані альтернативи не створюють бар'єри в поведінці дитини.

Аналіз проблеми емоційного, психологічного та фізичного насилля над дітьми.

Насильство над дитиною — це дії, що приносять шкоду дитині з боку людей, на яких покладено догляд та опіку над ним. До нього відноситься фізичне насильство, занедбаність й нехтування потребами дитини.

Як правило більшість батьків, яких жорстоко карали в дитинстві, самі карають своїх дітей. Не кожен із батьків розуміє, що покарання це психологічна травма. Батьки часто можуть завдати дитині психологічної травми без злого умислу яка може створити проблеми в дорослому житті.

Фізичне, емоційне та психологічні види насильства батьків над дітьми у сукупності підсилює дію кожного з них, зумовлюючи виникнення в дитини певних ознак, що характеризують її переживання і поведінку. Наукові дослідження показують, що сімейне насильство із різноманітними факторами, негативно впливає на фізичний розвиток дитини, включаючи загальний стан здоров'я, координацію, силу, зір, слух дитини, її здатність набувати знання, необхідні для нормального життя. В таких дітей занижена самооцінка, вони вважають себе не вартими любові, виникають проблеми у співробітництві з іншими та вміння відрізняти добро від зла.

Якщо між дітьми та батьками немає взаємозв'язку, панує постійна атмосфера напруженості між самими батьками, то приводить до того, що дитина прагне якомога менше перебувати вдома, втрачає емоційний контакт з батьками, виходить з-під соціального контролю дорослих. У таких дітей розвиваються соціально-психологічні якості потенційного правопорушника. Значна кількість конфліктів та форм соціально неадекватної поведінки як дома, так і в школі, провокується самими дорослими. Підлітки, які стають жертвами фізичного та психічного насильства в сім'ї — в школі поповнюють категорію «важких учнів».

Особливості насилля дітей у школі та їх наслідки у дітей – жертв насилля.

Знущання в школі – це вид насильства, у якому жертва потерпає від повторних навмисних згубних дій однієї особи або групи. Буває фізичним, психологічним (емоційним, моральним), вербальним (словесним), економічним, іноді сексуальним (в т.ч. кібербулінг). Може бути комбінованим. Емоційне (моральне) знущання може бути навіть більш образливим, ніж фізичне.

Дисбаланс сили – ключовий елемент динаміки знущань. Учень, який сильніший, агресивніший, більш зухвалий, впевненіший за інших учнів, типово знущається з інших дітей, які слабкіші, боязливіші, менш агресивні, не дають здачі. Часто старші учні знущаються з молодших чи нових учнів. Деколи ті, що знущаються, вибирають своїми жертвами тих учнів, які знаходяться в невигідному становищі через те, що є представниками культурних меншин або нещодавно емігрували.

Як і у випадках інших видів насильства до особи, таких, як насильство над партнером, переслідування на расових засадах, насильство над дитиною та жінкою в сім’ї, дисбаланс сили є основним ключем до розуміння того, що відбувається, і це потрібно врахувати при втручанні.

Міфом є думка про те, що ті, хто знущаються, є невпевненими в собі по суті, а тільки прикриваються зовнішньою бравадою. Дослідження свідчать про те, що їхня самооцінка здебільшого є середньою чи вищою від середньої. Як правило, ті, що знущаються, походять з домівок, де агресія використовується як спосіб розв’язання конфліктів, протее це питання потребує подальшого вивчення.

Насильство в школі майже завжди буває спланованим і методично повторюваним, а жертвами насильства майже завжди риси, що відрізняють їх від інших дітей. Ми вже знайомі з видами знущань, вони перегукуються з загальними видами насильства – фізичними, психологічними, економічними, сексуальними.

Між фізичним і психологічним насильством розмістилася така форма, як третирування – вербальні погрози, образи, стосуни, штовхання. Сюди входять і словесні образи, і приниження етнічного чи статевого характеру. До психологічного насильства ще входить така форма тиску, як бойкот – змова групи людей про недопущення контактів і спілкування, вигнання із суспільства.

Працювати необхідно з усіма сторонами жорстокої поведінки: і з жертвою, і з ґвалтівником (агресором). Емоційний стан жертви, якщо з нею не працювати фахівцям, не дасть їй виявити свої таланти, здібності, ще більш укоренить так званий комплекс жертви, зіпсує їй майбутнє життя.

ІV. Психодіагностика: