41. Необхідність та цілі регулювання банківської діяльності. Концепції банківського регулювання. Розвиток банківського регулювання та дерегулювання банківської діяльності.

Банківське регулювання — це одна з функцій Національного банку України, яка полягає у створенні системи норм, що регулюють діяльність комерційних банків, визначають загальні принципи банківської діяльності, порядок здійснення банківського нагляду, відповідальність за порушення банківського законодавства. Як функція державного управління воно покликане сприяти забезпеченню: 1) стійкості роботи і зміцненню фінансового стану банківської установи; 2) орієнтації та стимулюванню діяльності банку в галузі кредитування на виконання пріоритетних завдань розвитку економіки та підвищення добробуту суспільства; 3) наукової організації грошового обігу в народному господарстві; 4) створенню системи гарантій захисту інтересів вкладників, в першу чергу фізичних осіб.

В історичному плані дослідники проблем регулювання виходять з так званої холістської1 концепції суспільного зв’язку і водночас не заперечують необхідності чіткого встановлення опосередкованих чинників, якими визначаються колективна та індивідуальна поведінка.

Концепція регуляції з точки зору причинності не обов’язково ув’язана з диверсифікацією втручання держави в економіку. Водночас у вітчизняній літературі склалося достатньо визначене уявлення про грошово-кредитне і валютне регулювання як державне, що виходить від Національного банку України.

У міжнародній практиці існують три основні концепції поведінки органів регулювання банківської діяльності. Це теорія суспільних інтересів, теорія «зрощування» і теорія суспільного вибору. Згідно з 1 теорією – суспільних інтересів – регулюючі органи діють на благо всього суспільства. У випадку, коли ринкові інструменти не працюють, органи нагляду втручаються і роблять те, що найкраще задовольняє інтереси споживачів банківських послуг. Відповідно до 2 – теорії «зрощування», автором якої є лауреат Нобелівської премії Джордж Стігліц, регулюючі органи переслідують свої інтереси замість інтересів суспільства в цілому. Останньому таке регулювання невигідне, вигоду отримують окремі об’єкти нагляду. Згідно з цією концепцією регульовані суб’єкти намагаються «зростатися» з органами нагляду для отримання вигоди від контрольних заходів. Непоодинокі випадки, коли чиновники з органів нагляду по закінченні строку служби переходять на роботу до суб’єктів їхнього колишнього регулювання. Прихильники 3 теорії – суспільного вибору – розглядають концепції суспільних інтересів і «зрощування» як крайні випадки. Вони вважають, регулюючі органи мають альтернативу і за рівних умов вони, може, і робили б те, що краще для суспільства в цілому, проте більше схильні зберігати ціни, що пропонуються суб’єктами регулювання, при цьому на достатньо низькому рівні, вигідному для споживачів послуг.

ДЕРЕГУЛЮВАННЯ — форма держ. впливу на сусп.-екон. процеси економіки, що полягає у запровадженні комплексу заходів, спрямованих на досягнення соціального та екон. ефекту в сфері банківництва. Д. виявляється в обмеженні втручання органів викон. влади у фін.-екон. діяльність банків, усуненні адм. та орг. перешкод у розвитку ініціативи, а також запровадженні ефективних механізмів держ. регулювання екон. процесів у країні.