27.Роль ризику у банківській діяльності.

Ризик – це суб'єктивно-об'єктивна категорія, яка пов’язана з прийняттям рішення в ситуації невизначеності та конфліктності. Ризики БД- ймовірність того що події очікувані або неочікувані можуть мати негативний вплив на капітал або надходження банку.

Як свідчить практика, ризик є невід'ємною складовою у будь-якій сфері економічної діяльності, особливо у діяльності банківських установ. Тобто для функціонування банківських установ ризик є постійною притаманною складовою і будь-яке рішення у банківській діяльності, що заслуговує на увагу, обтяжене ризиком, бо фінансова сфера взагалі, а банківська справа зокрема є дуже чутливою не лише до різноманітних соціально-економічних чинників, а й до політичних, природно – кліматичних тощо. Отже, у банківській діяльності йдеться про те, щоб взагалі уникнути ризику, а головне завдання полягає у тому, щоб раціонально управляти банківськими ризиками і якомога правильніше та ефективно оцінювати структуру та рівень ризику, здійснюючи ту чи іншу банківську операцію, прагнучи знизити ступінь ризику до мінімального рівня.

Отже, питання мінімізації банківських ризиків є досить істотним та важливим, а оцінка міри ризиків та сфера управління різноманітними ризиками і врахування їх у банківській діяльності є актуальною складовою як політики банківських установ, так і їх стратегії.

На сьогодні сфера послуг банківських установ істотно розширилась, на першому місці і надалі залишається така традиційна послуга, як надання кредитів підприємницьким структурам та фізичним особам. У кредитних відносинах важливе і досить істотне значення мають відносини між позичальником та банківською установою, а також такі важливі фактори як конкуренція, кредитоспроможність банку і платоспроможність позичальника тощо. У разі надання банком кредиту суб'єкту підприємництва або фізичній особі головною особливістю цього процесу та небезпекою є можливість того, що позичальник не тільки не зможе сплачувати відсотки за кредитом, але й повернути основної суми. Такі умови характеризуються процесами неповернення кредиту і мають назву кредитного ризику.

Зазвичай, масове неповернення позичених коштів призводить до того, що банк не в змозі вести подальшу банківську діяльність і може стати банкрутом. Кредитний ризик часто залежить не так від діяльності банківської установи, як від стану економіки країни, впливу зовнішніх факторів, а також і від виду самого кредиту, що надається позичальнику.

Зменшити рівень кредитного ризику можна на основі відповідних заходів та методів, а саме: використання коштів резервного фонду; страхування ризику неповернення кредиту; страхування відповідальності позичальника за

погашення кредиту; застосування рефінансування та диверсифікації креди-

тів; застосування консорціальних кредитів; застосування реальних гарантій

та порук. Крім кредитного ризику, у своїй діяльності банківські установи мають остерігатися відсоткового ризику, який характеризується "небезпекою фінансових витрат через коливання ринкових процентних ставок та зміну вартості кредитів" [4, с. 392]. Зазвичай, відсотковий ризик виникає у випадках, коли не співвідносяться терміни повернення наданих у кредит (позику) коштів та залучених коштів, або ж, коли відсоткові ставки за активними та пасивними операціями встановлюють із використанням різних способів, тобто фіксованих ставок – квоти плаваючих і навпаки. Важливим аспектом у цьому може бути приклад, коли депозитні вкладення приймають на досить нетривалий термін, а позики видають на значний термін за фіксованими відсотковими ставками із розрахунку на те, що плаваючі відсоткові ставки не перевищать відповідний рівень. Важливу роль у банківській діяльності відіграє валютний ризик. Адже, на сьогодні, валютні операції банку становлять досить істотний обсяг, поряд із кредитними операціями. Валютний ризик – це небезпека валютних, курсових втрат, пов'язаних із зміною курсів іноземних валют стосовно національної валюти, а також від зміни якості доходів, отриманих за кордоном, внаслідок їхньої конвертації у основну валюту. Інші види ризиків теж є дуже важливими у банківській діяльності, проте найбільше проявляється на практиці кредитний ризик, який і найбільше впливає на практичну діяльність банківської установи. Отже, банківські ризики, особливо кредитні, істотно впливають на діяльність банківських установ. А тому постійно необхідно проводити політику щодо мінімізації банківських ризиків.

28.Види банківських ризиків. Особливості управління кредитним, процентним, валютним ризиком та ризиком незбалансованої ліквідності. Управління активами-пасивами банку.

Банківські ризики можна поділити на дві категорії: ризики, що піддаються кількісній оцінці та ризики, що не піддаються кіль­кісній оцінці. До банківських ризиків, що піддають­ся кількісній оцінці, належать фінансові ризики, пов'язані з несприятливими змінами в обсягах, дохідності, вартості і структурі активів та пасивів банку. До банківських ризиків, що не підда­ються кількісній оцінці, належать функціональні ризики, які стосуються процесу створення будь-якого банків­ського продукту чи послуги, та зовнішні ризики. Функціональні та зовнішні ризики не менш небезпечні, ніж фінансові, але їх важче ідентифікувати й визначати кіль­кісно. Щодо методів зниження функціональних ризиків, то основним серед них є розвиток внутрішнього аудиту, вдосконалення документообігу, роз­робка внутрішніх методик і техніко-економічного обґрунтування окремих операцій, а також продумане ресурс­не (фінансове, матеріально-технічне, кадрове) забезпечення своїх операцій.

Розглянемо основні види фінансових ризиків, які характерні для банків.

Кредитний ризик банку – це міра (ступінь) невизначеності щодо виникнення небажаних подій при здійсненні фінансових угод, суть яких полягає в тому, що контрагент банку не зможе виконати взятих на себе за угодою зобов'язань і при цьому не вдасться скористатися забезпеченням повернення позичених коштів. Щодо методів зниження кредит­ного ризику комерційного банку, то їх можна поділити на дві групи: зовнішні та внутрішні. До зовнішніх способів зниження кредитного ри­зику комерційного банку відносяться застава, гарантія (порука) та страхування. Основними внутрішніми способами є лімітування, диверсифікація та створення резервів.

Депозитний ризик комерційного банку – це міра (ступінь) невизначе­ності щодо можливості переведення розрахункового або поточного рахун­ку до іншого банку чи дострокового вилучення вкладу. Найефективнішими методами зниження депозит­ного ризику є диверсифікація вкладників та лімітування, тобто встановлення граничної суми вкладу.

Валютний ризик комерційного банку – це понесення банком втрат через коливання валютних курсів і цін на банківські метали. Для зниження валютного ризику комерційний банк може використовувати такі прийоми: надання позички в одній валюті з умовою її погашення в іншій з урахуванням форвардного курсу, зафіксованого в кредитному договорі; хеджування за допомогою деривативів (форвардних контрактів, ф'ючерсів, опціонів);диверсифікація коштів банку в іноземній валюті (суть цього методу зниження валютного ризику полягає у здійсненні операцій не з однією, а з кількома валютами, які не є корельованими); страхування валютного ризику, що передбачає передачу банком усьо­го ризику страховій компанії; визначення оптимальної струк­тури загальної відкритої валютної по­зиції, яка забезпечує мінімальний ризик.

Відсотковий ризик комерційного бан­ку — не міра (ступінь) невизначеності щодо можливості понесення банком втрат через несприятливі зміни відсот­кових ставок. Основним методом оцінки відсот­кового ризику банку є аналіз гепа (різниці між величиною чутли­вих до зміни ставки відсотка активів і пасивів банку, які необхідно переоціни­ти або погасити до певного терміну). Основними методами зменшення відсоткового ризику комерційного банку є управління гепом, імунізація портфеля, страхування, яке передбачає повну передачу відповідного ризику страховим компаніям та ін.

Інвестиційний ризик банку – це міра (ступінь) невизначеності щодо можливості знецінення цінних па­перів, придбаних банком. Основними методами його зниження є диверсифікація вкладень, тобто розподіл коштів між різними вида­ми цінних паперів (акціями, обліга­ціями) різних емітентів із різними строками погашення.

Ризик ліквідності комерційного бан­ку – це міра (ступінь) невизначеності щодо спроможності банку забезпечи­ти своєчасне виконання зобов'язань перед клієнтами шляхом перетворен­ня активів у грошові кошти. Методом зниження ри­зику ліквідності є збалансування ак­тивів і пасивів банку.

Ризик неплатоспроможності (банкрут­ства) – це міра (ступінь) невизначеності стосовно того, що банк виявить­ся неспроможним відповідати за своїми зобов'язаннями.

Функціональні ризики здійснюють істотний вплив на діяльність банків. Причинами їх виникнення є неможливість здійснення своєчасного та повного контролю за фінансово-господарською діяльністю банку.

Стратегічний ризик пов’язується з помилками у реалізації функцій стратегічного менеджменту. Насамперед, ідеться про неправильне формулювання цілей та стратегії банку: помилки в розробці стратегічного плану, неадекватне ресурсне забезпечення реалізації стратегії,

а також хибний підхід до управління ризиками в банківській практиці.

