7. Поняття та форми співучасті.

Співучастю у злочині є умисна спільна участь декількох суб’єктів злочину у вчиненні умисного злочину (ст. 26).

Об’єктивні ознаки співучасті виявляються в тому, що:

1) співучасть наявна лише, якщо в злочині беруть участь кілька осіб (хоча б дві), законодавець називає мінімальну кількість учасників злочину, хоча їх може бути й більше. До того ж кожна з цих осіб повинна мати ознаки суб’єкта злочину.

2) співучасть – це діяльність спільна, яка відзначається такими трьома моментами:

а) злочин вчиняється загальними зусиллями всіх співучасників.

б) наслідок, який досягається в результаті вчинення злочину, є єдиним, неподільним, загальним для всіх співучасників.

в) спільність означає, що між діями співучасників і тим злочином, який скоїв виконавець, існує причиновий зв’язок, причому опосередкований, бо загальний результат досягається лише свідомою діяльністю виконавця.

Суб’єктивні ознаки співучасті:

- співучасть можлива лише в умисних злочинах;

- усі особи, що беруть участь у злочині (всі співучасники), діють умисно.

За співучасті не тільки власне злочин має бути умисним, а й усі співучасники повинні діяти також умисно. Це означає, що всі співучасники мають спільний умисел.

Виходячи з умисного характеру вини співучасників, можна зробити висновок, що для співучасті необхідна взаємна обізнаність виконавця й інших співучасників про їхні спільні дії у скоєнні злочину.

Умисел за співучасті, як і в злочині, вчинюваному однією особою, містить інтелектуальні та вольові моменти. Специфіка інтелектуального моменту полягає в тому, що співучасник усвідомлює суспільну небезпечність не лише вчиненого ним особисто діяння, а й суспільну небезпечність діяння, що його вчиняє виконавець. Вимога такої поінформованості – найважливіша ознака співучасті.

Вольовий момент умислу за співучасті виявляється, насамперед, у бажанні настання наслідків, коли всі співучасники бажають, щоб настали наслідки, яких своїми безпосередніми діями прагне досягти виконавець. У злочинах із формальним складом співучасники бажають, щоб виконавець вчинив задуману ними злочинну дію.

Під формою співучасті слід розуміти тип спільної діяльності декількох осіб у процесі скоєння злочину, що різняться за способом їх взаємодії та ступенем узгодженості.

Форми співучасті слід класифікувати в залежності від критерію: об’єктивного чи суб’єктивного.

За об’єктивним критерієм – способом взаємозв’язку співучасників між собою – можна вирізнити дві форми співучасті:

1) проста співучасть (співвиконавство).

2) складна співучасть (власне співучасть).

За суб’єктивними ознаками, за стійкістю суб’єктивних зв’язків, стійкістю умислу ст. 28 КК розрізняють вчинення злочину різними злочинними групами:

1) групою осіб;

2) групою осіб за попередньою змовою;

3) організованою групою;

4) злочинною організацією.

Злочин визнається таким, що вчинений групою осіб, якщо в ньому брали участь декілька (два чи більше) виконавців без попередньої змови між собою.

Злочин визнається вчиненим за попередньою змовою групою осіб, якщо його спільно вчинили декілька осіб (дві чи більше), які заздалегідь, тобто до початку злочину, домовилися про спільне його вчинення.

Злочин визнається вчиненим організованою групою, якщо в його готуванні або вчиненні брали участь декілька осіб (три та більше), що попередньо зорганізувались у стійке об’єднання для вчинення цього та іншого (інших) злочинів, об’єднаних єдиним планом із розподілом функцій учасників групи, спрямованих на досягнення цього плану, відомого всім учасникам групи.

Злочин визнається вчиненим злочинною організацією, якщо він скоєний стійким ієрархічним об’єднанням декількох осіб (п’ять і більше), члени якого чи структурні частини якого за попередньою змовою зорганізувалися для спільної діяльності для безпосереднього вчинення тяжких або особливо тяжких злочинів учасниками цієї організації, або для керівництва чи координації злочинної діяльності інших осіб, або для забезпечення функціонування як власне злочинної організації, так й інших злочинних груп.

