16. Центральний банк як банкір і фінансовий агент уряду. Грошово-кредитна політика нбу та інструменти її реалізації

У діяльності Національного банку з обслуговування уряду можна виділити кілька важливих віх: в 1993 р. в Україні була впроваджена нова система касового виконання державного бюджету, завдяки якій уряд втратив можливість автоматичного використання кредитів НБУ для фінансування дефіциту державного бюджету; в 1995 р. уряд України початок емісію державних цінних паперів (облігацій внутрішньої державної позики). Розвиток ринку державних цінних паперів дало можливість Національному банку починаючи з 1997 р. припинити надання кредитів уряду для фінансування дефіциту державного бюджету. Разом з тим на Національний банк були покладені нові зобов'язння в частині керування внутрішнім державним боргом. Національний банк на правах фінансового агента уряду здійснює розміщення державних цінних паперів (ОВДП), а також платежі зі сплати доходу й погашення облігацій за дорученням і за рахунок коштів Державного казначейства України; починаючи з 1997 р. проводилося поетапне переведення касового виконання державного бюджету з банківської на казначейську систему, що передбачає обслуговування Казначейства через єдиний казначейський рахунок, відкритий у Національному банку України, а отже, і консолідацію бюджетних коштів на рахунках у НБУ.

Національний банк України - провідник грошово-кредитної політики держави. Огляд грошово-кредитної політики в Україні за період з 1992 по 2004 р. дає можливість виділити в діяльності Національного банку кілька етапів.

Перший етап, що охоплює 1992-1994 гг., характеризувався тим, що грошово-кредитна політика підкорялася емісійній підтримці безперспективної економічної системи й емісійному фінансуванню дефіциту державного бюджету. Слідством такої експансіоністської політики Національного банку України стали гіперінфляція й катастрофічний спад виробництва. Індекс цін споживчого ринку представляв в 1993 р. - 10 256 %. Реальний обсяг ВВП скоротився в 1993 р. майже на 14 %, а в 1994 р. ще більше - на 23 % .

З 1995 р. Національний банк змінює курс своєї політики відповідно зміні курсу загальекономічної політики держави. Уряд проводить ряд структурних реформ, уводить ринкові інструменти регулювання економіки, зокрема перехід на боргове фінансування дефіциту державного бюджету, тобто фінансування за рахунок запозичення урядом коштів на ринку державних цінних паперів

Грошово-кредитна політика Національного банку на другому етапі, що охоплює 1995-1997 гг., була спрямована на гальмування темпів інфляції, досягнення стабілізації банківської системи, проведення грошової реформи. Національний банк поступово опановує ринкові інструменти грошово-кредитного регулювання економіки. Так, з метою забезпечення рівного доступу всіх банків до кредитів центрального банку НБУ вводить кредитні аукціони й ломбардні кредити під заставу державних цінних паперів. Розвиток ринку державних цінних паперів дало можливість Національному банку почати проведення операцій на відкритому ринку, зокрема проведення операцій репо. Результатом загальекономічної політики держави, рестрикцийной грошово-кредитної політики НБУ й зобразило проведеної грошової реформи стало зниження темпів інфляції й темпів падіння реального обсягу ВВП. Індекс цін споживчого ринку представляв в 1997 р. 110 %, а реальний обсяг ВВП скоротився на 3 % .

В 1998 г. на грошовому ринку України під впливом як внутрішніх, так і зовнішніх факторів економічного й політичного характеру зложилася кризова ситуація, що поставила під погрозу стабільність гривні. Уздовж третього етапу, що охоплює 1998-1999 рр., Національний банк проводив політикові, спрямовану на утримання стабільності гривні, він неодноразово підвищував норму обов'язкових резервів, облікову процентну ставку, увів мораторій на рефінансування комерційних банків, використовував такий мобілізаційний монетарний інструмент, як депозитні сертифікати НБУ.

У після кризовий період починаючи з 2000 г. і до теперішнього часу (четвертий етап) Національний банк проводить грошово-кредитну політику, спрямовану, з одного боку, на контроль по темпах інфляції, річне значення якої не повинне перевищувати встановленого програмного показника, а з іншого - на створення монетарних передумов для підвищення темпів економічного росту.