17. Схожість та відмінність процесів мислення та мовлення, їх генетичні корені.

Мислення — психічний процес опосередкованого й узагальненого відображення людиною предметів та явищ об'єктивної дійсності в їх істотних властивостях і зв'язках.

Найхарактернішою особливістю мислення є його зв'язок із мовленням. Представники різних психологічних напрямів (асоціативної психології, вюрцбурзької школи та ін.) по-різному тлумачать зв'язок мислення з мовою. Одні вважають, що мислення незалежне від мовлення, а мовлення вільне від мислення, інші — ототожнюють мову і мислення. Так, біхевіористи стверджують, що мовлення є озвученим мисленням. Насправді мова і мислення перебувають у єдності. Процеси мислення і мовлення не тотожні, бо відображають різні психологічні реальності: мислення — пізнавальний процес, а мовлення — процес спілкування і вираження думки. Водночас вони і не є відокремленими. Мислення без мовлення неможливе, оскільки у мові втілюються думки. Мислення втілене у мові так само, як зміст представлений у формі. Пізнаючи світ, людина відображає його у слові.

Мислення завжди спрямоване на розв'язання якогось завдання.

У процесі вирішення питання людина хоче щось дізнатися, зрозуміти, з'ясувати. Така потреба виникає тоді, коли людині трапляється щось нове, незрозуміле.

Оскільки мислення втілене у мовленні, воно має узагальнений характер. Позначаючи словом кожен предмет, що сприймається, його ознаку, дію, стан або зв'язки з ним, людина відображає його узагальнено; в одиничному бачить загальне.

Мислення має опосередкований характер. У мові сформульовані закони, правила, загальні факти, зв'язки і залежності, розкриті попередніми поколіннями людей.

Мислення і мовлення має різне генетичне коріння. Спочатку вони виконували різні функції і розвивалися окремо. Початковою функцією мови була комунікативна функція. Сама мова як засіб спілкування виникла через необхідність розділення і координації дій людей в процесі сумісної праці. Разом з тим при словесному спілкуванні зміст, передаваний мовою, відноситься до певного класу явищ і, отже, вже тим самим припускає їх узагальнене віддзеркалення, тобто факт мислення. Разом з тим такий, наприклад, прийом спілкування, як вказівний жест, ніякого узагальнення в собі не несе і тому до думки не відноситься.

У свою чергу є види мислення, які не пов'язані з мовою, наприклад, наочно-дійове, або практичне, мислення у тварин. У маленьких дітей і у вищих тварин виявляються своєрідні засоби комунікації, не пов'язані з мисленням. Це виразні рухи, жести, міміка, що відображають внутрішні стани живої істоти, але що не є знаком або узагальненням. У філогенезі мислення і мовлення виразно вимальовується домовленнєва фаза в розвитку інтелекту і доінтелектуальна фаза в розвитку мовлення.

18. Структура емоційної сфери особистості. Класифікації емоційних явищ, їхні функції у житті людини.

Структура емоційної сфери особистості.

Різні форми переживання почуття - емоції, афекти, настрої, стресові стани та почуття - утворюють емоційну сферу особистості, яка являється одним з регуляторів поведінки людини та пізнання. Вираженням складних відносин між людьми.

Структура емоційної сфери особистості (за С. Л. Рубінштейном) складається з трьох основних рівнів:

• рівень безпредметних емоційних явищ (настроїв) -тобто недиференційованих емоційних станів суб'єкта, які не спрямовані до якогось об'єкта;

• рівень предметних почуттів, що виникають з приводу якогось предмету - ці почуття бувають інтелектуальними (прикладом може бути почуття смішності якогось предмету), моральними, естетичними;

• рівень світоглядних почуттів, які не прив'язані до якогось предмету, а характеризують загальне відношення людини до життя (прикладом може слугувати почуття гумору, почуття трагічного, комічного).

Серед компонентів емоційної сфери людини виділяють емоційний тон відчуттів, ситуативні емоції, емоційні стани.

Класифікації емоційних явищ, їхні функції у житті людини.

Емоції класифікують в залежності від сфери явищ, що визначають їх появу. Одну з найбільш повних класифікацій запропонував Б.И. Додонов. В ній виділяються:

1) Альтруистические (в основе потребность в поддержке, помощи другому человеку),

2) Праксические эмоции (потребность в деятельности, удовлетворение от окончания дела),

3) Коммуникативные (потребность в общении, желание получить отклик, поделиться мнением),

4) Глорические (потребность в самоутверждении, известности, славе, публичности),

5) Пугнические (потребность в преодолении препятствий, опасности),

6) Романтические (потребность в необыкновенном, чудесном, ожидание чего-то светлого),

7) Эстетические (потребность к красоте, чувстве изящного, возвышенного),

8) Гностические (потребность в сознательной картине мира),

9) Эгоистические (потребность в удовольствии, в телесном и душевном комфорте),

10) Акизитивные (потребность в накоплении, приобретании).

На основе этой классификации Додонов вводит новое понятие "общая эмоциональная направленность личности". Она определяется преобладанием одного из типов ценностных эмоций.

На підставі тілесних переживань Кант поділяв емоції на стенічні (радість, наснага, гнів) - збудливі (підвищувальний м'язовий тонус, силу) і астенічні (страх, туга, сум) - що послаблюють.

Розподіл емоцій на стенічні й астенічні має схематичний характер. Деякі афекти важко віднести до тієї чи іншої рубрики, і навіть той самий афект при різній інтенсивності може виявляти то стенічні, то астенічні риси. По тривалості плину емоції можуть бути короткостроковими (гнів, переляк) і тривалими.

Є.П. Ільїну ця класифікація видається дещо надуманою. Зміст класифікації емоцій повинен бути не в тому, щоб співвіднести їх із конкретними видами потреб (для цього потрібно ще мати обґрунтовану й несуперечливу класифікацію самих потреб, чого дотепер немає), а в тому, щоб виявити групи емоцій, які розрізняються за якістю переживань та їхньої ролі для людини й тварин.

Поділ емоцій на первинні (базові) і вторинні. Цей підхід характерний для прихильників дискретної моделі емоційної сфери людини. Однак науковці називають різну кількість базових емоцій: від двох до десяти. П. Екман на основі вивчення лицьової експресії виокремлює шість таких емоцій: гнів, страх, відраза, подив, сум і радість.

Р. Плутчик виокремлює вісім базових емоцій, поділяючи їх на чотири пари, кожна з яких пов´язана з певною дією:

- руйнування (гнів) - захист (страх);

- прийняття (схвалення) - відкидання (відраза);

- відтворення (радість) - позбавлення (зневіра);

- дослідження (очікування) - орієнтація (подив).

К. Ізард називає 10 основних емоцій: гнів, презирство, відраза, дистрес (гope-страждання), страх, провина, інтерес, радість, сором, подив.

На думку К. Ізарда, базові емоції повинні мати такі обов´язкові характеристики:

- мати виразні й специфічні нервові субстрати;

- виявлятися за допомогою виразної та специфічної конфігурації м´язових рухів особи (міміки);

- спричиняти виразне й специфічне переживання, яке людина усвідомлює;

- як такі, що виникли в результаті еволюційно-біологічних процесів;

- здійснювати організаційний і мотиваційний вплив на людину, слугувати її адаптації.

Функції емоцій: відображально-оцінна, мотиваційна, регулятивна, дезорганізуюча, закріплення-гальмування, слідотворення, підкріплення, сигнальна функція, прогностична, спонукальна, активаційно-енергетична функція, комунікативна функція, маніпулятивна функція, пізнавальна функція, оздоровча функція.

ІІ. Соціальна  психологія: