4. Злочин та малозначне діяння.

Поняття і ознаки злочину в кримінальному праві України. Відповідно до ч.1 ст. 11 КК України злочин – це передбачене цим Кодексом суспільно небез­печне винне діяння (дія або бездіяльність), вчинене суб'єктом злочину (ст. 11 КК).

Згідно ст. 11 КК, поняття злочину включає такі основні ознаки: протиправність, суспільна небезпечність діяння, винність, діяння, вчинення діяння суб’єктом злочину.

Злочин має місце лише тоді, коли особою вчинене певне діяння. Ст. 11 КК тлумачить термін діяння, як дію або бездіяльність. Дія як ознака злочину є активною, усвідомленою та цілеспрямованою суспільно небезпечною поведінкою людини, що заподіює або ставить під загрозу заподіяння шкоди охоронюваним кримінальним законом суспільним відносинам.

Злочинна бездіяльність як форма суспільно небезпечної поведінки людини істотно відрізняється від дії по зовнішній, фізичній, виконавчій сфері. Так, при бездіяльності особа не робить у конкретних обставинах обстановки, місця і часу конкретних дії, що необхідні для запобігання небезпеки, що загрожує об'єкту кримінально-правової охорони.

Наступною ознакою поняття злочину є передбаченість діяння кримінальним законом. Це означає, що злочин має місце лише тоді, коли те чи інше діяння безпосередньо передбачено статтею Особливої частини Кодексу. Тобто злочин повинен бути чітко зафіксований в кримінальному законі. В цьому виражається найбільш важливий принцип кримінального права – немає злочину без зазначення його у законі (nullum crimen sine lege).

Кримінальній протиправності властиві специфічні риси. Вони виражаються в порушенні особою норми іншої галузі законодавства, яка забороняє вчинення небезпечного діяння, яке передбачене диспозицією кримінально-правової норми і встановлює за вчинення цього діяння в санкції норми – кримінальне покарання. Конкретні ознаки кримінальної протиправності передбачені законом у складі конкретного злочину.

Суспільна небезпека як ознака злочину полягає в тому, що злочин заподіює або створює загрозу заподіяння шкоди суспільним відносинам які є об’єктам кримінально-правової охорони.

У теорії кримінального права суспільна небезпека визначається двома критеріями: характером і ступенем.

Характер суспільної небезпечності – це якісний показник, що визначається групою соціальних цінностей, на які посягає злочин, а також співставленням у межах одного і того ж об’єкта окремих складів злочину. Якраз за характером суспільної небезпеки злочинів і побудована Особлива частина Кодексу.

Ступінь суспільної небезпечності – це кількісне вираження порівняльної небезпеки діянь одного й того ж характеру. Наприклад, зґвалтування, вчинене групою осіб ч.3 ст.152 КК, становить більшу небезпеку, ніж зґвалтування, вчинене однією особою ч.1 ст.152 КК.

Злочин – це завжди винне діяння. В ст.11 КК вказано, що злочин це винне діяння.

У цій ознаці відбивається найважливіший принцип криміналь­ного права – принцип суб'єктивного ставлення, тобто відповідаль­ності тільки за наявності вини, що випливає зі ст. 62 Конституції України.

Для визнання особи винною необхідно встановити, що вона вчинила суспільно небезпечне діяння умисно (ст.24 КК) чи необережно (ст.25 КК).

Новою ознакою поняття злочину за ст. 11 чинного Кодексу є посилання на те, що злочинне діяння вчинюється суб’єктом злочину. Поняття суб’єкта злочину передбачено ч.1 ст. 18 КК: суб'єктом злочину є фізична осудна особа, яка вчинила злочин у віці, з якого відповідно до цього Кодексу може наставати кримінальна відповідальність. Якщо діяння вчинено особою, у якої відсутні ознаки суб’єкта злочину, то таке діяння не можна вважати злочином, воно може визначатись тільки як суспільно небезпечне діяння.

Передбачені і проаналізовані ознаки поняття злочину безпосередньо вказані в ст. 11  КК. У теорії кримінального права злочин визначається дещо по-іншому – це протиправне, винне, суспільно небезпечне і каране діяння.

