Методика викладання фахових дисциплін

1. Методична концепція лекційного курсу:

Приступаючи до проведення лекції, викладач повинен пам'ятати, що психологи виділяють 4 фази, які характеризують динаміку лекції: 1) початок сприйняття - 4-5 хвилин (на цьому етапі слід зосередитися на трансформації мимовільної уваги у довільну); 2) оптимальна активність сприйняття - 20-30 хвилин (саме на цей час припадає пік працездатності, тому слід спланувати свою діяльність так, щоб саме на цей період прийшовся найбільш складний для розуміння матеріал); 3) фаза зусиль - 10-15 хвилин (це передвісник стомлення, але слухач ще в змозі керувати своєю діяльністю); 4) фаза стомлення (саме у цей період слід дати можливість трохи перепочити, розповісти цікавий випадок, якщо дозволяє ситуація, а то й пожартувати. Навіть невеличкий відпочинок дозволяє повернути аудиторію до активного сприйняття матеріалу). Найбільш типовими діями лектора є:

• S повідомлення теми лекції;

• повідомлення плану лекції (основні вузлові питання);

• ознайомлення зі списком літератури;

• нагадування змісту попередньої лекції, пов'язання його з новим матеріалом;

• реалізація тез лекції (змістовна частина лекції) з підведенням підсумків кожного питання;

• рекомендації щодо підготовки до семінарських і практичних занять;

• повідомлення теми наступного заняття.

Однією з найголовніших запорук успіху є контакт з аудиторією.

2. Словесні методи на лекційних заняттях:

Одним з найпростіших і водночас найпоширеніших методів у процесі навчання є розповідь:

– науково-популярна розповідь (грунтується на аналізі фактичного матеріалу); – художня розповідь (образний переказ різноманітних фактів, подій, вчинків тощо); – розповідь-опис чи оповідання (послідовний виклад основних ознак, особливостей предметів і явищ довкілля, наприклад опис історичних подій).

Основні педагогічні вимоги до розповіді: пізнавальна та виховна спрямованість; достовірність та наукова обгрунтованість фактів; достатня кількість яскравих прикладів, які доводять викладені положення; чітка логіка і достовірність викладу; образність й емоційна забарвленість; наявність елементів особистої оцінки і ставлення педагога до змісту матеріалу, який вивчається; висока культура мовлення педагога (чіткість, доступність, правильність, особистісна забарвленість).

Пояснення.

Пояснення виконує свою навчально-виховну функцію тільки тоді, коли педагог постійно пам'ятає про такі його елементи: пізнавальний, рефлексивний, емоційний і нормативний. Певна модуляція голосу, правильне мовлення і слушно вибрані слова, які відповідають рівневі розвитку учнів, відіграють суттєву роль у поясненні. Воно має впливати на емоційно-почуттєву сферу особистості учня, і тому вчителі повинні емоційно забарвлювати зміст матеріалу, що вивчається. Для підсилення ефекту пояснення можна також використовувати різні наочні засоби (картини, таблиці, моделі, муляжі тощо). З практики дидактично-виховної роботи відомо, що надмірне збільшення часу на пояснення викликає стомлюваність і зниження уваги учнів. Цей недолік можна компенсувати епізодичним уведенням до пояснення елементів дискусії, опитування, розповіді та різноманітних прийомів проблемного навчання.

ефективне використання методу пояснення вимагає:

1. Докладного й чіткого формулювання навчального завдання, сутності проблеми, яка вивчається;

2. Послідовного розкриття причинно-наслідкових зв'язків;

3. Наявності переконливих прикладів, аргументів і доказів;

4. Використання порівняння, зіставлення, аналогії, бездоганної логіки викладу тощо.

Пояснення як самостійний метод викладу навчального матеріалу може становити суттєвий прийом інших методів навчання, наприклад лекції, показу, практичного заняття.