10.Формування банківської системи України та її сучасний стан

Сукупність усіх банківських установ, що функціонують у країні, перебувають у тісному взаємозв'язку між собою, утворюють банківську систему — специфічну економічну й організаційно-правову структуру, яка забезпечує функціонування грошового ринку та економіки загалом.

Тенденції розвитку банківської системи України вказують на те, що протягом останніх років вона перетворилась на одну з найбільш динамічних, стійких і стабільно працюючих сфер національної економіки.

Банківська система є однією з найважливіших та невід'ємних структурних елементів ринкової економіки.

Функціонування ринкової економіки країни неможливе без ефективної банківської системи, яка забезпечує функціонування грошового ринку, активно обслуговує і впливає на всі економічні та соціальні процеси, які відбуваються в державі, виступає важливим складником інвестиційного процесу.

Основні етапи становлення та розвитку банківської системи України.

1. 1988—1990 Створення прототипу системи українських комерційних банків у складі банківської системи СРСР

2. 1991 — І півріччя 1992 Перереєстрація українських комерційних банків та початок формування банківської системи України як незалежної держави

3. II півріччя 1992 — 1993 Розвиток банківської системи України на етапі становлення економічного та політичного суверенітету

4. 1994—1996 Розвиток банківської системи на першому етапі реалізації курсу економічних реформ монетарними методами

5. 1997—1998 Розвиток банківської системи в умовах поглиблення фінансово-економічної кризи, поступового переходу до поєднання монетарних методів управління економікою зі заходами щодо її структурного реформування

6. 1999 — донині Розвиток банківської системи в умовах реструктуризації економіки, падіння дохідності банківських операцій, укрупнення та консолідації капіталу банків.

З метою реформування банківської системи в Україні 7 грудня 2000 р. Верховною Радою України була прийнята нова редакція Закону України "Про банки та банківську діяльність", яким уточнено створення та функціонування дворівневої банківської системи України.

Згідно з цим законом, перший рівень представлений Національним банком України (НБУ) з центральним апаратом у Києві й територіальними обласними відділеннями, а також розрахунково-касовими центрами в містах і районах. Він є центральним банком та несе відповідальність перед суспільством за функціонування банківської системи загалом.

Другий рівень банківської системи представлений іншими банками (державними і недержавними). Нині в Україні функціонують два унітарні комерційні банки з державною формою власності: Державний ощадний банк України (Ощадбанк) та Державний експортно-імпортний банк України (Укрексімбанк).

11.Сутність центрального банку. Становлення ірозвиток центральних банків. Функції, роль і статус центрального банку. Операції центрального банку, механізм реалізації грошово-кредитної політики.

Особлива роль в організації грошово-кредитної системи будь-якої країни належить центральному банку, який створює сприятливі умови для функціонування цієї системи через забезпечення макроекономічного аспекту стабільності цін, грошей і надійності банківського сектора. Процес створення центральних банків тісно пов'язаний із процесом демонетизації золота і переходом від грошової системи золотомонетного стандарту до системи обігу кредитно-паперових грошей.

Історично у світі створення центральних банків відбувалося двома шляхами: 1) еволюційний - становлення центрального банку відбувалося протягом тривалого періоду часу шляхом поступового закріплення за ним монопольної емісії банкнот (Банк Англії, Банк Голландії, Банк Франції)- Центральні банки цих країн виникли на базі найбільших комерційних банків, у яких з розвитком кредитної системи відбувалася концентрація банкнотної емісії; 2) директивний - держава приймала рішення про заснування центрального банку, закріпивши за ним з моменту створення монопольне право випуску грошей у країні, наділивши його також функціями регулювання діяльності комерційних банків та грошово-кредитного регулювання економіки (Федеральна резервна система США, Резервний банк Австралії, Національний банк України).

Осн. ф-ції ЦБ: емісійний центр готівкового обігу (емісія банкнот - найдавн. ф-ція ЦБ. Саме ця потреба в централіз. банкнотної емісії спричин. надання 1 з банків статусу емісійного. Забезпеч-ям банкнот слугують гол. чином держ. цінні папери. ЦБ має моноп. право емісії банкнот і розмінної монети, він зазвичай організ. вигот. гр., регулює їх обіг, вилуч. з обігу фальшиві та зношені гр., здійсн. їх утилізацію); банк банків (ЦБ забезп. касове, розрах. та кредитне обслуг. ком. банків; ком. банки зберіг. частку своїх рез. в безгот. формі на рах. ЦБ, який видає їм готівку в обмін на їх безгот. рез.); орган банк. регулюв. та нагляду (законод. і нормат. акти, що регламент. діяльн. ЦБ, поклад. на нього ф-цію регулюв. банк. д-ті. Банк. нагляд - моніторинг процесів, що мають місце в банк. сис-мі на різних стадіях функціонув. банків); банкір і фін. агент уряду (ЦБ тісно взаємодіє з фін. органами, він співпрац. при виріш. заг. пит. монет. і фіск. політики, під час повсякденного викон. фін. опер.. ЦБ беруть активну участь в організ. випуску держ. боргових зобов’яз., їх розміщенні і підтримці ринк. курсу, виплаті доходів та погаш.); провідник монетар. політики (в цій ф-ції найповніше реаліз. признач. ЦБ. Монет. політика ЦБ слугує ключ. елем. всієї гр. сис-ми. На ній баз. весь мех-м держ. регулюв. гр. обороту).

Центральні банки в процесі своєї діяльності здійснюють операції — активні та пасивні, надають послуги своїм клієнтам.

Характерні риси операцій центральних банків проявляються у трьох напрямах: по-перше, центральні банки мають монопольне право емісії грошових знаків; по-друге, центральні банки обслуговують специфічну клієнтуру. Клієнтами центральних банків виходячи з основних напрямів їх діяльності виступають головним чином комерційні банки та урядові структури (казначейства, міністерства фінансів). Закони, що регламентують діяльність центральних банків, як правило, забороняють їм здійснювати комерційну діяльність, зокрема обслуговувати господарську клієнтуру (нефінансові установи, підприємства, організації, населення)[1]. Це обмеження випливає з призначення центрального банку. Крім того, воно захищає комерційні банки від конкуренції з боку сильнішого учасника грошового ринку — центрального емісійного банку, котрий, по-перше, як емісійний банк має особливі можливості щодо формування своєї ресурсної бази, по-друге, як регулятивно-наглядовий орган володіє конфіденційною інформацією щодо діяльності комерційних банків; по-третє, для центральних банків, на відміну від комерційних, отримання прибутку не є метою проведення операцій.

До загальних методів реалізації центральними банками грошово-кредитної політики належать:

1) політика облікової ставки;

2) операції на відкритому ринку;

3) зміна норм обов´язкових резервів