Тому у теорії кримінального права називається ще одна ознака, характерна для поняття злочину. Мова йде про те, що за вчинення злочину в КК завжди передбачене покарання. Більшість вчених це визначають як караність діяння.

Під класифікацією злочинів розуміють поділ їх на групи за певним критерієм. Можна виділити такі основні види злочинів:

1) за ознаками та видами об'єкта злочину (щонайменше 20 видів за розділами Особливої частини КК: злочини проти життя та здоров'я особи, злочини проти власності й ін);

2) за наявністю чи відсутністю предмета злочину (предметні (ст. 185) та безпредметні (ст. 296);

3) за формами вини (умисні, необережні та злочини з подвійною формою вини);

4) за мотивами вчинення (з корисливих мотивів, хуліганських, з інших особистих мотивів та ін.);

5) за суб'єктом (злочини із загальним суб'єктом і спеціальним);

6) за ступенем тяжкості наслідків та ін.

Частина 1 ст. 12 КК передбачає класифікацію злочинів залежно відступеня тяжкості на чотири категорії: а) злочини невеликої тяжкості; б) середньої тяжкості; в) тяжкі та г) особливо тяжкі.

Малозначність діяння. У ч. 2 ст. 11 КК передбачено положення, згідно з яким, за певних умов діяння не розглядається як злочин. Мова йде про так звані мало­значні діяння, у яких: формально містяться ознаки діяння, передбаче­ного КК, тобто формальна ознака злочину наявна; нема матеріальної ознаки злочину, тобто діяння або зовсім не містить суспільної небез­пеки, або вона є неістотною.

Таке розуміння ч. 2 ст. 11 КК дозволяє вважати, що вона передбачає два варіанти:

1) діяння винного певною мірою сус­пільно небезпечне і тому може бути визнано адміністративним чи іншим правопорушенням або дисциплінарним проступком;

2) діяння винного позбавлено суспільної небезпеки взагалі і тому є не правопорушенням, а аморальним проступком, що не зачіпає норми права.

Застосування ч. 2 ст. 11 КК України за таких умов:

1. дія або бездіяльність формально, як говорить закон, тобто з зовнішньої сторони містить ознаки діяння, передбаче­ного будь-якою статтею Особливої частини кримінального ко­дексу;

2. вчинена дія або бездіяльність є малозначною, тобто вона або зовсім не заподіяла і не могла заподіяти шкоди, або ж заподіяла незначну шкоду об'єктові посягання.

Вирішуючи питання про ступінь суспільної небезпечнос­ті вчиненого винним діяння, не можна залишати поза увагою його небезпечність у конкретних умовах. Паління в залі для глядачів театру – діяння малозначне; паління ж на вибухово-небезпечних підприємствах або у вибухонебезпечних цехах є злочин, він може спричинити вибух або пожежу (ст. 273 КК).

Визнаючи діяння малозначним, потрібно враховувати не тільки фактично заподіяну ним шкоду, але й те, на що воно бу­ло направлено, до яких втрат могло призвести.

Частина 2 статті 11 КК установлює, що при малозначності дії або бездіяльності, діяння не є злочином. Таким чином, виключається злочинність, а не лише караність діяння. Тому у випадку застосування ч. 2 ст. 11 КК до судового розгляду справа припиняється на підставі п. 2 ст. 6 КПК України, тобто за відсутністю в діянні складу злочину. Якщо ж до висновку про застосування ч. 2 ст. 11 КК суд дійде в стадії судо­вого розгляду, то він має винести виправдувальний вирок за відсутністю в діянні підсудного складу злочину (ч. 2 ст. 6 КПК України).

Дія або бездіяльність, яка на підставі ч. 2 ст. 11 КК ви­знається малозначною і тому не є злочином, може бути адмі­ністративним чи дисциплінарним проступком. В таких випадках ці діяння тягнуть за собою адміністративну або дисциплінарну відпові­дальність.

Малозначне діяння може мати лише формальний склад, який міститься  в сукупності  об’єктивних та суб’єктивних ознак, які характеризують діяння  як малозначне.

Малозначність діяння та відсутність шкідливих наслідків – ознаки, нерозривно пов’язані між собою. Без малозначності не можуть бути відсутні шкідливі наслідки, а при наявності тяжких наслідків не можна говорити про малозначність діяння.