Злочинну організацію слід вважати утвореною (створеною), якщо після досягнення особами згоди щодо вчинення першого тяжкого чи особливо тяжкого злочину, але до його закінчення об’єднання набуло всіх обов’язкових ознак такої організації. Якщо перший, а також наступні злочини були вчинені до набуття об’єднанням усіх обов’язкових ознак злочинної організації, ці злочини за наявності до того підстав необхідно кваліфікувати як такі, що вчинені організованою групою.

Специфічні прояви співучасті. Посереднє виконавство – виконавець особисто не виконує дій, що утворюють об’єктивну сторону злочину чи особисто виконує лише частину таких дій. Іншу частину дій вчиняє особа, яка через малолітство, розумову відсталість, психічну хворобу та з інших причин не могла розуміти характер та значення дій, що нею вчинялися.

Співвиконавство у злочинах зі спеціальним суб’єктом можливе тільки як спільна протиправна діяльність декількох спеціальних суб’єктів. Якщо ж поряд з указаним у законі виконавцем об’єктивну сторону цього злочину виконує інша особа, що не відповідає ознакам спеціального суб’єкта, то вона вважається пособником. Тобто виконавцем цих злочинів може бути тільки спеціальний суб’єкт, а організаторами, підбурювачами, пособниками можуть бути й інші особи, не наділені ознаками спеціального суб’єкта.

Провокацією злочину визнається ситуація, коли особа підбурює (провокує) виконавця чи інших співучасників на вчинення злочину з метою його подальшого викриття.

При скоєнні такого злочину мотиви у співучасників одного й того ж злочину можуть бути різними — кожний з них може керуватися різними спонуканнями і це не виключає їх співучасті в цьому злочині.

Ексцес виконавця наявний, якщо інші співучасники не передбачали, не бажали та не припускали вчинення тих злочинних дій, що їх вчинив виконавець. Розрізняють два види ексцесу: кількісний і якісний. Ця різниця має певне практичне значення, оскільки впливає на кваліфікацію, зокрема на кваліфікацію дії виконавця.

Кількісний ексцес має місце там, де виконавець, почавши вчиняти злочин, що був задуманий співучасниками, вчиняє дії однорідного характеру, але більш тяжкі. Тут задуманий співучасниками злочин ніби «переростає» у більш тяжкий.

Якісний ексцес має місце там, де виконавець вчиняє неоднорідний, зовсім інший, ніж був задуманий співучасниками, злочин на додаток до того, що було погоджено із співучасниками. При такому ексцесі виконавець відповідає за правилами реальної сукупності злочинів.

Можливі випадки кількісно-якісного ексцесу. Так особа, вчиняючи крадіжку (про яку є домовленість з іншими співучасниками), виходить за межі домовленості між співучасниками і вбиває господаря, який намагається затримати злочинця. Його дії слід кваліфікувати за ч. 4 ст. 187 КК (розбій поєднаний із заподіянням тяжких тілесних ушкоджень потерпілому) і п. 9 ч. 2 ст. 115 КК (вбивство з метою полегшити вчинення іншого злочину). Інші співучасники ж несуть відповідальність тільки за крадіжку.

Про невдале підмовництво говорять, якщо можливий (потенційний) виконавець відхиляє пропозицію вчинити злочин, яка може виходити від підбурювача, пособника чи навіть організатора. У таких ситуаціях потенційний виконавець кримінальної відповідальності не несе, а інші співучасники відповідають за готування до злочину, що його вони бажали вчинити, – тобто за ч. 1 ст. 14 КК і відповідною статтею Особливої частини КК, оскільки їхня діяльність із підшуковування співучасників є не що інше, як готування до злочину, прямо зазначене в цій статті КК.