КПУ

1. Поняття, предмет та метод галузі конституційного права

Конституційне право – це система норм, які регулюють відносини державного будівництва України, система нормативно-правових актів, наука яка являє собою систему знань про державно-правові явища, навчальна дисципліна до якої входить частина науки конституційного права.

Конституційне право – це сукупність правових інститутів і норм, що закріплюють засади державного ладу та територіальний устрій, визначають правовий статус особи та регулюють суспільні відносини, пов’язані з організацією та діяльністю органів державної влади та місцевого самоврядування.

Предмет правового регулювання конституційного права: 1) вибори та референдум; 2) встановлення та гарантування прав та свобод людини та громадянина; 3) створення та функціонування системи державних органів; 4) відносини державного управління та адміністративно-територіального поділу; 5) відносини, що визначають засади і принципи організації та функціонування місцевого самоврядування в Україні, діяльності органів місцевого самоврядування; 6) відносини з приводу організації та діяльності органів державної влади, взаємозв’язок найголовніших ланок державного апарату.

Методи правового регулювання – це сукупність прийомів та способів, за допомогою яких здійснюється регулювання тих чи інших суспільних відносин. У конституційному праві використовуються такі основні методи правового регулювання: 1) метод дозволу (правонадільчий метод). Такий метод найчастіше застосовується для встановлення прав та свобод людини, а також для визначення компетенції державних органів: “Кожна людина має невід’ємне право на життя” (ст.27); 2) метод заборон. Конституційно-правові норми часто формулюються як заборони вчиняти певні дії: “Цензура заборонена” (ст.15); “Одна й та сама особа не може бути Президентом України більше ніж два строки підряд” (ст.103); 3) метод зобов’язання. У формі покладання обов’язку на конкретних суб’єктів сформульована преважна більшість конституційно-правових норм, що стосуються, наприклад, організації та функціонування влади: “Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави” (ст.3 ); “Президент України забезпечує державну незалежність, національну безпеку і правонаступництво держави” (п.1 ст.106) ;

2. Правовий статус біженців

Конституційно-правовий статус біженців визначається Конституцією України (ст. 26), Законом України "Про біженців", Конвенцією ООН про статус біженців та іншими нормативно-правовими актами.

Біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

Статус біженця не надається особі (ст. 10 Закону України "Про біженців"): 1) яка вчинила злочин проти миру, воєнний злочин або злочин проти людства і людяності, як їх визначено у міжнародному праві; 2) яка вчинила тяжкий злочин неполітичного характеру за межами України до прибуття в Україну з метою набуття статусу біженця, якщо таке діяння віднесено Кримінальним кодексом України до тяжких злочинів; 3) яка винна у вчиненні дій, що суперечать меті та принципам Організації Об'єднаних Націй; 4) яка до прибуття в Україну була визнана біженцем або отримала притулок в іншій країні;

Статус біженця втрачається, якщо особа: 1) добровільно знову скористалася захистом країни громадян­ської належності; 2) набула громадянство України чи добровільно набула грома­дянство, яке мала раніше, або набула громадянство іншої держави і користується її захистом; 3) добровільно повернулася до країни, яку вона залишила чи за межами якої перебувала внаслідок обґрунтованих побоювань ста­ти жертвою переслідувань; 4) будучи особою без громадянства, може повернутися в країну свого попереднього постійного проживання, оскільки обставини, за яких було надано статус біженця, більше не існують.

3. Строк повноважень Президента України, дострокове припинення повноважень Президента України

Розділ 5. Президент України є главою держави і виступає від її імені. Президент України обирається громадянами України на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування строком на п'ять років. ПУ може бути особа яка досягла 35 років, проживає в Україні протягом 10 років, володіє державною мовою. Одна й та сама особа не може бути ПУ більше ніж 2 строки підряд. Повноваження Президента України припиняються достроково у разі:

1) відставки;

2) неможливості виконувати свої повноваження за станом здоров'я;

3) усунення з поста в порядку імпічменту;

4) смерті.

Відставка Президента України набуває чинності з моменту проголошення ним особисто заяви про відставку на засіданні Верховної Ради України.

Неможливість виконання Президентом України своїх повноважень за станом здоров'я має бути встановлена на засіданні Верховної Ради України і підтверджена рішенням, прийнятим більшістю від її конституційного складу на підставі письмового подання Верховного Суду України - за зверненням Верховної Ради України, і медичного висновку.

Звання Президента України охороняється законом і зберігається за ним довічно, якщо тільки Президент України не був усунений з поста в порядку імпічменту. Президент України може бути усунений з поста Верховною Радою України в порядку імпічменту у разі вчинення ним державної зради або іншого злочину. Ініціювання питання про усунення Президента України з поста у порядку імпічменту здійснюється більшістю від конституційного складу Верховної Ради України. Вирішенню цього питання Верховною Радою України має передувати парламентське розслідування. Для проведення розслідування Верховна Рада України створює спеціальну тимчасову слідчу комісію.