57. Європейський досвід участі держави в регулюванні банківської системи країни. Банки у системі фінансового посередництва.

Ключовим аспектом організації систем регулювання та нагляду за діяльністю фінансових установ є забезпечення інституційної незалежності регуляторних органів.

Для реалізації цих функцій регулятори повинні бути забезпечені відповідними правами, захищені від втручання в їх діяльність інших органів державної влади, мати необхідний рівень матеріального забезпечення, гарантії від необґрунтованого звільнення фахівців, можливість ініціювати зміни законодавства, проводити самостійну кадрову політику тощо.

У світовій практиці залежно від особливостей функціонування національних фінансових систем, зумовлених специфікою історичного розвитку, законодавства, традиціями, політичною структурою, рівнем економічного розвитку та регулювання економіки, виокремлюють три основні моделі наглядових систем: секторну, за завданнями та модель єдиного нагляду.

Секторна модель ґрунтується на чіткому розподілі завдань і функцій наглядових органів за діяльністю окремих секторів — банківського, страхового та фондового (інвестиційного). Для більшості країн така модель є базовою, оскільки становлення нагляду за діяльністю фінансового сектору починалося саме з неї.

Відповідно до моделі за завданнями обов'язки наглядових органів розподілено на основі завдань і функцій нагляду на: пруденцінний нагляд за діяльністю фінансових посередників і на регулювання бізнесу у фінансовому секторі (модель "двох вершин"). Ця модель використовується лише в чотирьох європейських країнах: найповніше у Нідерландах, а окремі її елементи застосовуються у Франції, Португалії та Італії. Зазначену модель слід розглядати як перехідну від секторної до моделі єдиного нагляду.

Вважається, що модель єдиного нагляду може бути найбільш прийнятною лише для невеликих країн з відносно малим або недостатньо розвинутим фінансовим сектором. Разом із тим, можна навести приклад Данії, Швеції, Великої Британії та Норвегії — країн з добре розвинутим фінансовим сектором, які застосовують третю модель нагляду

Суттєвий вплив на вибір моделі нагляду має рівень концентрації фінансового сектору. Перевагу єдиному регуляторному органу надають саме країни з високим і середнім рівнями концентрації фінансового капіталу.

Відповідальність за прийняття остаточного рішення щодо вибору моделі регулювання і нагляду за фінансовим сектором покладається на уряд кожної країни, який має обрати модель, що найповніше відповідає політичній та фінансовій структурам країни, а також забезпечить максимальну дієвість і ефективність відповідної системи нагляду за діяльністю фінансового сектору.

Системи регулювання та нагляду за діяльністю установ фінансового сектору характеризуються посиленням ролі та розширенням наглядових функцій і повноважень центральних банків. Це пов'язано з тим, що центральні банки відіграють ключову роль у забезпеченні фінансової стабільності.

У більшості країн світу функції регулятора на ринку банківських послуг виконує центральний банк. У країнах, що розвиваються, центральні банки досить часто відіграють роль мегарегулятора фінансового сектору, зокрема, в разі недостатньої розвинутості небанківських фінансових установ або в умовах банкоцентричної моделі розвитку фінансової системи. Використання такої моделі нагляду доцільне, насамперед, у країнах, фінансові системи яких перебувають на етапі становлення, а структура фінансового сектору є обмеженою за типом фінансово-кредитних установ та спрямованістю послуг.

Проте у разі виконання функцій регулювання фінансового сектору центральним банком високий ступінь його незалежності та підзвітності підвищує довіру до регулятивних заходів. При цьому побоювання щодо надзвичайно великої концентрації повноважень у центральному банку стають менш обґрунтованими при чіткій організації процедури підзвітності. На сьогодні в Україні найкраще організований нагляд і регулювання діяльності банківських установ, оскільки найбільший досвід роботи має саме Національний банк України. Основні проблеми організації регулювання та нагляду за функціонуванням небанківських фінансових установ, на думку фахівців, полягають у частій зміні законодавства та інституційних рамок нагляду, недостатньому рівні незалежності наглядових органів і прозорості їх діяльності, політичної та громадської підтримки, дефіциті кваліфікованих кадрів, недостатньому фінансовому та матеріально-технічному забезпеченні.

Варто також зазначити, що в світовій практиці переваги об'єднання вважаються найбільшими тоді, коли поєднується нагляд за діяльністю банківського та страхового підсекторів, оскільки фінансові конгломерати найчастіше з'являються саме після злиття функцій фінансових посередників у сфері банківських послуг і страхування.