39. Конкурентоспроможність банку та її основні індикатори.

Конкурентоспроможність банку „визначається можливістю ефективної господарської діяльності та її практичної прибуткової реалізації в умовах конкурентного банківського ринку”.

Конкурентоспроможність банку „відображає ступінь привабливості банку для реальних і потенційних клієнтів, який дає змогу отримати певні переваги у формуванні впливу на ринкову ситуацію у власних інтересах … її слід розглядати з позицій досягнутого і потенційного конкурентного статусу” [8].

Необхідно зазначити, що майже всі дослідники характеризують конкурентоспроможність комерційного банку як його конкурентну позицію і пропонують такі критерії її оцінки:

- прибуток і прибутковість (рентабельність), хоча, за банківською статистикою, до найбільш прибуткових в Україні поряд з визнаними лідерами (Промінвестбанк, Приватбанк, Укрексімбанк тощо) належать банки, які не є широковідомими й обслуговують лише вузький регіональний сегмент. Деякі великі банки, які, власне, визначають стан банківської системи України, характеризуються сьогодні незначними рівнями отриманого прибутку. Більше того, найбільш рентабельними сьогодні в Україні є малі та середні банки, які навряд чи навіть у перспективі займатимуть значне місце у вітчизняній банківській системі;

- загальна суб'єктивна думка клієнтів, відображенням якої є частка ринку депозитів (меншою мірою кредитів), якими володіє банк у поточний момент, а також темпи зростання цих показників у попередній період. Позичальника, як правило, не цікавить конкурентоспроможність банку; коло інтересів позичальника обмежується питаннями кредитної угоди; вкладник (особливо, якщо це юридична особа) великою мірою зацікавлений у надійній та ефективній діяльності банку не тільки в поточний момент, а й у перспективі.

У літературі можна натрапити і на таку думку: конкурентоспроможність банку можна оцінювати згідно з теорією конкурентних переваг М.Портера, в рамках певної групи банківських установ. При цьому основним принципом створення системи індикаторів конкурентоспроможності банку має бути поєднання поточних результатів конкурентної активності банківської установи з її можливостями щодо довгострокового створення вартості. Індикатори, які задовольняють цю вимогу, об'єднуються у три групи: ринкові, операційні та фінансові [10].

Рівень конкурентоспроможності банку в той чи інший час визначається впливом взаємопов'язаних факторів, які можна обєднати у дві великі групи: зовнішні та внутрішні. В літературі є два протилежні погляди на цю проблему. Одні дослідники вважають, що „в масовому банкрутстві банків вирішальна роль належить екзогенним факторам”. Інші доводять, що з погляду підтримки та підвищення конкурентоспроможності саме фактори внутрішнього середовища банку найвагоміші, оскільки є об'єктом активного впливу з його боку. Протиставляти екзогенні та ендогенні фактори впливу на діяльність банків недоцільно і помилково. Справді, за стабільних а однакових макроекономічних умов результативність роботи банків суттєво відрізняється, що зумовлено внутрішніми чинниками. Але якщо макроекономічна ситуація в країні нестабільна, або, будучи стабільною, відчуває на собі вплив світових фінансово-економічних катаклізмів, то навряд чи суб'єкти господарювання, за винятком окремих, безвідносно до сфери їх діяльності, зможуть покращити своє становище за рахунок активізації факторів внутрішнього середовища.

Окремі дослідники вважають, що доцільнішим є більш диференційоване розуміння конкурентоспроможності комерційного банку. ЇЇ слід розглядати з позицій досягнутого і потенційного конкурентного статусу.

Отже, високий рівень конкурентоспроможності досягається лише за наявності конкурентного середовища. Впливати на ринок може і монополіст, але вплив, що не є результатом конкурентної переваги, не має жодного відношення до конкурентоспроможності суб'єкта ринку. Крім того, монопольне становище на ринку можна дуже швидко втратити, як і фінансові ресурси, якщо до монополіста застосовано відповідні санкції.

До найважливіших індикаторів банківської системи можна віднести:

• рівень капіталізації банків (частка банківського капіталу до ВВП);

• адекватність регулятивного капіталу (капітал щодо зобов'язань та активів банків);

• співвідношення активів банківської системи до ВВП (свідчить про тенденції, зокрема в кредитній діяльності вітчизняних банків);

• показник обсягу вкладів населення стосовно ВВП (вказує на тенденції здешевлення кредитних ресурсів);

• рівень монетизації економіки (характеризує динаміку середнього рівня цін на товарних ринках або рівня інфляції (розраховується як відношення обсягів грошової маси до ВВП);

• рівень кредитів комерційних банків (розраховується як % від ВВП);

• вартість банківських кредитів;

• питома вага проблемних кредитів (свідчить про кредитні ризики);

• фінансова залежність національної економіки від зовнішніх джерел (частка іноземного капіталу в загальному статутному капіталі національної банківської системи свідчить про залежність української економіки від іноземних інвесторів);

• питома вага високоліквідних коштів у обсязі чистих активів банку (дає можливість оцінити середньостроковий рівень ліквідності).

Показниками конкурентоспроможності банківської системи є ціна кредитних ресурсів та диференціація банківських послуг. Порівняльними перевагами розвитку банківських установ є різноманітність та якість послуг і ціна банківського продукту, а конкурентними - обрана стратегія розвитку