12. Поняття, ознаки та система покарання.

Стаття 50 КК України говорить: «Покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Покарання має на меті не лише кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами. Покарання не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність».

Таким чином, до ознак кримінального покарання слід віднести:

• це захід примусу;

• застосовується від імені держави лише за вироком суду;

• застосовується тільки до особи, визнаної винною у вчиненні злочину;

• полягає в передбаченому законом позбавленні чи обмежені прав і свобод засудженого.

Система покарань – це встановлений у кримінальному законі вичерпний, загальнообов’язковий перелік визначених за змістом видів покарань, що характеризуються внутрішньою єдністю та узгодженістю.

Ознаками системи покарань є те, що вона:

• складається із переліку конкретних видів покарань;

• цей перелік визначений кримінальним законом;

• види покарань розташовані у цьому переліку в певному порядку;

• зазначений перелік є вичерпним.

Критерієм, який покладено в основу побудови системи покарань, є їх порівняльна тяжкість. При цьому усі види покарань розташовані в законі від менш тяжкого до більш тяжкого.

Класифікація покарань в КК України.

За зв'язком з ізоляцією від суспільства покарання можна поділити на дві групи:

1) покарання, пов'язані з ізоляцією від суспільства (арешт, тримання в дисц. батальйоні військовослужбовців, позбавлення волі на певний строк, довічне позбавлення волі);

2) покарання, не пов'язані з ізоляцією від суспільства (усі інші, крім зазначених).

За критерієм наявності чи відсутності обмежень майнового характеру виділяються:

1) покарання, пов'язані з обмеженнями майнового характеру (штраф, виправні роботи, службові обмеження для військовослужбовців, конфіскація майна);

2) покарання, не пов'язані з такими обмеженнями (усі інші, крім зазначених, види покарань).

Суб'єкт, до якого застосовується покарання, виступає критерієм поділу покарань на:

1) загальні, серед яких виділяються покарання, які:

а) можуть бути застосовані до будь-яких осіб, визнаних винними у вчиненні злочинів (штраф і позбавлення волі на певний строк);

б) не можуть застосовуватися до певних категорій осіб;

2) спеціальні покарання – ті, які застосовуються лише до певного кола суб'єктів.

Важливе значення у судовій практиці має класифікація покарань за критерієм можливості чи неможливості призначення певного виду покарання у випадках, коли воно не передбачене санкцією статті Особливої частини КК:

1) не можуть бути призначені, якщо вони не передбачені як основні чи додаткові санкцією статті Особливої частини КК (крім випадків призначення більш м'якого покарання, ніж передбачено законом – ст. 69 КК);

2) можуть бути призначені й у випадках, коли вони не передбачені санкцією статті Особливої частини КК;

3) взагалі не передбачені санкцією статті Особливої частини КК. До третьої із цих груп належить позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу.

Основне покарання – це покарання, яке не може додаватися до інших покарань і застосовується лише як самостійне покарання за той чи інший злочин. Основні покарання є найбільш суворими позбавленнями і обмеженнями прав і свобод, що застосовуються тільки самостійно і не можуть приєднуватися одне до одного або поєднуватися. Покараннями, які можуть застосовуватися лише як основні, є:

1) громадські роботи;

2) виправні роботи;

3) службові обмеження для військовослужбовців;

4) арешт;

5) обмеження волі;

6) тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців;

7) позбавлення волі на певний строк;

8) довічне позбавлення волі.

Додаткове покарання – це покарання, яке у випадках та порядку, передбачених КК, додається до основного покарання за той чи інший злочин і самостійно застосовуватися не може. До покарань, які можуть застосовуватися лише як додаткові, належать:

1) позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу;

2) конфіскація майна.

Покарання, яке може застосовуватися як основне і як додаткове (змішані) – це покарання, яке, залежно від обставин справи, може бути застосоване або як самостійне покарання за той чи інший злочин, або у випадках та порядку, передбачених КК, додається до іншого, основного покарання як додаткове. Відповідно до ч. 3 ст. 52 КК покараннями, які можуть застосовуватися як основні, так і додаткові, є:

1) штраф;

2) позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю.

Закон допускає застосування вказаних двох видів покарань одночасно: при цьому одне з них застосовується як основне, а друге – як додаткове.

Штраф (ст. 53) – це грошове стягнення,що накладається судом у випадках і розмірі, встановлених в Особливій частині Кримінального кодексу. Суд обов’язково повинен розглядати можливість призначення штрафу у випадках, передбачених Особливою Частиною Кримінального кодексу, адже штраф може застосовуватися як основне або як додаткове покарання.

Позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу (ст. 54 КК) не передбачене жодною санкцією Особливої частини КК і застосовується на розсуд суду і лише при засудженні особи за особливо тяжкий чи тяжкий злочин. Воно поєднує в собі певний моральний вплив на засудженого і водночас позбавляє його матеріальних та інших переваг, які надає відповідне звання, ранг, чин, кваліфікаційний клас.

Громадські роботи (ст. 56 КК) полягають у виконанні засудженим за місцем його проживання у вільний від роботи чи навчання денний час безоплатних суспільно-корисних робіт, вид яких визначають органи місцевого самоврядування. Ними є роботи, які не потребують певної кваліфікації.

Службові обмеження для військовослужбовців (ст. 58 КК) застосовуються до засуджених військовослужбовців, крім військовослужбовців строкової служи. Із суми грошового забезпечення засудженого провадиться відрахування в дохід держави у розмірі, в межах від 10 до 20 відсотків. Під час відбування цього покарання засуджений не може бути підвищений за посадою, у військовому званні, а строк покарання не зараховується йому в строк вислуги років для присвоєння чергового військового звання.

Позбавлення волі на певний строк (ст. 63 КК) полягає в ізоляції засудженого та поміщенні його на певний строк до кримінально-виконавчої установи. Відбування засудженими покарання у виправно-трудових установах.

Довічне позбавлення волі (ст. 64 КК) є найсуворішим з усіх видів покарань, встановлюється за вчинення особливо тяжких злочинів і застосовується судом тільки у разі, якщо воно вказане в санкції статті Особливої частини КК і суд не вважає за можливе застосовувати позбавлення волі на певний строк. Довічне позбавлення волі полягає в ізоляції засудженого та поміщенні його до спеціальної кримінально-виконавчої установи пожиттєво. Цей вид покарання застосовується судом тільки тоді, коли воно вказане в санкції норм Особливої частини КК, яка передбачає відповідальність за вчинений злочин.