Технологічний ризик пов’язаний з використанням у діяльності банку технічних засобів, обладнання та програмних продуктів. Цей вид ризику породжується помилками в застосуванні комп’ютерних програм, у математичних моделях, формулах і розрахунках. Виникає він і в разі несвоєчасного або неадекватного інформування менеджерів, через недоліки в інфраструктурних підсистемах, порушення в мережах або засобах зв’язку. При цьому фінансові втрати банку спричинюються як помилками та збоями, так і додатковими витратами на їх усунення.

Операційний ризик визначається ймовірністю виникнення невідповідності між витратами банку на здійснення своїх операцій та їх результативністю.

Документарний ризик полягає в можливості виникнення помилки в документації, яка може призвести до негативних наслідків – невиконання положень угоди, подання позову до суду, відмови від прийнятих раніше зобов’язань тощо. Документарний ризик можна істотно знизити, посиливши системи контролю, аудиту, удосконаливши документообіг, автоматизувавши процес документування, підвищивши кваліфікацію персоналу.

Ризик транзакції супроводжує укладання та реєстрацію угоди, виконання розрахунків, підписання контрактів, поставляння цінних паперів або валюти. Цей вид ризику тісно пов’язаний з технологічним, документарним і операційним ризиками.

Ризик зловживань – це можливість збитків для банку, до яких призводять шахрайство, розтрати, несанкціонований доступ до ключової інформації з боку службовців або клієнтів банку, відмивання

грошей, несанкціоноване укладання угод.

Управління кредитним ризиком банку може здійснюватися на двох рівнях залежно від причин його виникнення — на рівні кожної окремої позички та на рівні кредитного портфеля в цілому. Можна виділити такі основні причини виникнення кредитного ризику на рівні окремого кредиту, це:1. нездатність позичальника до створення адекватного грошового потоку;2. ризик ліквідності застави;3. моральні та етичні характеристики позичальника. Серед чинників, які збільшують ризик кредитного портфеля банку, належать:1. надмірна концентрація — це зосередження кредитів в одному секторі економіки; 2. надмірна диверсифікація - призводить до погіршення якості управління за відсутності достатньої кількості висококваліфікованих фахівців зі знаннями особливостей багатьох галузей економіки; 3. валютний ризик кредитного портфеля; 4. недосконала структура портфеля, якщо його сформовано лише з урахуванням потреб клієнтів, а не самого банку; 5. недостатня кваліфікація персоналу банку. Сукупний ризик кредитного портфеля залежить від рівня ризикованості кредитів, з яких його сформовано, а тому для визначення портфельного ризику слід аналізувати ризик усіх його складових [1].  Методи управління кредитним ризиком можна поділити на дві групи:  1. методи управління кредитним ризиком на рівні окремого кредиту; 2. методи управління кредитним ризиком на рівні кредитного портфеля банку. Управління кредитним ризиком у процесі кредитування можна проводити через:1. зміну умов кредитного договору; 2. через припинення або обмеження кредитування; 3. контроль за рухом коштів по рахунках позичальника в банку, договірне списання коштів з рахунків позичальника; 4. встановлення строку погашення кредиту. Управління кредитним ризиком у банку складається з таких етапів: 1. оцінка кредитного ризику; 2. моніторинг кредитного ризику; 3. регулювання кредитного ризику; 4. мінімізація ризику.

Ризик процентної ставки - це уразливість фінансового стану банку до несприятливих рухів процентної ставки. Прийняття цього ризику є нормальною частиною банківської діяльності та може бути джерелом прибутковості. Проте, надмірний ризик процентної ставки може поставати серйозною загрозою банківським надходженням та капіталу. Відповідно, ефективне управління ризиком процентної ставки, яке утримує цей ризик в прийнятних межах, є необхідним компонентом надійності та безпечності банку. Головними завданнями управління процентним ризиком є такі: комплексна якісна та кількісна оцінка, виявлення ділянок підвищеного ризику; аналіз прийнятності даного рівня ризику та розробка заходів щодо попередження і зниження ризику;  впровадження заходів щодо відшкодування збитків від ризику [2]. На думку багатьох учених кредитний ризик є визначальним у банківській діяльності. Для того, щоб мінімізувати кредитний ризик керівництво банку вимагає від клієнта деяку інформацію, а саме:  техніко-економічне обґрунтування кредиту; баланс підприємства;  заставне зобов’язання.

Політика банку щодо управління валютним ризиком охоплює такі напрями: вибір певних операцій в іноземній валюті, які проводитиме банк; установлення лімітів для валютних позицій; установлення правил бухгалтерського обліку для переоцінки валютних позицій; організацію аналітичної роботи.

