3. Сутність банку: правовий та економічний підходи.

Фінансова (кредитна) система включає в себе інституційну складову фінансового посередництва, а також сукупність відносин, що складаються у процесі виконання фінансовими посередниками своїх функцій. Можна стверджувати, що без наявності фінансових інститутів не існуватиме ні фінансових ринків, ні повноцінної фінансової системи, так само як без наявності фінансових ринків не може йти мова про розвинуті інститути фінансового посередництва. Отже, структура фінансової системи значною мірою залежить від природи тих інститутів, котрі входять до її

складу, а ця природа, у свою чергу, визначається різноманітними суспільно-економічними відносинами. На відміну від інших фінансових інститутів, зокрема страхових та інвестиційних компаній, банки відіграють значну роль у підтримці стабільності фінансової системи. Таким чином, розуміння природи банку, як особливого інституту фінансового посередництва, є важливим з огляду на необхідність забезпечення фінансової стабільності.

Тлумачення банку є не таким простим, як здається на перший погляд, беручи до уваги різноманітність історичного досвіду, правові та культурні відмінності різних країн. Тому для розкриття природи банку дослідники використовують різні підходи. Так,М. Савлук оперує законодавчим та економічним визначеннями банку [1]. Німецький дослідник Г. Бюшнер дає правове, мікро- та макроекономічне тлумачення природи банку [2].

Мікроекономічне визначення банку повинно походити з функціонального підходу, іншими словами, фірма класифікується як банк залежно від послуг, які вона надає для своїх клієнтів. Мікроекономічне визначення банку базується на балансі банку та його звіті про фінансові результати. Таке визначення має важливе значення, так як функціональний підхід значно полегшує аналіз банку в конкурентному середовищі.

4. Специфіка банківського бізнесу в порівнянні з іншими видами підприємницької діяльності.

Аналіз банківської діяльності належить до тих наук, що формують інструментарій досліджень конкретних економічних процесів та явищ. Очевидно, що ефективність окремих управлінських рішень та процесу управління в цілому значною мірою визначається адекватністю застосованих методів і прийомів аналізу. Досконалість останніх залежить насамперед від сформованої теоретичної бази. Методологія економічного аналізу є тією основою, на якій ґрунтується розроблення інструментарію прикладних аналітичних досліджень, зокрема і в банківській галузі.

Зазначимо, що методологічні засади банківського аналізу у віт­чизняній науці та практиці лише починають формуватися. Хоч останнім часом маємо численні праці такої тематики, проте більшість із них присвячено суто прикладним аспектам аналізу, натомість питання методології залишаються найменш вивченими.

Дослідження проблем аналізу банківської діяльності почнемо з розгляду теоретичних аспектів, визначивши його роль і місце в системі важелів управління сучасним комерційним банком. Це допоможе з’ясувати зміст і внутрішню структуру цього виду аналітичної роботи, а також сформувати адекватний інструментарій (систему методик, прийомів і способів) аналізу банківської діяльності.

Як відомо, форма і зміст аналітичного процесу визначаються передовсім особливостями функціонування об’єкта досліджень. У даному разі об’єктом аналізу є фінансово-господарська діяльність кредитних установ як самостійних суб’єктів економічних відносин. Оскільки аналогів банківського бізнесу в інших сферах підприємництва не існує, то особливості банківської діяльності взагалі та вітчизняної практики зокрема мають бути враховані в процесі розгляду комерційного банку як об’єкта аналізу та управ­ління у взаємозв’язку з політико-правовим і соціально-еконо­мічним середовищем.

З-поміж специфічних характеристик діяльності банківських установ виділимо найсуттєвіші:

• переважання фінансових ресурсів над іншими видами ресурсного забезпечення;

• високий рівень фінансового левериджу;

• підвищені вимоги до надійності, платоспроможності, лік-

• відності;

• централізоване регулювання діяльності, здійснюване центральним банком країни;

• значна кількість клієнтів, партнерів, контрагентів (як правило, їхня кількість навіть у невеликому банку значно перевищує аналогічний показник на великому підприємстві);

• висока ризикованість діяльності, зумовлена переважанням кредитних операцій у структурі активів, а також значним впливом інших ризиків: валютного, відсоткового, інфляційного тощо;

• обов’язковість ресурсного забезпечення відповідного рівня якості, насамперед інформаційного та технічного;

• висока вартість потенційних помилок та прорахунків, оскільки технологія банківського бізнесу передбачає рух значних фінансових потоків і є основою ефективної роботи інших суб’єктів ринку;

• відносно високі кваліфікаційні вимоги до персоналу за вузької предметної спеціалізації праці;

• розгалужена мережа кореспондентських відносин, у т. ч.

• у світовому масштабі, що потребує від персоналу обізнаності в галузі міжнародного законодавства і права;

• автоматизація основних ділянок роботи.

Діяльність вітчизняних банків додатково характеризується ще кількома ознаками, властивими економіці перехідного періоду:

• ліцензування банківських операцій Національним банком України;

• відносно високі цінові бар’єри входження в галузь (для створення нового банку, який здійснюватиме свою діяльність на території всієї України, мінімальний розмір регулятивного капіталу має бути не меншим за суму, еквівалентну 5 млн євро);

• наявність обов’язкових економічних нормативів регулюван­ня діяльності комерційних банків, які жорстко регламентують основні сфери банківського бізнесу;

• щоденна оперативна звітність комерційних банків перед НБУ;

• обмеженість внутрішніх фінансових ресурсів у країні;

• значний рівень залежності від чинників зовнішнього середовища;

• брак керівників та фахівців усіх рівнів, які мають достатню кваліфікацію;

• неможливість здійснення окремих банківських операцій через цілу низку причин: нерозвиненість певних сегментів вітчизняного фінансового ринку; недосконалість законодавства; брак пев­них елементів ринкової інфраструктури; пряма заборона про­ведення окремих операцій; існуюча практика регулювання ринкових відносин адміністративними методами.

У процесі формування теоретичних засад аналізу діяльності фінансово-кредитних установ важливе значення має класифікація видів аналітичної роботи. Зауважимо, що будь-яка класифікація за всієї її умовності та відносності важлива не лише з теоретичного, а й з практичного погляду, оскільки сам процес систематизації сприяє ліпшому розумінню досліджуваних явищ. Крім того, вона є корисною з погляду уніфікації термінології.