46. Вибір стратегії антикризового управління

Технологія антикризового управління - це комплекс послідовно здійснюваних заходів щодо; попередження, профілактики, подолання кризи, зменшення її негативних наслідків.

Технологічна схема складається із 8-ми блоків:

1. Створення групи спеціалістів по виводу організації з кризи з відповідними повноваженнями та ресурсами

2. Перевірка доцільності проведення заходів по антикризовому управлінню

3. Розробка управлінських рішень по виходу з кризи

4. Створення системи реалізації управлінських рішень

5. Реалізація управлінських рішень

6. Перевірка якості виконання управлінських рішень

7. Перевірка доцільності проведення подальших робіт по виводу організації з кризи

8. Розробка заходів по прогнозуванню майбутніх кризових ситуацій

Принципи ефективності антикризового управління: науковий аналіз та прогнозування тенденцій; методологія розробки ризикованих рішень; якість антикризової програми; стратегія в управлінні; мистецтво антикризового управління; професіоналізм антикризового управління; оперативність, гнучкість управління, фактор часу; моніторинг кризових ситуацій; людський фактор: персонал, цінності, мотивація.

Антикризове управління–це управління, у якому поставлено певним чином передбачення небезпеки кризи, аналіз її симптомів, визначення заходів для зниження негативних наслідків кризи і використання її факторів для наступного розвитку.

Суть антикризового управління: кризи можна передбачати, очікувати і викликати; кризи до деякої мірі можна прискорювати, випереджати, відсувати; до криз можна і необхідно готуватися; кризи можна пом'якшувати; управління в умовах кризи вимагає особливих підходів, спеціальних знань, досвіду і мистецтва; кризові процеси можуть бути до визначеної межі керованими; управління процесами виходу з кризи здатне прискорювати ці процеси і мінімізувати їх наслідки.

Стратегії антикризового управління: попередження кризи, підготовки до її появи; чекання зрілості кризи для успішного вирішення проблем щодо її подолання; протидія кризовим явищам, уповільнення її процесів; стабілізація ситуації за допомогою використання резервів, додаткових ресурсів; прорахований ризик; послідовний вихід з кризи; передбачення і створення умові усунення наслідків кризи.

47. Стратегії розвитку банківської системи в умовах посткризового розвитку.

Дослідження стабільності банківської системи останнім часом є одним із найбільш актуальних напрямів економічної науки. Зростання актуальності даного напряму обумовлене, перш за все, збільшенням частоти та гостроти економічних рецесій. В умовах світової макроекономічної нестабільності, що охопила, безумовно, й Україну, постає питання щодо забезпечення стабільного розвитку банківської системи як основи фінансової системи держави. Дана проблема має важливе макроекономічне і стратегічне значення і є пріоритетною, оскільки від її вирішення залежить національна безпека України.

Банківська система існує у взаємозв’язку з економічною системою. Від неї залежить стан розрахунків, безперервність товарного і грошового обігу, міцність національної валюти, розвиток реального сектору економіки, економічна стабільність у цілому. Реалії сьогодення вказують на те, що стабільність банківської системи характеризує здатність протистояти перешкодам у її функціонуванні з метою виконання у подальшому покладених на неї функцій, а саме – ролі фінансового посередника в економіці. Структурні зміни в банківській системі в посткризовий період характеризуються скороченням загальної кількості банків і зменшеннямкількості малих банків у зв’язку з прийняттям Національним банком України рішення про ліквідацію неплатоспроможних, як правило, малих банків.Функціонування банківської системи у посткризовий період відбувається в умовах високих ризиків, що спричинило значні збитки банків, і є свідченням недостатньої фінансової стабільності. Проблемна позичкова заборгованість суттєво вплинула на фінансові результати та рентабельність банківського сектору.Стабілізація банківської системи у посткризовий період значною мірою забезпечується за ра-

хунок більш консервативної кредитної стратегії банків в умовах жорстких регулятивних вимог з боку НБУ, підвищеної схильності економічних суб’єктів до мінімізації ризиків, орієнтації на інвестування в цінні папери замість розширення кредитування, орієнтації на погашення власних боргів. Монетарний інструментарій посткризового відновлення націлений насамперед на підтримання циркуляції кредиту в банківській системі, що є запорукою зростання темпів і дотримання необхідних пропорцій відтворення капіталу. Спроби впровадження антикризових заходів свідчать про те, що регулятивний ресурс держави та національного банку був і залишається визначальним фактором стабілізації фінансових систем. Таким чином, важливою в коригуванні вектора посткризового розвитку банківської системи є роль держави. З огляду на регуляторну практику державних органів у різних країнах щодо посткризового відновлення, відповідні дії монетарної та виконавчої влади зводились до підтримки ліквідності фінансових установ, які проявились через реалізацію таких регулятивних і фінансових інструментів:

рефінансування центробанками банків другого рівня в межах наявних резервів; зміни в дисконтній політиці при зменшенні облікових ставок; використання ресурсів міжнародних фінансових організацій (МВФ, групи Світового та інших банків); інші заходи (інструменти страхування та гарантування). Виходячи з цього посткризовий вектор розвитку має орієнтуватися на посилення ролі центрального банку в процесах подолання монетарної нестабільності, а циклічний характер розвитку повинен стати визначальним чинником у формуванні антикризової політики. Вектором політики фінансової стабільності НБУ має стати пошук балансу між використанням зовнішніх фінансових ресурсів для відновлення високих темпів зростання і зменшенням зовнішньої фінансової залежності для забезпечення стійкості вітчизняної фінансової системи.