Операції комерційних банків з іноземною валютою залежно від ініціатора проведення операцій можна поділити на три групи: Операції, які здійснюються з ініціативи банків-кореспондентів (зовнішні операції). Операції, які здійснюються з ініціативи клієнтів (клієнтські операції). Операції, які здійснюються з ініціативи самого банку (внутрішні операції)

При розробленні стратегії управління ліквідністю має бути враховане її основне функціональне призначення, що полягає у вирішенні таких завдань: задоволення попиту на кредитні ресурси; виконання вимог за депозитними операціями; обмеження неприбуткового продажу активів; оптимізація вартості залучених ресурсів на фінансовому ринку; оптимізація дохідності банківських операцій і загальної прибутковості банку.

Нині в банківській практиці є декілька моделей управління ліквідністю, які ґрунтуються або на методах управління активами, або управління пасивними операціями.

Під процесом управління активами слід розуміти шляхи і порядок розміщення власних і залучених коштів. Особлива увага при розміщенні коштів приділяється інвестиціям у цінні папери і кредитні операції. Аналіз структури активних операцій банку являє собою аналіз направлень використання його ресурсів. Основними напрямами дослідження й аналізу активних операцій банку є: аналіз структури активних операцій; оцінка економічної доцільності та ризикованості окремих активних операцій.

Управління пасивами – це діяльність, пов’язана із залученням коштів вкладників та інших кредиторів і визначенням відповідної(ефективної)

комбінації джерел коштів для даного банку. Під управлінням пасивними операціями розуміють дію, спрямовану на задоволення потреб банку в

ліквідності шляхом активного дослідження та залучення позичених коштів.

В управлінні пасивними операціями необхідно враховувати співвідношення між витратами на залучення коштів та доходами, які можна отримати від вкладення цих коштів у кредити, цінні папери та інші активи.  

Принципи управління активами й пасивами:

1. Управління активами і пасивами має базуватися на державному підході при оцінюванні економічних процесів, явищ, результатів діяльності. Інакше кажучи, при управлінні активами і пасивами необхідно враховувати відповідність державній економічній, соціальній, екологічній, міжнародній політиці та законодавству.

2. Управління повинно мати науковий характер, тобто ґрунтуватися на положеннях теорії пізнання, враховувати вимоги економічних законів розвитку, використовувати досягнення НТП і провідного досвіду, новітні методи економічних досліджень.

3. Управління має бути комплексним. Комплексність управління вимагає охоплення всіх ланок і сторін діяльності, всебічного вивчення причинних залежностей у діяльності банку.

4. Управління повинно базуватися на системному підході, коли кожний об'єкт, який досліджується, розглядається як складна динамічна система, що включає низку певним чином пов'язаних між собою елементів із зовнішнім оточенням. Вивчення кожного об'єкта має здійснюватися з урахуванням усіх внутрішніх і зовнішніх зв'язків, взаємозалежності та взаємопідпорядкованості його окремих елементів.

5. Управління активами і пасивами має бути об'єктивним, конкретним і точним. Воно має будуватися на достовірній, перевіреній інформації, що реально відображає об'єктивну дійсність, а висновки мають бути обґрунтовані точними аналітичними розрахунками. З цієї вимоги випливає необхідність постійного вдосконалення процесу збору та обробки інформації з метою підвищення точності та достовірності розрахунків.

6. Управління покликане бути дієвим, активно впливати на процес діяльності банку та його результати, своєчасно виявляючи недоліки, прорахунки, помилки в роботі.

7. Управління активами і пасивами має провадитися за планом, систематично, а не час від часу. З цієї вимоги випливає необхідність планування управлінської роботи в банку, розподіл обов'язків щодо її виконання між виконавцями і контроль за її виконанням.

8. Єдність стратегічного (перспективного) і тактичного (поточного) планування означає відповідність тактичних планів стратегічним цілям із метою забезпечення безперервності відповідного процесу.

9. Управління має бути оперативним. Оперативність означає вміння швидко й чітко оцінювати ситуації, приймати управлінські рішення і втілювати їх у життя.

10. Моральне та матеріальне стимулювання творчої активності, успіхів і досягнень усього колективу та кожного його члена зокрема — умова досягнення високих результатів діяльності банку,

11. Один із принципів управління — демократизм. Передбачає участь у процесі управління широкого кола співробітників банку, що забезпечує більш повне виявлення провідного досвіду і використання ресурсного потенціалу банку.

12. Управління має бути ефективним, тобто витрати на утримання управлінського персоналу мають давати багаторазовий ефект.

Таким чином, основними принципами управління активами і пасивами є науковість, комплексність, системність, об'єктивність, точність, достовірність, дієвість, єдність планів, оперативність, зацікавленість, демократизм, ефективність. Ними необхідно керуватися при управлінні активами і пасивами на будь-якому рівні.