5. Проголошення об'єднання унр і зунр.

22 січня 1919 p. у Києві був проголошений «Акт об'єднання (Злуки)» Української Народної Республіки і Західноукраїнської Народної Республіки в єдину соборну Україну. ЗУНР здобула назву Західної області Української Народної Республіки (ЗО УНР) і повну автономію. Остаточне рішення про об'єднання західних і східних земель повинні були затвердити Українські Установчі збори, які так і не були скликані.

Значення об'єднання УНР і ЗУІІР:

- Сам факт проголошення об'єднання ЗУНР і УНР мав величезне морально-політичне значення, підтвердивши прагнення українського народу жити в незалежній і соборній Українській державі.

- Ця подія, за словами канадського історика українського походження О. Субтельного, свідчила про те, що «уперше західно- і східноукраїнські націоналісти, які протягом поколінь проголошували існування між ними братерських зв'язків, ввійшли в контакт між собою в масових масштабах».

- Велике значення для наступних подій мала взаємодія Української Галицької армії й армії Директорії.

- Позитивний вплив на адміністративний апарат Директорії УНР справили галицькі державні службовці.

Ці та інші приклади свідчили про можливість і необхідність об'єднання. Фактичного державного об'єднання УНР і ЗУНР не відбулося, але історичний досвід державотворення як на сході, так і на заході України був дуже цінний для українських політиків, для державотворення сучасної незалежної України. Починаючи з 2000 р. день 22 січня відзначається в Україні як національне свято.

6. Причини поразки ЗУНР. Причинами поразки ЗУНР були:

- ЗУНР опинилася в міжнародній ізоляції, без військової і дипломатичної підтримки європейських держав;

-. прихильне ставлення країн Антанти до Польщі;

- УНР, воюючи на декількох фронтах у 1918-1919 pp., не могла захистити територію ЗУНР від польських військ;

- ЗУНР не створила з економічних причин достатню за чисельністю і військовим оснащенням армію, здатну захистити суверенітетдержави та її територію;

- поразка Української Народної Республіки.

7. Історичне значення утворення ЗУНР. Західноукраїнська Народна Республіка проіснувала 257 днів. Безсумнівно, поразку ЗУНР зумовив цілий ряд факторів. Проте жоден із них не здатний перекреслити роль цього державного утворення в історичному просуванні українського народу шляхом національної свободи і державної незалежності. Реальне існування протягом восьми з половиною місяців національної галицької державності поставило на практичний ґрунт в українському русі гасло Соборної Української держави. Досвід ЗУНР підтвердив, що здобути і відстояти незалежну національну державу можливо тільки завдяки напрузі сил усіх соціальних верств і політичних сил нації.

ЗУНР увійшла в історію як героїчна сторінка у боротьбі українського народу за незалежність, вільний демократичний розвиток.

20. Акт злуки та його історичне значення

Результатом революції у Росії та розпаду Австро-Угорської імперії стало утворення двох далеких за міжнародними, політичними, економічними і соціальними орієнтирами, але рідних по крові держав: Української Народної Республіки та Західноукраїнської Народної Республіки. Історична доля цих земель склалася саме так, що один народ був змушений поділитися навпіл, і кожна з його частин була змушена піти своєю дорогою, своїм шляхом розвитку, надувала індивідуальних особливостей.

УНР – держава соціального направлення. Її молода влада найбільше переймалася питаннями прав національних меншин, а у своїй діяльності більшою мірою сповідувала революційний романтизм. В той час коли уряд ЗУНР складався з представників української аристократії та інтелігенції, які вже мали неабиякий досвід парламентської боротьби, а у своїх потребах виходили з потреб моменту.

Здійсненню мрії багатьох поколінь борців за незалежність і соборність України сприяла смертельна загроза, яка, у лиці польської та румунської агресії, об’єднала настільки розбіжні у поглядах і амбіціях лідерів двох українських держав.

Ініціатором об’єднання виступила ЗУНР. 6 листопада 1918р. до Києва прибула делегація національної Ради просити у Гетьмана П.Скоропадського військової і морально-політичної допомоги. П. Скоропадський пообіцяв підтримку. До Львова було відправлено спеціальну комісію. 10 листопада Українська Національна Рада ЗУНР прийняла резолюцію: «Державному Секретаріатові поробити потрібні заходи до з’єднання всіх українських земель і єдину державу».

Реалізувати резолюцію не дали змоги перестороги галицьких політиків щодо проросійських настроїв Гетьмана, та і стрімкі події у Наддніпрянщині, які призвели до повалення гетьманату, теж зіграли свою фатальну роль.

Новий поштовх до процесу об’єднання дало відновлення УНР і прихід до влади Директорії. Попередній договір об’єднання уклали у Фастові 1 грудня 1918 року. 3 січня 1919 року у Станіславі урочисто проголосили об’єднання ЗУНР та УНР в одну суверенну та народну республіку. А святковий Акт злуки розпочався 22 січня 1919 року о 12 годині. Цегельський (державний секретар ЗУНР) зачитав і передав Винниченкові Ухвалу Української Національної Ради від 3 січня 1919 року. В універсалі, який виголосив представник Директорії Ф.Швець, зазначалося: «…Віднині воєдино зливаються століттями відірвані одна від одної частини єдиної України, ЗУНР(Галичина, Буковина і Ужгородська Русь) і Наддніпрянська Велика Україна. Здійснились віковічні мрії, якими жили і за які вмирали кращі сини України.

Віднині є єдина незалежна УНР. Віднині українській народ, увільнений могутнім поривом своїх власних сил, має змогу з’єднати всі спроби своїх синів для утворення нероздільної, незалежної української держави на добро й щастя робочого люду».

І універсалі також було відзначено що Акт злуки має бути затверджений Установчими зборами, скликаними з території всієї України. А до того часу західна область УНР залишалась при своїх власних законодавчих і виконавчих органах. 22 січня 1919 року було затверджено рішення про злуку на Трудовому конгресі, де Євгена Петрушевича, голову Національної Ради ЗУНР, було обрано до складу Директорії. Уряд УНР виділив 500 млн. гривень на допомогу Галичині і надав військову і продовольчу допомогу.

Через кілька днів після проголошення злуки, Директорія була змушена покинути Київ під ударами Червоної армії. На плечі ЗОУНР ліг увесь тягар війни з Польщею. Наприкінці 1919 року Євген Петрушевич денонсував акт злуки (фактично він перестав бути чинним).

Хоча до справжнього об’єднання справа не дійшла, але це вже був перший крок у здійсненні мрій українців, щодо об’єднання єдиного, братерського народу!